Дивізія “Галичина”: безпорадність влади і “патріотів”
Богдан Червак, провідник Київської міської організації
ОУН
Розміщення у Львові двадцяти рекламних щитів з емблемою Української
Дивізії “Галичина” та написом “Вони захищали Україну” викликало чергову хвилю
різноманітних політичних інсинуацій щодо місця і ролі цього збройного
формування у вітчизняній історії.
Цікаво, що цього разу першими, хто заявив про
свій “протест”, були поляки. Зокрема, речник Міністерства закордонних справ
Польщі пан Пашковський у газеті “Дзєннік” зазначив, що цей факт не залишиться
без реакції польської сторони. Водночас у польських ЗМІ миттєво з’явилися
публікації із звинуваченнями українських добровольців у “численних вбивствах
цивільного населення“.
У самій Україні реакцію на розміщення рекламних
щитів також важко назвати адекватною: з одного боку, справжню істерику підняли
“ліві” й русофіли усіх мастей, які традиційно не сприймають будь-яких форм
українського національно-визвольного руху; з другого – частина українського
політикуму завзято стала шукати “винних”, тобто ініціаторів та замовників
розміщення у Львові згаданих рекламних щитів. Так, депутат з БЮТ Андрій Шкіль
зробив припущення, що до їх появи
причетний російський політтехнолог Гліб Павловський. Такий “висновок”
зроблений, незважаючи на те, що реальний замовник розміщення рекламних щитів –
міська організація ВО “Свобода” – ніколи й не намагався приховувати цієї
ініціативи, яку приурочили до чергової річниці заснування Дивізії “Галичина”.
Іншими словами, замість того, щоб на основі
реальних історичних фактів, а не ідеологічних штампів радянської доби,
спробувати розібратися з однією з маловідомих сторінок національно-визвольної
боротьби, маємо чергову порцію політичного невігластва і спекуляцій.
Тим часом історія легімітизації Дивізії “Галичина” в сучасній Україні
має вже чимало років. Вперше про Дивізію серйозно заговорили на початку 2001
року. Тоді одна британська телекомпанія показала документальну стрічку “СС у
Британії”. У фільмі йшлося про те, що після завершення Другої світової війни
британський уряд дозволив в’їжджати до країни військово-службовцям 14-ої
Дивізії Військ СС. Правда, автори фільму застерегли, що не вважають усіх
есесівців, які належали до цього формування, винними у злочинах. Проте, на їхню
думку, досі не було проведено компетентного розслідування участи Дивізії у
низці каральних акцій проти мирного населення в Україні, Словаччині та Польщі.
Фільм викликав бурхливу реакцію в Європі. Офіційна Варшава виступила з
вимогою провести розслідування щодо висловлених звинувачень та передати Польщі
підозрюваних. Різко відреагував офіційний Лондон. Голова парламентської групи з
розслідування воєнних злочинів лорд Джаннер звернувся до міністра внутрішніх
справ Джека Стро, наполягаючи на негайній перевірці фактів, притягненні винних
до відповідальности та відкритті таємних архівів щодо цієї справи.
В самій Україні ця подія була фактично проігнорована. На захист своїх
земляків виступили лише окремі націоналістичні та комбатантські організації. Натомість
у Міністерстві закордонних справ обмежилися коментарем про необхідність
“вивчити питання“.
Вдруге тема Дивізії “Галичина” була порушена у березні 2002 року під
час виборчої кампанії і також отримала міжнародний резонанс. Приводом для цього
стало намагання Івано-Франківської міської ради визначити правовий статус
дивізійників, які проживають на території міста, та регламентувати процедуру
його отримання.
Несподівано галас здійняв… губернатор Кузбасу Аман Тулєєв. Наче “Пилип
з конопель”, він вискочив із заявою, в якій назвав івано-франківські події
“спробою переглянути рішення Нюрнберзького трибуналу, котрий, за його словами,
засудив фашизм і визнав “СС” злочинною організацією”. Згодом вже Державна Дума
РФ ухвалила заяву під промовистою назвою “У зв’язку з діями в Україні щодо
колишніх військовослужбовців Дивізії “Галичина”. У заяві зазначалося, що
Держдума вважає за необхідне звернути увагу на спроби “націоналістичних
елементів, що використовують кампанію у справі виборів до Верховної Ради
України, реабілітувати тих, хто стояв на стороні кривавого фашизму і завдати
удару по багатовіковій дружбі російського і українського народів”.
Як і попереднього разу, в Україні ветеранів захищали лише націоналісти.
Міністерство закордонних справ повідомило, що вважає реабілітацію бійців
Дивізії “Галичина” суто внутрішньою справою. І в даному випадку йдеться не лише
про бійців “Галичини”, але й про “роль і місце Української Повстанської Армії в
історії нашої держави та про ставлення до всіх, хто служив у цих військових
підрозділах”.
Через два роки російські ЗМІ здійняли нову хвилю обурення. Цього разу
“не догодили” тернополяни. У 2004 році рішенням місцевої влади одну з
центральних вулиць Тернополя було перейменовано на вулицю Вояків Дивізії
“Галичина”. У такий спосіб відновлено історичну справедливість щодо людей, які
мешкають у цьому місті й користуються заслуженою повагою. Офіційний Київ так і
не відреагував на інформаційну атаку Москви, яка незабаром переросла у справжню
інформаційну війну проти нашої держави.
Гострим і невирішеним питання державного визнання Дивізії “Галичина”
залишається сьогодні. І таким воно буде до тих пір, поки влада і передусім
суспільство не усвідомлять, що висновки щодо діяльности Дивізії “Галичина” слід
робити не під тиском зарубіжних країн або під впливом стереотипів, що склалися
під час перебування України у складі радянської імперії, а виключно з
усвідомлення реалій, в яких формувався національно-визвольний рух під час
Другої світової війни.
Діяльність Дивізії “Галичина” – невід’ємна сторінка нашого минулого,
відповідальність за яке несе сучасне покоління українців. Наша ж
відповідальність полягає в необхідності не лише гідно вшановувати пам’ять
людей, які зі зброєю в руках боролися на
незалежність України, а й захищати цю пам’ять від наруги.