ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ

Шевченківський концерт в Едмонтоні

 У Шевченківському місяці – березні – едмонтонська українська громада дуже святково вшанувала пам’ять нашого Великого Кобзаря.

У неділю, 8 березня 2009 р. у приміщенні Дому української молоді Конгрес Українців Канади, Відділ Едмонтон, та Українське Музичне Товариство Альберти влаштували концерт у честь Тараса Шевченка.

Цього разу головною темою концерту було “Шевченко і родина”. Як і в минулих роках, цікавий текст програми підготувала талановита і дуже працьовита пані Галя Котович. Вона вміло підібрала вірші, в яких Шевченко підкреслює свою любов до родини, дітей і молоді.

“Тарас Шевченко вважав родину святою. Його тяжке дитинство залишило на ціле життя глибокий відбиток. Збереження родини було для нього умовою і запорукою збереження України”, – сказала у своєму вступному слові голова КУК, Відділ Едмонтон, пані Люба Федущак.

Ведучою програми була вже відома в Едмонтоні, дуже здібна учителька і декламаторка пані Оля Миц.

Концерт почався відспіванням “Заповіту” у виконані знаного едмонтонського хору “Дніпро” під диригентурою Марії Дитиняк, при фортепіано – Ірина Тарнавська (слова Т. Шевченка, муз. Г. Гладкого / К. Стеценка). Виконання цього твору хором “Дніпро” було таке зворушливе, що заворожило усіх присутніх. Це чудове виконання додало святкового настрою у подальших точках. Хор виконав ще дві пісні: “Садок вишневий коло хати” (сл. Т. Шевченка, муз. А. Гнатишина) – солісти Оля Федеркевич і Леся Чумер та “А мій батько орандар” (сл. Т. Шевченка, муз. Ю. Мейтуся).

Між кожною точкою ведуча читала уривки Шевченкових віршів. У цих творах підкреслювалося Шевченкове почуття до родини, до матері, яка молодою померла, залишивши спогад люблячої і дорогої йому людини.

Доля не подарувала Шевченкові своїх дітей, хоча він дуже дітей любив і казав, що діти – “це велика Божа благодать”. Напевно, Шевченкові було б приємно чути виконання його поеми “І досі сниться”, яку декламувало юнацтво Спілки Української Молоді, Відділ Едмонтон. Як також приємною точкою був виступ дитячого хору струнного ансамблю Св. Мартина (диригент Іван Федор), який виконав дві народні пісні.

Маріянна Сех прочитала вільний переклад Галі Котович з Ukrainian Weekly про сиріт у світовій літературі і про нашого Тараса.

Цікаво були пов’язані дві поеми Шевченка – “Мені тринадцятий минало” (уривок) у виконанні Ярослава Броди і “І золотою й дорогою”, прекрасно прочитана Валерієм Семенком.

Уривок з поеми “Матері” продекламувала Оля Миц. Мабуть, небагато людей могло втриматися, щоб не просльозитися, з таким глибоким почуттям пані Миц виконала цей твір.  “У численних творах Шевченко звеличує матір і дитя. Оспівує її красу, величне покликання, життєдайну силу, трагічну кріпацьку долю. Для Шевченка сім’я, родина є тією основою, з якої складається повноцінна нація, а жінка-матір є запевненням безсмертя народу”.

Грою на бандурі і співом двох пісень з поеми Шевченка “Тополя” (муз. В. Сидоренка) талановита музикантка Галина Грица прекрасно передала глибокий зміст цих творів. Велику частину своєї творчости Шевченко присвятив тяжкій жіночій долі.

Гостинний виступ ансамблю “Світанок” Спілки Української Молоді з Калгарі (художній керівник Беата Пасіка) оригінально і цікаво виконав літературно-музичну композицію за однойменною поемою Шевченка “Катерина”. Співом і хороводами дівчата відтворювали трагічне переживання українських дівчат за часів кріпацтва. Символічна вишивана дитяча сорочка була насвітлена, немов символ, що діти на тім терплять найбільше.

З черги Маріянна Сех і Оля Миц прочитали уривки з поем “Заросли шляхи тернами” і “Як би з ким сісти, хліба з’їсти”.

На закінчення ведуча програми сказала: “Треба підкреслити, що метафори Шевченка виразно перегукуються із сучасними політичними обставинами в Україні. Наприклад, слова із “Розритої могили” – “...і перевертні... помагають... москалеві з матері полатану сорочку знімати”. Москва далі преться втягнути Україну у свою “сферу впливу”, як це тепер є модно і “правильно” висловлюватися. Та Шевченко це набагато краще сказав у “Кавказі”: “...тілько дайте себе в руки взяти...”

Заключне слово мала голова Музичного Товариства пані Люба Бойко-Белл, яка подякувала всім виконавцям і учасникам вдалого концерту. Від нас пані Белл також належиться подяка за її працю.

Закінчено Шевченківський концерт відспіванням Державного славня України.

О. Л.