Кілька віршів та автопортретів Шевченка

 25 березня у приміщенні КУМФу в Торонто відбувся вечір на пошану Тараса Шевченка. Вечір був організований спільними зусиллями Наукового Товариства ім. Т. Шевченка та літературно-мистецького об’єднання “Слово”. Провадив вечором професор Юрко Даревич, доповідачами були професор Максим Тарнавський та доктор Дарія Даревич, як музична інтерлюдія прозвучали народні пісні на вірші Шевченка в запису тріо бандуристок “Золоті струни”.  

Здавалося б, стільки вже написано і сказано про нашого великого поета, що ще нового можна знайти у його так, на перший погляд, добре відомій творчості?.. Однак спадщина геніального мистця – це справді невичерпна скарбниця, що криє безліч несподіваних відкрить та ще більше загадкових питань, на які нелегко, а, може, і неможливо знайти однозначну відповідь. Власне, звернути увагу слухачів на неоднозначність, амбівалентність, непростість Шевченкового мислення поставив собі за мету професор Тарнавський. Назвавши свою доповідь “Кілька віршів Тараса Шевченка”, він обрав три вірші поета, написані 9 лютого 1858 р. у Нижньому Новгороді, де поет опинився після заслання, очікуючи дозволу повернутися до Петербурґу. Як наголосив проф. Тарнавський, ці вірші – “Доля”, “Муза”, “Слава” – є надзвичайно важливими у поетовій творчості: після довгої семилітньої поетичної мовчанки Шевченко знову вирішує бути поетом, тут він осмислює своє минуле життя та зазирає у майбутнє.

Кожен вірш цього поетичного триптиха виявляє непросту діалектику Шевченкової думки. Так, у вірші “Доля” він починає: ‘Ти не лукавила зо мною’, а через кілька рядків звинувачує: ‘А ти збрехала’. Врешті, знову визнає: ‘Ми не лукавили з тобою’... Як переконливо доводить М. Тарнавський, для Шевченка доля є не сліпий фатум, над яким людина безсила, а свідомий вибір, який поет має виконувати до кінця. У другому  вірші “Муза” знаходимо також типові Шевченкові загадки. Наприклад, як зрозуміти ствердження, що доля в неволі ‘…пишалася, як квіточка в полі’, коли знаємо, що він якраз тоді перестав писати вірші? Принаймі, з цього тексту стає очевидним, що поезія для Шевченка є найсвятішим – його молитвою, і він благає музу помогти ‘молитву діяти до краю’. Третій вірш “Слава”, знову ж таки, прикметний неоднозначним поетовим ставленням до слави: Шевченко і зневажає її як ‘перекупку п’яну’, і водночас прагне до неї ‘пригорнутись’ – адже, як гордо визнає він у першому вірші “Доля”, ‘Слава – заповідь моя’! Насторожуючим і – як виявилось – пророчим лейтмотивом у цьому триптиху є постійна думка про скору смерть. Поетові тоді було лише 47 років...

Якщо дотепний і проникливий аналіз проф. Тарнавського викликав у всіх присутніх негайне бажання знову зануритися в бурхливе море Шевченкової поезії, то доповідь доктор Дарії Даревич про малярську спадщину Шевченка змусилазамислитися над його величчю як художника. Як наголосила д-р Даревич, Шевченко був видатним майстром пензля і різця, що з великим талантом працював у різних жанрах та вніс багато нового в живопис тогочасної Російської імперії. На відміну від віршування, він не перестав малювати і на засланні, а після повернення до Петербурґу особливо наполегливо працював у техніці офорту. Центральне місце д-р Даревич присвятила автопортретам Шевченка. Він залишив понад 100 автопортретів, які характеризують не лише зміну його мистецької особистості, але й еволюцію його сприйняття світу та самого себе. В ранніх автопортретах з поч. 1840-х років він малює себе від зображення із дзеркала. Вже тут помітне його зацікавлення драматичними світловими ефектами. В автопортретах періоду заслання Шевченко часто зображає себе серед товаришів по солдатській службі або ж як очевидця побутової сценки на задньому плані. Особливо відомі автопортрети Шевченка після повернення із заслання, які він робив на підставі світлин, що на той час стали дуже популярними. Знову вражає його майстерна гра світлотінню, драматизм контрастів, якого він навчився в улюбленого ним Рембранта. Характерно, що в цих останніх автопортретах Шевченко зображає себе в українській селянській одежі та – порівняно до його світлин того часу – значно постарілим. (Про останнє говорили  і Д. Даревич, і М. Тарнавський ). Що це – нарочита мистецька поза ображеного мистця, в якого відібрали десять найцінніших років життя, чи його прозірливе бачення самого себе напередодні трагічної кончини?..

Справді, життя і творчість Шевченка продовжують викликати безліч хвилюючих питань, відповідь на які шукатимуть наступні покоління українських дослідників.

Даґмара Турчин,

пресовий референт НТШ

PHOTOS

Професор Максим Тарнавський

Доктор Дарія Даревич