Сторінки Віри Ке: Хроніка, Коментарі, Різне...
Людина нестаріючого інтелекту
Міністр Іван Яремко
Іван Яремко – адвокат, королівський
радник, посол, міністр, визначний політичний і громадський діяч, народжений
10.8.1918 у Велланд, Онтаріо. Перший посол українського роду у Східній Канаді
від Прогресивно-Консервативної партії. Довголітній міністр у провінції Онтаріо.
Очолював міністерства: суспільної опіки, транспорту, громадянства та
провінційний секретаріат. З 1976 р. президент апеляційних трибуналів, ліцензій
і комерційних реєстрацій в Онтаріо. Іван Яремко – почесний член
суспільно-харитативних канадських установ, етнічних крайових громадських
інституцій, почесний член Клубу етнічної преси Канади, член і президент
Адвокатського клубу в Торонто. Щедрий меценат громадських організацій та
установ. Тепер Іван Яремко живе в Домі для старших при церкві Св. Димитрія. Він
– один із тих старших, що постійно читає книжки, газети, всім цікавиться і
всюди помагає. Я знаю пана Івана Яремка, відколи приїхала у Канаду. Як почалася
багатокультурність, члени нашого Клубу брали участь, де тільки треба було
журналістів. Ми часто бували в Парламенті, де нас щиро вітали Іван Яремко та
сенатор Павло Юзик.
PHOTO
Іван Яремко біля стіни в Парламенті, де записані всі міністри. Іван Яремко – п’ятий
знизу
Ще одна дата з минулого року
У грудні 1899 року народився журналіст і письменник Василь
Софронів-Левицький, що мав би тепер 111 років, якби ще жив. У 1961 р.
Софронів-Левицький не тільки був редактором “НОВОГО ШЛЯХУ”, але й головою Спілки
Українських Журналістів Канади – скорочено СУЖК. Він завжди придумував способи,
щоб спопуляризувати і збагатити “НОВИЙ ШЛЯХ” новими передплатниками, новими
дописувачами, новими журналістами. У 1961 р. він розписав у “НОВОМУ ШЛЯХУ”
конкурс під гаслом: “Наших 10 найпопулярніших”. У висліді цього конкурсу
громадські судді визначили 10 найпопулярніших українців у вільному світі. Ними
були:
1 – Проф. д-р
Володимир Кубійович, науковець, організатор наукової праці і громадський діяч.
2 – Полковник
Андрій Мельник, голова Проводу Українських Націоналістів, військовик і політик.
3 – Проф. д-р Лев
Добрянський, науковець, громадський діяч і політик.
4 – Д-р Степан
Витвицький, президент Української Народної Республіки в Екзилі.
5 – Іван Багряний,
письменник і політичний діяч.
6 – Отець прилат
д-р Василь Кушнір, президент Комітету Українців Канади і президент
Панамериканської Української Конференції.
7 – Міністр Михайло
Стар-Старчевський, член Кабінету Міністрів Канадського федерального уряду,
український патріот і громадський діяч.
8 – Олександр
Архипенко, мистець-скульптор світової слави.
9 – Проф. д-р
Ярослав Пастернак, науковець, дослідник, автор “Археології України”, учасник
археологічних розкопок у місті Галичі.
10 – Інженер Дмитро
Андрієвсь-кий, член Проводу Українських Націоналістів, політик, журналіст.
Аж дивно, що у 1961 році не було жодної “найпопулярнішої” жінки! А
найпопулярніші чоловіки з 1961 року всі вже повмирали. Що ж, “Sic Transit Gloria Mundi”! А їхню працю частинно продовжують “непопулярні” жінки! І “непопулярні”
жінки будуть їх згадувати, оцінювати та описувати!
З листів
Едмонтон, 16/03/2010
Шановна
пані Віро!
Кожного разу я з великою приємністю читаю Вашу
сторінку в газеті “Новий Шлях”, де Ви подаєте цікаві інформації, різні коментарі,
часто приперчені легким гумором. В останньому числі Ви помістили дуже гарний
переклад знаного вірша “Ін Фландерс Філдс”, переклад пані Стефанії Гурко! Ґратулюю
п. Гурко за переклад! Рівночасно вона згадує відому пісню “Коли ви вмирали”. Ви
теж згадуєте, що Вам не відомі автори цього вірша і пісні. У своїй музичній
бібліотеці я знайшла цю пісню, яка була надрукована у співанику п. н.
“Стрілецькі Пісні”, виданому в Києві, у видавництві “Музична Україна” 1992 р.
Пересилаю Вам копію цієї пісні. Бажаю Вам здоров’я і творчої наснаги.
