У стані протистояння

Сергій Гайдук

Калейдоскоп злочинних дій та парадоксальність витівок провладної партії непросто осягнути переважній більшості українців, і не тільки їм. 4 квітня ц. р. відбувся напіврозпад Верховної Ради України. Після чого опозиційні фракції “Батьківщина”, “Удар” та “Свобода” звернулися до генерального прокурора України із депутатським запитом щодо подій цього дня на Банковій.

У своєму зверненні депутати наголосили, що події 4 червня містять ознаки захоплення державної влади, є фактами відвертого та цинічного ігнорування приписів Конституції України. У документі наголошується, що група народних депутатів із числа членів фракцій Партії регіонів, Комуністичної партії та окремих позафракційних депутатів провели засідання у приміщенні на вулиці Банковій, 6-8, у місті Києві. При цьому ці збори були визначені як повноцінне засідання Верховної Ради, що проводиться за межами будівлі парламенту. Проте, згідно з частиною 1 статті 2 Регламенту Верховної Ради, парламент України проводить засідання в будинку Верховної Ради. Частина 2 статті 2 Регламенту передбачає, що за рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю народних депутатів від конституційного складу парламенту, її засідання можуть проводитися в іншому місці. Однак рішення про проведення такого засідання спершу обов’язково має бути прийняте на пленарному засіданні саме в будинку Верховної Ради по вул. Грушевського, 5. Водночас Верховна Рада України не приймала на своєму пленарному засіданні жодного рішення про проведення свого засідання в іншому місці. За таких обставин засідання Верховної Ради, що відбулося 4 квітня, є нелегітимним, а всі прийняті рішення на даному засіданні не мають жодної юридичної сили.

Незважаючи на це, спікер парламенту запевнив в інтерв’ю одному з українських телеканалів: “Я закони, які були прийняті, підпишу і відправлю парламенту (напевно, обмовився, за Фройдом, за його логікою йшлося про президента) на затвердження”. Та ж у Регламенті чорним по білому написано, що вони й кроку не могли ступити в інше місце збиратися, не проголосувавши про це в сесійній залі на Грушевського. Вже не кажучи про відсутність там 226 депутатів, й до того ж, туди не допустили інших депутатів як опозиційних, так і позафракційних. Он-лайн трансляція горезвісного засідання на телеканалі “Рада” засвідчила, що в залі засідань на Банковій фактично перебували 182 нардепи. Парламентаризмом від цієї авантюри і не пахне.

Останні події у Верховній Раді свідчать про загострення політичної кризи. Якщо так і надалі піде, найвірогідніше, незабаром відбудеться розпуск Верховної Ради президентом, про що він вже висловився, або саморозпуск народних депутатів. Найімовірніше влада організує референдум про зміни до виборчої системи, а також Конституції. Зі слів голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука, яка найближчим часом оприлюднить свої набутки, можна здогадуватись, що там є багато цікавих пропозицій щодо внесення змін до Конституції України. Поживемо – побачимо. Обидві сторони можуть запустити тоді сценарій політичного протистояння, бо слідом за парламентською кризою поглибиться криза політична. Але це може бути вже холодна політична війна.

Багатотисячні акції “Вставай, Україно!” є переконливим доказом цьому. Зокрема, 7 квітня, у свято Благовіщенnя Пресвятої Богородиці, біля пам’ятника Великому Кобзареві у столиці відбувся черговий мітинг опозиції, де була зачитана резолюція, яку вони прийняли. У ній викладено наступні вимоги: про звільнення Юлії Тимошенко; про недопущення проведення так званого “референдуму”, який має на меті продовження президентських повноважень Віктора Януковича; про негайне призначення виборів київського міського голови та Київської міської ради на червень 2013 року; про відправлення у відставку уряду Азарова, який призвів до глибокої соціально-економічної кризи в Україні; про скасування антинародної пенсійної реформи, як того вимагає більшість громадян України; про оголошення проведення всеукраїнської акції протесту “Вставай, Україно!” в Києві у День Європи, 18 травня 2013 року, з вимогою провести дострокові президентські вибори після усунення від влади президента Януковича як головного узурпатора влади та порушника Конституції України.

І наостанок – прикрий факт. У ніч на 7 квітня у селі Гордині та в місті Моршині Стрийського району, що на Львівщині, продовжилася війна пам’ятників. Невідомі вандали зруйнували пам’ятник Євгенові Коновальцю та Степанові Бандері на вулиці Січових Стрільців, який стояв навпроти сільської ради села Гординя з 1991 року. У ніч із 6 на 7 квітня також було зруйновано “Стелу Героїв” з барельєфами Романа Шухевича, Євгена Коновальця та Степана Бандери. Поза тим у ніч на 7 квітня в селі Великосілки Кам’янко-Бузького району невідомі зруйнували пам’ятник провідникові ОУН Степанові Бандері. Як відомо, останнім часом у західних областях України було пошкоджено декілька пам’ятних знаків провідникам ОУН і УПА. Нагадаю, що в ніч на 6 березня у селі Воля-Задеревацька Стрийського району було пошкоджено меморіальну таблицю та пам’ятник Степанові Бандері, а в ніч на 7 березня – барельєф Романові Шухевичу в селі Білогорща біля Львова. Ця війна розпочалася після того, як представники ВО “Свобода” знесли пам’ятник Володимиру Леніну у містечку Охтирка Сумської області. Вандалізм став методом боротьби.

Звісно, важко примирити тих, у кого різні погляди, але коли люди воюють одними й тими ж методами, здається, що десь у глибині вони однакові, просто називають себе по-різному. Україні не потрібна ще одна ідеологічна війна, хтось повинен бути розумнішим і перестати боротися з каменем, хай і наділеним певним символізмом.