Дивізія “Галичина”: безпорадність влади і “патріотів”

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

Розміщення у Львові двадцяти рекламних щитів з емблемою Української Дивізії “Галичина” та написом “Вони захищали Україну” викликало чергову хвилю різноманітних політичних інсинуацій щодо місця і ролі цього збройного формування у вітчизняній історії.

Цікаво, що цього разу першими, хто заявив про свій “протест”, були поляки. Зокрема, речник Міністерства закордонних справ Польщі пан Пашковський у газеті “Дзєннік” зазначив, що цей факт не залишиться без реакції польської сторони. Водночас у польських ЗМІ миттєво з’явилися публікації із звинуваченнями українських добровольців у “численних вбивствах цивільного населення“.

У самій Україні реакцію на розміщення рекламних щитів також важко назвати адекватною: з одного боку, справжню істерику підняли “ліві” й русофіли усіх мастей, які традиційно не сприймають будь-яких форм українського національно-визвольного руху; з другого – частина українського політикуму завзято стала шукати “винних”, тобто ініціаторів та замовників розміщення у Львові згаданих рекламних щитів. Так, депутат з БЮТ Андрій Шкіль зробив припущення, що до їх появи  причетний російський політтехнолог Гліб Павловський. Такий “висновок” зроблений, незважаючи на те, що реальний замовник розміщення рекламних щитів – міська організація ВО “Свобода” – ніколи й не намагався приховувати цієї ініціативи, яку приурочили до чергової річниці заснування Дивізії “Галичина”.

Іншими словами, замість того, щоб на основі реальних історичних фактів, а не ідеологічних штампів радянської доби, спробувати розібратися з однією з маловідомих сторінок національно-визвольної боротьби, маємо чергову порцію політичного невігластва і спекуляцій.

Тим часом історія легімітизації Дивізії “Галичина” в сучасній Україні має вже чимало років. Вперше про Дивізію серйозно заговорили на початку 2001 року. Тоді одна британська телекомпанія показала документальну стрічку “СС у Британії”. У фільмі йшлося про те, що після завершення Другої світової війни британський уряд дозволив в’їжджати до країни військово-службовцям 14-ої Дивізії Військ СС. Правда, автори фільму застерегли, що не вважають усіх есесівців, які належали до цього формування, винними у злочинах. Проте, на їхню думку, досі не було проведено компетентного розслідування участи Дивізії у низці каральних акцій проти мирного населення в Україні, Словаччині та Польщі.

Фільм викликав бурхливу реакцію в Європі. Офіційна Варшава виступила з вимогою провести розслідування щодо висловлених звинувачень та передати Польщі підозрюваних. Різко відреагував офіційний Лондон. Голова парламентської групи з розслідування воєнних злочинів лорд Джаннер звернувся до міністра внутрішніх справ Джека Стро, наполягаючи на негайній перевірці фактів, притягненні винних до відповідальности та відкритті таємних архівів щодо цієї справи.

В самій Україні ця подія була фактично проігнорована. На захист своїх земляків виступили лише окремі націоналістичні та комбатантські організації. Натомість у Міністерстві закордонних справ обмежилися коментарем про необхідність “вивчити питання“.

Вдруге тема Дивізії “Галичина” була порушена у березні 2002 року під час виборчої кампанії і також отримала міжнародний резонанс. Приводом для цього стало намагання Івано-Франківської міської ради визначити правовий статус дивізійників, які проживають на території міста, та регламентувати процедуру його отримання.

Несподівано галас здійняв… губернатор Кузбасу Аман Тулєєв. Наче “Пилип з конопель”, він вискочив із заявою, в якій назвав івано-франківські події “спробою переглянути рішення Нюрнберзького трибуналу, котрий, за його словами, засудив фашизм і визнав “СС” злочинною організацією”. Згодом вже Державна Дума РФ ухвалила заяву під промовистою назвою “У зв’язку з діями в Україні щодо колишніх військовослужбовців Дивізії “Галичина”. У заяві зазначалося, що Держдума вважає за необхідне звернути увагу на спроби “націоналістичних елементів, що використовують кампанію у справі виборів до Верховної Ради України, реабілітувати тих, хто стояв на стороні кривавого фашизму і завдати удару по багатовіковій дружбі російського і українського народів”.

Як і попереднього разу, в Україні ветеранів захищали лише націоналісти. Міністерство закордонних справ повідомило, що вважає реабілітацію бійців Дивізії “Галичина” суто внутрішньою справою. І в даному випадку йдеться не лише про бійців “Галичини”, але й про “роль і місце Української Повстанської Армії в історії нашої держави та про ставлення до всіх, хто служив у цих військових підрозділах”.

Через два роки російські ЗМІ здійняли нову хвилю обурення. Цього разу “не догодили” тернополяни. У 2004 році рішенням місцевої влади одну з центральних вулиць Тернополя було перейменовано на вулицю Вояків Дивізії “Галичина”. У такий спосіб відновлено історичну справедливість щодо людей, які мешкають у цьому місті й користуються заслуженою повагою. Офіційний Київ так і не відреагував на інформаційну атаку Москви, яка незабаром переросла у справжню інформаційну війну проти нашої держави.

Гострим і невирішеним питання державного визнання Дивізії “Галичина” залишається сьогодні. І таким воно буде до тих пір, поки влада і передусім суспільство не усвідомлять, що висновки щодо діяльности Дивізії “Галичина” слід робити не під тиском зарубіжних країн або під впливом стереотипів, що склалися під час перебування України у складі радянської імперії, а виключно з усвідомлення реалій, в яких формувався національно-визвольний рух під час Другої світової війни.

Діяльність Дивізії “Галичина” – невід’ємна сторінка нашого минулого, відповідальність за яке несе сучасне покоління українців. Наша ж відповідальність полягає в необхідності не лише гідно вшановувати пам’ять людей, які зі зброєю в руках боролися на незалежність України, а й захищати цю пам’ять від наруги.