З повагою до Вас
Марія Дитиняк
Опінія
Чому українці так мало і слабко реагують, коли
чужинці плутають “юкрейнієн” і “рашієн”? Правда, в деяких випадках деякі
українці активно забрали голос у цій справі. Наприклад, у добу Совєтського
Союзу деякі вчені з української діаспори вели постійну боротьбу із західними
енпиклoпeдіями, зокрема з “ЕНЦИКЛОПЕДІЯ БРИТАНІКА”,
доводячи, що Олег, Ігор, Княгиня Ольга, Володимир Великий, Ярослав Мудрий не
були будівничими “РАШІЯ” і що Володимир Великий не запровадив Християнства у
Російській державі. Однак за життя “Радянського Союзу” ця полеміка ніколи не
закінчувалася повним успіхом українців. Лише відколи Україна стала незалежною
державою, різні публікації почали насправді міняти своє розуміння понять
“рашієн” і “юкрейнієн”.
Ми, українці
в діаспорі, повинні безперервно і вперто боротися за правдиве насвітлення цих
понять і пояснювати, де можемо, що “рашієн” – це не те саме, що “юкрейнієн”. Раз
і назавжди треба довести світові, що Україна не виникла з Росії, а навпаки –
Росія, як Московія, розвинулася внаслідок мандрівки княжої династії з України
на північ.
Григорій
Сковорода або Пантелеймон Куліш не були росіянами, як дехто думає, обидва були
зі старих козацьких родів. Куліш мусів часто писати російською мовою перш за
все з огляду на Емський указ, що забороняв друкувати книжки українською мовою,
а також тому, що хотів поширювати інформації про Україну серед не-українців.
Предки
композитора Чайковського були офіцерами в Запорізькому Війську і носили
прізвище ЧАЙКА. Про українське походження Чайковського дослідники писали за
часів Радянського Союзу, покликаючись
на історичні документи. Тому неправильно називати Чайковського російським
композитором, особливо тому, що творці чи діячі світового рівня є відомі у
світі перш за все як неповторні індивідуальності – своїм ім’ям і прізвищем. Чи
хтось каже або пише: італієць Пуччіні, німець Бетговен, корсиканець Наполеон,
американець Айзенговер, француз Равель, австрієць Моцарт? Про таких людей
пишуть і кажуть лише: Шуман, Рахманінов, Брамс, Бах, Верді, Шопен, Ваґнер,
Шостакович, Сибеліюс... Тільки до
Чайковського чомусь постійно дочеплюють: “РАШІЄН КОМПОЗЕР”. Чому?
Мамина молитва. Спогад
Омелян Михайло
Тишовницький
Навесні 1918 року в Італії, над рікою Піявою, під час битви, що
перейшла до історії як одна з найбільш кривавих битв Першої світової в
ійни,
було убито, покалічено, втоплено в Піяві і полонено десятки – як не сотки –
тисяч австро-угорських вояків, а між ними тисячі галицьких, буковинських та
закарпатських українців. Я був тоді там підхорунжим у Цісарському і
Королівському 24-му Полку Польової Артилерії, в батерії якої комендантом був
резервовий поручник Мирослав Напрстек, чех, професійний інженер. Австро-угорська
армія приготовлялася до тієї битви від початку 1918 року. З російського фронту
стягали величезні маси військ, гармат і т. д. Ночами можна було бачити дивні
“процесії” вздовж цілого фронту над Піявою. Напереді кожної такої “процесії”
ішло кілька вояків, що несли перед собою стяті корчі, щоб закрити тих, що за
ними несли на плечах для будови мосту тяжкі залізні “понтони” до переправи
через Піяву. Як наближалося світло італійського рефлектора, “процесія”
приставала і непорушно чекала, аж світло рефлектора віддалилося. Ті понтони
закопувано при самому березі. Між іншими незвичайними приготуваннями була
інтенсивна праця польової фабрики хрестів. Відділ вояків-столярів робив ці гори
дерев’яних хрестів без перестанку.
Битва почалася кількагодинним гураганним
артилерійським вогнем, під час якого ми стріляли не тільки звичайними, але й
газовими гранатами, так що в італійських окопах не повинно було остати ані
одного живого вояка. Але як ми причалили на понтонах до італійського берега
Піяви, ми не застали там ані одного італійського забитого жовніра. Земля була
зорана нашими гранатами, звірята (миші, щурі), птахи і комахи забиті газом, але
забитих вояків не було. Італійська розвідка довідалася про день і годину
початку битви і цілу армію перевела перед початком битви з-над Піяви до задньої
укріпленої лінії, а ми надаремне рили нашими гранатами опорожнену першу лінію. Коли
всі наші війська і гармати переправилися на понтонах і понтонових мостах через
Піяву та розігналися маршувати на Венецію і Рим, італійці зі своїх укріплених
позицій другої лінії обсипали нас страшним скорострільним та артилерійським
вогнем і зачали наступати на всьому фронті, а відворот через Піяву відтяли
запоровим артилерійським і летунським вогнем та знищили всі понтонові мости.
