Співець стрілецької доби

Цікаво було у Вашому часописі прочитати нарис про життєвий шлях композитора Ярослава Барнича, автора знаменитої “Гуцулки Ксені”. Цей опублікований матеріал навернув мене на спогади про таку особистість, як Левко Лепкий. До цих пір лунають світом його пісні. На жаль, я так і не знаю його долі, особливо після буремних воєнних років. Буду вдячний вам за розповідь про цю людину.                                                 

З повагою Степан Ананевич, Торонто

Таких особистостей, як Левко Лепкий, в історії літератури, поезії, журналістики і музики були одиниці. Повноводою рікою спливали роки, і на кожному відрізку життя митця він був неповторним. Це про нього відомий професор, доктор філологічних наук Федір Погребенник писав, що: “Якщо б брати Богдан і Левко Лепкі не створили більше нічого, крім пісні “Журавлі”, то цього вистачило б, щоб їхні імена були навічно вписані золотими буквами в історію української музичної культури”.

Якщо ж пригадати, крім музики до “Журавлів”, ще й створені ним пісні: “Гей, видно село”, “Ми йдем вперед”, “Бо війна  війною”, “Ішов відважний гайовий”, “Ми йшли, кервавились в боях”, “І снилося з ночі дівчині”, “Майова нічка”, “Колись, дівчино мила” та інші (всього близько двох десятків), то можна сказати, що пісні Левка Лепкого разом з пісенною творчістю Романа Купчинського і Михайла Гайворонського склали цілу стрілецьку епопею.

До речі, чи не найактивніший із цих трьох осіб – Левко вмів завжди бути душею товариства і ніколи не прагнув того, щоб його ім’я було на першому місці. А відносно старшого брата, то він намагався всякими шляхами створювати для нього максимум сприятливих умов для праці, бо й сам був здібним не менше за нього. І сьогодні неможливо відрізнити деякі сторінки Лепківської Мазепіани, що були втрачені і дописані молодшим братом. Він умів все, у нього все виходило правдиво і досконало, що, мабуть, інколи й заважало в організованості. Якщо до цього додати ще й те, якої уваги йому – гарному, стрункому, цікавому, начитаному – приділяла слабка стать Львова, то й так дивуєшся, як він встигав досягти такої працьовитости на літературній ниві.

Відомо, що у своїй пісенній творчості Левко Лепкий працював у двох іпостасях, створюючи тексти і підбираючи мелодії до них. До того ж, робив це так природно і в гармонійній єдності музики і слова, що ці пісні й до сьогодні сприймаються як народні. А це чи не найвища похвала митцеві, бо досягти такого, та ще органічно вплести в них настрої мас, справа не з легких. Як же ті пісні стали потрібними стрільцям, то й нагадувати не треба, бо в них війна постає крізь призму буденности вчинків, які насправді були героїзмом.

Нагадаємо читачам деякі з них:

Бо війна війною, вісьта-вйо!
В тім є Божа сила, гайта-вйо!
Як не заб’є тебе гостра куля,
То копитом, замість кулі, вб’є кобила.

Або:

Ми йдем вперед, здалека чути гуки,
Гармати б’ють, там воля або смерть,
Не буде більш терпінь і муки –
Вперед! Там воля або смерть!

Ось вам трагедія війни, з жартом переплетена.

А згадаймо ж, як сонячно співала його ліричні пісні наша українська квітка Квітка Цісик:

І снилося з ночі дівчині,
Що маки в гаю процвітали,
Що коней вороних сідлали –
І снилося з ночі дівчині.

І хай їх не так вже й багато, але пісенна творчість митця є вагомим внеском до української музичної спадщини, яка поповняюється і сьогодні.

Я розповів про Левка Лепкого як про пісняра, але потрібно нагадати, що він є не лише поетом й композитором, а й прозаїком, публіцистом, драматургом, майстром епістолярного жанру і навіть художником. Моя стаття була б неповною, якби я не подав коротких біографічних даних про митця.

