“Гдє русскій язик, там наша тєріторія”

Так недвозначно заявив новітній “російський цар” Владімір Путін. У відповідь український гарант,  звично прогнувшись перед кремлівським господарем, запевнив, що внесе відповідну пропозицію до Верховної Ради, аби було прийнято відповідне рішення про другу державну мову – російську. Щоправда, за кілька днів близькі до В. Януковича кола зробили заяву, що слова українського президента неправильно розтлумачили російські мас-медіа. Мовляв, йшлося не про другу державну мову для російської, а лише про статус регіональної, що відповідає найбільш демократичним нормам цивілізованої мовної політики. Однак, як то кажуть, диму без вогню не буває. А окрім того, теперішня, з дозволу сказати українська влада завжди відрізнялася якраз антиукраїнською політикою в усіх сферах, у тому ліку й  у мовній.

Коли наближалася татарська орда до України, то сторожі у степу били тривогу, щоб народ був готовий зберегти себе. Подібно тепер, коли північно-монгольська орда, маючи при владі в нашій країні своїх опричників на кшталт Партії регіонів, включно вже із згаданим антиукраїнським президентом, то все українство мусить бути свідоме цієї тривоги.

Намагання московітів та їх холуїв з донецьких териконів постійно зростають і міцнішають, подібно, як в одному оповіданні Василя Стефаника, в якому п’яний дядько сидів за воротами і плакав.

– Чого ж ти плачеш? – питають сусіди.

– Сини мене набили...

– Та вони б’ють тебе щотижня, – стенають здивовано ті плечима.

– Так, так, але, б’ючи, тягнули тільки до воріт, а тепер за ворота!

Подібне нині відбувається в українсько-російських відносинах. Коли потихенько здали Севастополь, то  на  Чорному морі не було шторму. Кіріл їздить в Україну, як на свою дачу, і голосить молитву про “Русскій мір” – так само нічого особливого в українській громаді не відбувається. Міністр освіти з юдейським корінням піддає ревізії нашу минувшину і у всякий спосіб принижує титульну  націю. І народ у своїй більшості так само мовчить. Зрештою, коли найбільш авторитетних і дієвих провідників опозиції кидають за ґрати – реакція суспільства також квола на це кричуще беззаконня та свавілля. Незважаючи на те, що такі прояви наочно демонструють: якщо потурають закон у відношенні до колишнього прем’єр-міністра України, за якого віддали свої голоси на президентських виборах близько 12 мільйонів громадян, то як будуть чинити з простим посполитим?! Відповідь одна: розчавлять, як комаху.

Таких і подібних прикладів можна навести купу. Але ж повинна бути межа! Передвиборча торгівля українським словом напередодні виборів – це вже вершина наруги над нашою нацією. Не забуваймо, що мова і релігія для українського народу – то наче гранітна скеля, яку віками не здолали окупанти, гинули під нею і тепер можуть сконати. Бо український народ є незнищимий, він був, він є і він вічно буде.

Слава Україні! Слава українському народові!