Ми боронилися рештками сил з величезними
втратами. Ми стріляли “прямим вогнем” картачами день і ніч. Я не спав кілька
днів ані години. Коли нарешті мене збудили, після коротенького сну, я передав
команду великих тяжких гармат іншому старшині, а сам пішов до піврозбитого
будинку, що в ньому тільки дві кімнати залишилися цілі. В одній з них комендант
при телефоні, у другій спали на підлозі, один при другому, гармаші. Я втиснувся
поміж них і заснув. Може, по годині збудив мене ординанс і закликав назад до
коменданта. Я, заспаний і злий, увійшов до його кімнати, а він дав мені листа,
що його якраз принесли з польової пошти. Я взяв листа і подумав: “Хіба ж він не
міг зачекати з доручанням того листа, щоб я міг був переспатися хоч кілька
годин?” Напів у сні, починаю роздирати коверту – досить злий, – і в тій хвилині
тяжка гармата пробила дах і вибухла в тій кімнаті, де я спав на підлозі
кільканадцять секунд тому. Всі, що там спали, були або вбиті, або поранені. Я
відразу прочуняв, почав розривати листа – то був лист від мами.
Вістка про цю подію поширилася між тими вояками
і старшинами, яким Бог допоміг вийти живими з тієї жахливої масакри над Піявою,
а я дістав рангу хорунжого, Бронзову Медалю Хоробрости, Військовий Хрест Карла
і два тижні відпустки, яку я перевів у мами в Довголуці коло Стрия, в ліжку з
високою гарячкою внаслідок “еспанки” (“еспанської грипи”), від якої вмерло тоді
дуже багато людей в усій Европі.
(По війні пан Тишовницький жив у Нью-Йорку. Мені здається, що учасників Першої світової війни вже нема на світі.)
Про дар любовіВсі роди любові
показали творці фільмів на срібних екранах, не залишивши абсолютно нічого для
уяви. Надзвичайно гарно написав про любов Апостол Павло в листі до коринтян. Цитую:
“Я міг би бути найкращим промовцем між людьми, а навіть між ангелами, але якби
я не мав любові, то мої слова звучали би, як гудіння ґонґу або брязкіт
цимбалів. Коли би я розумів усі пророцтва і міг збагнути всі таємниці, і мав
таку сильну віру, що пересувала би гори, але не мав любові – я був би ніщо. Коли
би я роздав усе, що маю: шматочок за шматочком, щоб нагодувати бідних, і навіть
коли би я віддав своє тіло спалити, але робив це все без любові, тільки для
похвали, моя праця була би даремним трудом. Любов є терпелива і ласкава. Вона
ніколи не заздрить, не є чванькувата, зарозуміла та горда. Любов не є
брутальна, егоїстична, невихована, хворобливо чутлива. Любов не радіє і не
любується, коли інша людина грішить, помиляється, робить зле, – тільки шукає за
правдою. Любов завжди готова простити, вибачити і зрозуміти. Любов є вічна. Любов
є досконала. Любов є правдива, бо це, що правдиве, – залишається і триває. Коли
я був дитиною, моя мова, мої почуття, мої суперечки були дитячі, але тепер,
коли я став дорослою людиною, я не маю причини поводитися, як дитина. Я знаю, і
то напевно знаю, що тільки три речі тривають вічно, а це – ВІРА, НАДІЯ І ЛЮБОВ.
З них трьох – найважливіша ЛЮБОВ!”
Цей текст (очевидно, англійською мовою) виголошували в катедрі в Лондоні
(Англії) при домовині принцеси Діани. Пізніше він був поміщений у “РІДЕРС
ДАЙДЖЕСТ”.
У політиці обороняють багато фортець – які вже
давно впали....
(Жорж Помпіду – французький прем’єр)
* * *
У політиці все має свою причину, але часто не
має своєї мети...
(Джон
Ґюнтер – американський журналіст)
* * *
Зміна добра. Доляри кращі.
Життя сеньйорів: Їсти. Спати. Ходити на
тризни...
(Филис Діллер – гумористка)
* * *
Не вимагайте ні від кого, щоб провадив ідеально
державою, що має 426 родів сиру!
(Чарлс де Ґоль –
автор фрази: “Хай живе незалежний Квебек!” – В. К.)
* * *
Каляфьор – це тільки капуста з вищою освітою.
(Марк Твейн – письменник-гуморист)
* * *
Одні кажуть, як приготовляти
страви, інші кажуть, як їх не їсти...
* * *
І ще хочу пригадати, що Колумб відкрив Америку
на злість усім тим людям, що думають, що то вони відкрили Америку...
(В.
К.)