Народився Левко Лепкий 7 грудня 1888 року в селі Поручин (тепер Бережанського району) на Тернопільщині в родині священика Сильвестра Лепкого, відомого на той час письменника, який виступав у літературі під псевдонімом Марко Мурава. Після початкового домашнього навчання він здобуває освіту у славнозвісній Бережанській гімназії.

Закінчивши гімназію, Левко студіює науки на технологічному факультеті Львівського Університету. Але невдовзі переїздить до Кракова, де вчиться малярству у Краківській Академії Мистецтв.

Перша світова війна 1914 року перервала студії Левка Лепкого. Він стає одним із перших організаторів військової організації – Українських Січових Стрільців, де, витримавши всі труднощі війни, дослужився до рангу поручника. Потрібно відзначити, що це були найпродуктивніші роки його пісенної творчости.

Після польсько-української війни (1918–1920) Левко Лепкий мешкає у Львові, де бере активну участь у громадсько-політичному та мистецькому житті міста. Чим він тільки не займається... Стає засновником цілого ряду видавництв, дописувачем багатьох журналів, засновує ляльковий театр, згодом його обирають членом правління Товариства письменників і журналістів імени Івана Франка, проектує і споруджує пам’ятник УСС у Винниках біля Львова.

У 1931–1939 роках і аж до розвалу Польщі Левко Лепкий працює на посаді адміністративного директора курорту-санаторію “Черче”. А з приходом зі сходу “московських визволителів” він разом з мамою і братом Богданом виїжджає до Кракова, де стає співробітником щоденника “Краківські вісті”. У 1941 році одружується з Марією Драгомирецькою.

І це ще не все. У 1945 році він разом з родиною переїздить спочатку до Відня, а згодом до Нью-Йорку. Та й тут, працюючи на різних низькооплачуваних роботах, митець не втрачає сили духу, віри та любові до України. Це підтверджує куратор архіву родини, родич і спонсор багаточисленних проектів, таких, як відкриття пам’ятників та музеїв імени братів Лепких в Україні, доктор Роман Смик, котрий знайшов у записнику Левка Лепкого такі поетичні рядки:

Нехай ім’я Твоє святиться,
Ті жертви, труд і кров,
Батьківська земле, Україно,
Для Тебе вся любов!

Цілком природно, що Льоньо Лепкий, як його називали в колі друзів, і далеко за океаном ще намагається щось створити. Він пише спогади, оповідання, нові пісні і вірші, які друкує в україномовних газетах. Так з’являються його “Легенда про заснування Львова”, “Дещо про молодість Богдана Лепкого”, “Ще про стрілецькі пісні” та інші. Бажання творчости ще пломеніє, та добігає до моря безмежности та колись повновода ріка життя. 28 жовтня 1971 року, на 83-му році життя Л. Лепкий помер у шпиталі в Трентоні. Похований на цвинтарі в Браунд Бруку, Нью-Джерсі.

В американському часописі “Свобода” (ч. 201) повідомлялося: “Зійшла з цього світу колоритна постать вояка-кавалериста, ком-позитора і поета, журналіста-редактора, великого патріота державника, людини глибокої товариської культури і доброго серця”.

Не стало людини, та не згасла людська любов до людини-творця. Сьогодні в Україні є декілька музеїв імени братів Лепких, їх творчості присвячуються наукові конференції, засновано премії їх імени, про них пишуть вірші, пісні, поеми. Тож нехай святяться імена тих, хто присвятив життя своє рідному слову, рідному краю, рідній Україні! До таких належить і Лев Лепкий.

 Анатолій Житкевич, член Національної спілки письменників України,
поет і композитор,  Торонто

Член Національної спілки письменників України, поет і композитор Анатолій Житкевич, який мешкає у Торонто, просить спонсорської допомоги для видання збірки пісень на релігійну тематику для дітей і сподівається, що серед читачів “Нового Шляху” знайдуться охочі посприяти в реалізації цього проекту. Телефон пана Житкевича: 416-614-7176.