“Ангели – світло для монахів, а монахи – світло мирянам“

Оля Вовниш

Mонах – це молитвенник за весь світ; ми не бачимо його молитов і не знаємо, як милостиво Господь приймає їх... Завдяки монахам та монахиням на Землі ніколи не припиняється молитва, і в цьому – користь усього світу, бо світ стоїть молитвою; а коли послабне молитва, тоді світ загине.

Кожен монастир унікальний, величний і таємничий по-своєму. Так само унікальним по-своєму був і Святопокровський монастир у місті Яворові на Львівщині, з монахинями якого мені нещодавно випала нагода познайомитися. 

Нитка історії Святопокровського монастиря почала снуватися вже на початку XVII століття. У всі часи її якість і міць була різною: іноді дуже міцною, іноді павутинною, але ніколи не перерваною. Монахині прибули до Яворова у 1621 році і замешкали у двох домах поблизу церкви. Згодом яворівська побожна міщанка Маргарита Грицківна записала сестрам город коло церкви, потім віддала і свою посілість, збудувавши на ній монастир. Невдовзі і сама фундаторка вступила до монастиря, прийнявши постриг з іменем Макрина, і стала його ігуменею. У ті часи монастир налічував до 40 монахинь.

Життя сестер до приходу австрійської влади було зосереджене на основних принципах монашого життя: молитві, подвигах, постах, праці. Та за правління цісаря Франца Йосифа вони були змушені розпочати освітньо-виховну діяльність. Сестри навчали молоде покоління добрих манер, виховували у релігійно-християнському та свідомо-патріотичному дусі, вчили різних ручних робіт і гри на музичних інструментах. Школа і монастир функціонували до 1945 року з невеликою перервою. З приходом радянської влади школу закрили, сестер виселили з монастиря, велику монастирську бібліотеку спалили на цвинтарі, а все інше майно монастиря пограбували. Монастирські приміщення переобладнали під лікарню, а в церкві, де линула дотепер чиста молитва монаших сердець, поставлено санвузли і туалети. Здавалось, все зазнало краху і непоправної шкоди. Та Божі дороги – це не наші стежки, і Його задуми незбагненні. Зерно, затоптане у землю свого часу, почало проростати, і монастир ожив... Сестри, котрі залишилися в Яворові, перейшли жити до монастирської пральні, де їх часто навідували “гості” з НКВС. Та, незважаючи на переслідування, сестри продовжували виконувати своє служіння: катехизували дітей, допомагали підпільним священикам. У їхньому домі відбувалися Богослужіння, люди приходили за духовною підтримкою і розрадою, а згодом туди прийшли молоді монахині. Тут, у монастирі, сестри опікуються знедоленими та дітьми з неповноцінних сімей, діти щодня мають змогу робити уроки, з ними проводять додаткові заняття, а також сестри-монахині займаються їхнім духовним і культурним розвитком. Крім дітей, вони опікуються самотніми та тими, хто найбільше цього потребує, діляться обідами з нужденними. Щодня люди приходять у монастир розповісти про свої проблеми та отримати духовну підтримку. Вони вірять, що їхні молитви будуть вислухані, тому постійно прохають монахинь про молитву в часи життєвих труднощів.

Проте сестри теж мають випробування – це приміщення теперішнього монастиря (колишньої монастирської пральні). Воно дерев’яне, і умови для життя постійно значно погіршуються. На стінах поробилися тріщини, куди зимою завівало снігом, через поганий фундамент у будинку з’явилася вологість, і стіни поросли грибком. Сестри кажуть, що завжди знаходилися люди, які допомагали їм робити дрібний ремонт, але в силу того, що приміщення надто старе, воно ремонту вже не підлягає.

Монахині прагнули повернути собі колишній монастир. Влада співчувала сестрам, але повернути приміщення колишнього монастиря не змогла, адже там тепер міститься районна лікарня. Сестри з розумінням поставилися до рішення  влади і не хотіли, аби через це потерпали хворі, які постійно просять їх про молитви. Тому вони зносили свої молитви до Бога і мали надію, що Він вкаже їм вірний шлях... Нічого не буває з нами без Божого промислу... Так і виникла ідея побудувати невеликий монастир поблизу лікарні (колишнього монастиря). І ось минулого року відбулося благословення і закладення першого каменя під монастир.

Сестри щасливі та вдячні Богові за всі ті ласки, якими він обдарував їх, адже вже розпочато будівництво нового монастиря, хоча тих коштів, які сестри зібрали, недостатньо, аби повністю його завершити. Сестри надіються на Вашу ласку, щедрість та допомогу в завершенні будівництва.  У народі кажуть: зі світу по нитці – і вийде сорочка... Якщо кожен з нас зробить мінімальну пожертву на цю добру справу, то разом ми зможемо допомогти завершити будівництво, а молитви за жертводавців постійно лунатимуть у стінах монастиря. Покладімо і ми свою цеглину в будівництво Святопокровського монастиря у м. Яворові на Львівщині, і Господь Бог поверне нам сторицею.

Всіх, хто бажає скласти пожертви на завершення будівництва Святопокровського монастиря в місті Яворові, просимо робити грошові перекази: Рахунок №627265-200 в Українській Кредитовій Спілці  (Sister Clementia), тел.: 416-821-1725.

PHOTOS

1 - Проект монастиря у Яворові

2 - Закладення наріжного каменя під монастир