Відкритий лист Президентові України Януковичу В. Ф.

Шановний Вікторе Федоровичу!

Незабаром Україна буде відзначати 20-річчя своєї Незалежности. Час достатній, щоб робити узагальнення, підводити підсумки.

2010 рік – рік приходу до української влади Вас і Вашої команди. І тому сьогоднішній і завтрашній день України доцільно розглядати в органічному взаємозв’язку з двадцятилітньою історією держави, визначати Вашу участь у розв’язанні політичних, економічних і духовних проблем суспільства на новому етапі життя.

Загальний висновок полягає в тому, що Україна відбулася, є державою. Та проблем більше, ніж досягнень.

Слід визнати, що українська влада за ці роки не забезпечила сподівань свого народу на краще життя. Україна сьогодні на політичному роздоріжжі, у надзвичайно складному політичному, соціально-економічному і духовному стані.

Вона є однією з найбідніших країн Європи з корумпованою владою. З невизначеним зовнішньополітичним курсом. Розділена за багатьма ознаками: історичними, політичними, світоглядними. У нас ще несформована нація, відсутня справжня українська еліта.

Сьогодні Україною править олігархічно-аморальна еліта. В цій надзвичайно складній ситуації люди дивляться на Вас і думають, яку ж позицію займете Ви, яку політику будете проводити?

Бо всі ми, президенти, уряди, місцеві органи влади несемо за таку ситуацію відповідальність. Правда, дехто іншої думки. В усьому, мовляв, винна Ю. В. Тимошенко. Це примітивне пояснення, позиція ображених і невдоволених, невпевнених у собі лідерів.

Суть проблеми, на мою думку, в іншому.

Змінюється влада, до управління Україною приходять нові люди, а філософія будівництва держави, шляхи і методи вирішення політичних і соціально-економічних проблем залишаються незмінними.

Образ тієї України, яку ми маємо зараз, сформував Л. Д. Кучма. При ньому утвердився олігархічний капітал та кланова влада. Суспільство розділилось на багатих і бідних. Влада обросла підлабузниками.

В. А. Ющенко лише ускладнив все, що міг, засипавши попелом від владної боротьби українську національну ідею і той політичний курс, який формував п’ять років.

Тобто, Ваші далекі та близькі попередники залишили Вам досить складну спадщину. Здавалося б, все ясно і зрозуміло. Потрібно впроваджувати нові підходи, шукати нові шляхи управління країною.

І це, як правило, Президент робить на початку своєї каденції.

Та, проаналізувавши перші кроки Вашої діяльности, маю всі підстави сказати, що кардинально нічого не змінюється.

Те, що Ви робите зараз, я не так давно уже бачив, окрім, правда, організованости та дисципліни всередині команди. Що дало можливість швидко створити більшість, не дуже переймаючись вимогами Конституції, сформувати уряд партійців-однодумців із незначним прошарком посадовців, які одержали крісла за надану регіоналам допомогу. Затверджена за такою ж схемою влада на місцях.

Можна діяти, приймати потрібні демократичні закони, бюджет, виконувати обіцяне під час президентських виборів. Замість цього знову обіцянки проведення реформ, виконання соціальних стандартів.

Коаліція вдалася до іншого сценарію: спираючись на машину голосування, лідери більшости вважають за можливе застосовувати замість закону права закон сили. Вони відмовляються перерозподіляти парламентські комітети відповідно до регламенту, виконувати інші вимоги законів, загрожують антизаконними кроками. Тобто, коаліція, прикриваючись складнощами життя, стає на протизаконний шлях діяльности.

Шановний Вікторе Федоровичу! Вам є над чим подумати, що аналізувати. І чуже, і своє.

Та особливу увагу Президент України повинен приділяти, на мою думку, таким ключовим питанням.

Найперше – це постійно тримати в центрі уваги, як у країні виконується Конституція і закони. Потрібно враховувати, що у Вашій команді є чимало людей, які хочуть, щоб Україна і надалі йшла по шляху беззаконня, вседозволености та корупції. Замість того, щоб на демократичних засадах управляти країною, вони вчаться пояснювати, чому необхідно відступати від Конституції та законів.

У них розвивається смак вирішувати через коліно складні державні проблеми, не рахуватися з ситуацією, нехтувати законні вимоги, в т. ч. і опозиції. Нічого спільного з демократією це не має.

Що ж далі? Йти вперед протоптаною, але хибною дорогою, чи ставати на шлях дотримання закону.

Зараз, на початку каденції у Вас ще є згуртована і слухняна команда, є надія і віра людей, які стомилися від політичної колотнечі. Можна розпочинати зміни. Президент має необхідні повноваження, щоб зорієнтувати команду в бік добра і відповідальности і повести Україну по шляху демократії та реформ.

Тому не можна допустити, щоб і надалі утверджувались та розвивались правовий нігілізм, нехтування нормами законів. Народ повинен захищати закон як захисні мури своєї фортеці, – говорили древні мислителі.

