Віктор Рог
23 травня минає 70
років з дня смерті провідника ОУН полковника Євгена Коновальця (1891–1938),
людини, чиє ім’я, без перебільшення, є знаковим в історії українського
національно-визвольного руху. Все своє життя без останку Євген Коновалець
присвятив справі визволення України. Він був справді надзвичайно авторитетною і
вольовою особистістю, щоб цього не зауважив ворог, і саме тому Москва
спрямувала максимум зусиль для того, щоб знищити небезпечного для неї
провідника Організації. 23 травня 1938 року більшовицький агент Павло
Судоплатов підсунув Коновальцеві вибуховий пристрій у коробці під виглядом
шоколадних цукерок...
Діяльність полковника була настільки багатогранною і плідною, що годі
навіть намагатися бодай оглядово описати його життєвий шлях, його боротьбу і
працю на політичній, військовій, ідеологічній, дипломатичній ниві. Сподіваємось,
що в ці дні на сторінках патріотичних видань ми знайдемо висвітлення його
життєвих віх. На нашу думку, набагато доцільнішим сьогодні є звернутися до тих
засадничих принципів, на яких будував Коновалець ОУН, до тих його політичних
заповітів, котрі так злочинно бездумно сьогодні знехтувані нащадками.
Не можемо не подивляти з відстані років його прозорливість і виваженість. “Які
підходи, міркування й методи до визвольної акції в поодиноких українських
угрупованнях не були б, на кого згадані угруповання не орієнтувались би й на
чию допомогу вони не чекали б, – одно для всіх українців, оскільки вони не
фантасти чи злочинці, мусить бути ясним: відновлення й закріплення Української
держави є, буде й мусить бути найбільше важливим моментом нашої боротьби”.
Отямлюючись після п’янкої ейфорії проголошення Акту 24 серпня 1991 року,
усвідомлюємо марність сподівань на те, що “якось то воно Україна станеться сама
собою”, задля наших гарних очей чи “калинової мови”, завдяки нашим минулим
стражданням чи добрій волі “воріженьків”. Розуміємо, що марна надія і на
“доброго царя”, що, нічого не вклавши, нічого не виборовши, без крові і праці
народ нічого не здобуде. “У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі
перетворюється народ у націю”, – наголошував Коновалець. Він прекрасно розумів,
що, “як не матимемо сили – не отримаємо нічого”, тільки плекаючи силу –
політичну, економічну, мілітарну відпорність нації, “вийдемо побідно з
найгірших лихоліть і здобудемо все, що нам треба”.
Євген Коновалець мав стратегічне мислення і будував Організацію на
непорушних засадах, головними з яких були і залишаються:
1) Нація є найвищим типом органічної людської спільноти;
2) Нація безпечно жити і повноцінно розвиватися може лише у власній
незалежній соборній державі;
3) Власну державність народ може і мусить здобути, розбудовувати і
захищати, лише покладаючись на власні сили.
Чомусь і до сьогодні ще подекуди побутує хибна думка, що УВО-ОУН всю ставку
робила лише на збройну боротьбу, насправді ж націоналісти, і зокрема
Коновалець, розуміли, що збройні виступи без ідеологічного, організаційного і
політичного підґрунтя та підтримки широких мас нічого не варті. Головним
завданням націоналістів є викувати в горнилі безпосередньої боротьби та широкої
освідомлюючої просвітницької, виховної, пропагандивної та вишкільної праці дух
і поставу широкого загалу співвітчизників. Цей напрямок роботи був
пріоритетним, і саме ця праця дала належний результат.
Полковник виразно усвідом-лював, що Українська держава не може бути
“малою”, як у географічно-територіальному, так і в політичному розумінні
поняття. Він був певним, що без постання української державности спокою в
Європі не буде, і жодні союзи не будуть тривкими. Україна – єдине етнографічне
і геополітичне ціле. “Шлях до вільного Львова йде через вільний Київ”, –
наголошував Коновалець, повсякчасно дбаючи про розбудову руху не лише на всіх
українських етнічних теренах, але і всіх місцях, де компактно проживали
українці, де були бодай порівняно невеликі їх групи. Мобілізуючи ВСІ сили
українського народу, він не обходив своєю увагою ні Великої України, ні Кубані,
ні Зеленого Клину. Структури ОУН активно діяли не лише в Україні, але і в
Америці, країнах Європи, Маньчжурії...
Аналізуючи сьогоднішні реалії, варто застановитися над талантом Коновальця
як політика і дипломата. Створення і становлення ОУН в результаті органічного
об’єднання ідеологічно споріднених націоналістичних організацій у 1929 році є і
сьогодні найяскравішим прикладом результативної кон-солідації і вироблення на
основі спільности мети – спільности шляху. За влучним висловом Ярослава
Дашкевича, полковнику вдалося “вивести націоналістичний рух з вузької стежки на
широку дорогу”. Коновальцеві вдавалося уникати так званих “внутрішніх фронтів”,
будучи свідомим ваги і ролі кожного українця та української організації в
боротьбі за волю і велич нації, провідник був категоричним противником
взаємопоборювання в українському таборі (чого не вдалося уникнути в сучасній
Україні). Проте необхідно наголосити, що у принципових питаннях він був
безкомпромісним, постійно дбав про чистоту ідеологічної лінії і послідовно
поборював опортунізм та антидержавні чинники, знаючи, що “з соціалістами
держави не збудуємо”.
“З наших визвольних змагань винесли ми один великий скарб – державницьку
думку й свідомість єдности всієї української нації”, – цей скарб Коновалець не
змарнував, не заховав подалі від людського ока, не протранжирив легковажно, але
зберіг, примножив і передав нащадкам.
Вшановуючи пам’ять Великого Мужа, маємо не лише відбути академії,
конференції, мітинги, вечори пам’яті та інші меморіальні заходи. Не це є
головне. Нехай ця дата, цей день, коли відзначаємо Свято Героїв, стане для нас
приводом згадати знехтувані заповіти провідника, усвідомити свою
відповідальність і спонукає до згуртування і мобілізації зусиль для втілення в
реальність мрій і помислів Коновальця, для завершення Перемогою його боротьби.