Згадка про Надію Світличну

Божена Ольшанівська

У неділю, 25 березня 2007 р. в залі Української Централі міста Ірвінґтону, Нью-Джерсі відбулася поминальна згадка про Надію Світличну. Між присутніми були особи, які знали Надію і підтримували з нею зв’язок, – її приятелі, сусіди, члени Пласту, Союзу Українок Америки, Українського Музичного Інституту, священики з церкви Св. Івана на чолі з Єпископом Михайлом Кучм’яком, який бере активну участь у житті громади.

Захід влаштувала і провадила голова Українського Музичного Інституту професор Таїса Богданська під патронатом УМІ та 28-го Відділу СУА. Вона відкрила програму, в якій домінував монтаж прозірок із життя Надії Світличної.

Монтаж “Шлях Надії” авторства Іринея Юрчука був по-мистецьки змонтований із знімків і прозірок Надії під звуки настроєвої музики. Слухачі були до глибини серця зворушені, а дехто навіть просльозився. “Образ промовляє більше, ніж слово”, – каже приповідка, а тут сила-силенна знімків Надії: з дитинства, з молодих літ, з ріднею, з друзями, з шістдесятниками, з відомими борцями за права людини, з представниками інтелігенції України. Перед очима знову постаті з 60-х і 70-х років – років спротиву проти тиранії, років масових репресій, арештів, років кінцевих судорог Совєтського Союзу.

Слово про покійну промовисто виголосила Наталія Даниленко, представниця СФУЖО. Вона подала нотатки з її знайомства з Надією – відколи Світлична приїхала до США у 1978 році.

Теплою і емоційною виявилась згадка Ольги Тритяк, сусідки Надії, яка багато часу присвятила покійній, коли та вже була на смертній постелі. Пані Тритяк відвідувала Надію щодня, приносила їжу, допомагала в різні способи. Вона розповідала їй різні історії, щоб відвернути увагу Надії від страшної дійсности.

У мистецькій частині виступила Уліта Ольшанівська – піаністка і Кейті Сумров – сопрано. Уліта зіграла ноктюрн Шопена. Кейті заспівала чотири пісні – українською, польською, італійською і французькою мовами коспозиторів Шопена, Моцарта, Надененка і Бізе.

На закінчення програми пан Юрчук висвітлив відеофільм з похорону Надійки на Байковому кладовищі під назвою “Поворот Надійки в Україну”. Фільм знову по-мистецьки змонтований: відправа в церкві з чудовим співом, похоронний кортеж, прощання при могилі, прощання Президента В. Ющенка.

На кінець пані Богданська всім подякувала і запросила на перекуску. Люди ще довго гомоніли і згадували Надійку “незлим тихим словом”. З причин, не залежних від нас, вона між нами поселилася, тут купила хату, тут діти ходили до школи, і автоматично ми прийняли її як свою. На жаль, Надійка не мала здоров’я, але завжди понад силу працювала і віддавала іншим усе, що могла. Багато з нас у різні способи допомагали їй та її сім’ї. Ми відчували відповідальність за її долю і старалися дати їй те, чого вона не отримала у роки переслідувань. Ми віримо, що їй було затишно жити між нами. Вона була ниткою, яка нас поєднувала між собою тут і з Україною. Вона нам служила наявним доказом опору і відродження України. Але нитка передчасно урвалася, а шлях її вузької стежки піднісся до неба.