Якщо ж послухати представників парламентської більшости, то коаліція не має наміру дотримуватись Конституції та Регламенту, бо для цього, кажуть, немає часу, потрібно долати кризу, піднімати економіку і т. п.

Це і є дуже небезпечна філософія вседозволености, згортання демократії.

Ще одна небезпечна тенденція утверджується в управлінні державою, коли державні чиновники визначають, чи є обов’язковими до виконання норми Конституції.

Ну, скажімо, віце-прем’єр п. Семиноженко і міністр п. Табачник самі прийняли рішення, що українська державна мова є не обов’язковою, а добровільною, і тепер державні іспити та тести можна буде складати будь-якою мовою. Хочу нагадати, що в цивілізованому світі застосування державної мови є обов’язковим, і тільки держава, а не чиновник має повноваження на застосування інших норм. Політичне зловживання цією темою, загравання з громадянами під виглядом порушення їх прав неприпустимо.

Якщо і надалі буде таке “вільне” ставлення до Конституції України, то ми можемо дуже швидко опинитися в умовах вільного політичного переслідування. Як перший президент України, один із авторів чинної Конституції я хочу знати, хто дав директиву застосовувати силу до студентів Київського Національного Університету, нехтуючи ст. 34 Конституції України, хто поніс за такі дії відповідальність?

Потрібно, щоб Ви, пане Президенте, сказали українському народові, чи діє нинішня Конституція і хто є її гарантом.

Не можна під приводом наведення порядку в державі (а це дійсно необхідно) порушувати Основний Закон України, утверджувати в суспільстві вседозволеність і беззаконня.

Це небезпечний шлях. На ньому дуже легко і швидко можна спалити волю і демократію.

Друга проблема охоплює світоглядні питання, торкається людського фактора.

Кожна держава стоїть на міцному політико-ідеологічному, духовному фундаменті. А весь державний апарат суворо дотримується законів, норм і принципів, закладених у цьому фундаменті. Глава держави забезпечує, щоб було саме так. Це аксіома кожної демократичної держави. Тому такі країни розвиваються, а люди живуть пристойно.

Ваші ж чиновники нас переконують, що можна мати будь-які світоглядні погляди, навіть антинародні, і обіймати високі державні посади.

Прикро, що правляча коаліція бере таку філософію чиновників на озброєння і захищає їх позицію.

Хоч народ думає інакше і чекає Вашого слова. Ви не можете не бачити, що розкол України – це реальність, і роблять його люди, перш за все посадовці, політичні сили, які не хочуть розуміти делікатностей та складностей стосунків між народом і владою.

Якщо в кадровій політиці немає чистоти, якщо склад команди сформований не за світоглядними, професійними ознаками, а за меркантильними принципами, коли посади стають платою за послуги, то чекати від такої команди чітких і передбачуваних дій дуже важко.

За склад і дії команди персональну відповідальність несете Ви. До речі, Ви самі про це заявили.

Не можу в цьому зв’язку не торкнутися ще одного питання, а саме підлабузництва, яке почало набирати обертів.

Дуже важливе президентське завдання – формування зовнішнього політичного курсу держави.

Чи має сьогодні Україна визначений і схвалений суспільством політичний курс? Ні, не має.

Ми, в залежності від влади, йдемо то на Захід, то на Схід, то в СНД, то в Євросоюз.

Так і зараз. На словах ми рухаємось до Європи. Але якось цікаво – через Росію, через ЄЕП, Митний союз і т. п.

Загальновідомо, що це неможливо. Може, це така своєрідна багатовекторність, може, це і є зміст того моста, яким ми повинні стати між Росією та Європою?

Від нездійсненних фантазій у зовнішній політиці слід переходити до сучасних реалій, визначити реальну участь України в системі європейської безпеки, прийняти, врешті-решт, основи внутрішньої та зовнішньої політики держави, як передбачено Конституцією.

Бо все, що ми робили до цього, не можна назвати серйозною зовнішньою політикою, яка відповідає корінним інтересам українського народу.

Зрозуміло, що всі проблеми держави і ті, що порушив я, потрібно вирішувати в органічному взаємозв’язку з перетвореннями в економіці, в судово-правовій системі, з реформами в усіх сегментах життя. Та це проблеми в основному уряду.

Повірте, пане Президенте, моєму досвіду: час плине швидко, і якщо Ви не скористаєтесь позитивними стартовими можливостями, то він почне працювати проти Вас. А тоді здійснювати щось радикальне і глибоке буде дуже складно.

Шановний Вікторе Федоровичу!

Пишу про наболіле як людина, що закладала основи незалежности, демократії прав і свобод громадян.

Пишу, керуючись китайською мудрістю: “Той, хто правильно вказує на мої помилки – мій вчитель, той, хто правильно підмічає мої правильні дії – мій друг, той, хто підлабузник – мій ворог”.

Зичу Вам, Вікторе Федоровичу, всіляких гараздів!

З повагою

Л. М. Кравчук,

перший Президент України