Професор Юрій Мончак: Молекулярна діагностика – найбільший виклик для сучасної медицини

Уже через 10 років традиційна медицина відійде у небуття. Її місце займе ще мало відома в Україні, однак доволі ефективна у світі молекулярна медицина. Молекулярна діагностика дозволяє заглянути всередину людини і всього за кілька годин дослідити її гени. Вона спрогнозує, на що особа захворієте через 10 років і допоможе вилікувати рак. Проте така, на перший погляд, революційна практика породжує багато медичних та етичних питань. Про це та про те, чи переможе наука рак і що чекає нас за 10 років, ми говоримо з Юрієм Мончаком, директором лабораторії молекулярної діагностики, професором медичного факультету Монреальського Університету та Університету МакГілл (Канада).

– Цього року Ви читаєте курс у Школі біоетики Українського Католицького Університету про генетику та молекулярну біологію. Як можете прокоментувати зміни, які відбулися в науці за останні 20 років, зокрема у сфері біології, генетики, і що чекає на людство через 20 років?

– За останні 20 років у медицині відбувся величезний прорив. До цього традиційна медицина базувалася на морфології: фахівці вивчали, як виглядає тіло, які є ознаки хвороби, а опісля застосовували біохімічні дослідження. Однак так лікарі вивчали тільки симптоми і лікували уже заподіяну шкоду для організму.
Тепер молекулярна медицина дає можливість заглянути в організм людини і визначити причину хвороби. Ми можемо дослідити усі гени, з яких складається організм. Використовуючи молекулярну діагностику, лікар не дивиться на морфологію змін, а досліджує причину змін.

За останні 10 років розвинулася прогностична медицина, яка дозволяє на підставі генетичного коду (профілю усіх генів людини) передбачити не тільки стан здоров’я людини, а й те, як буде розвиватися хвороба і як можна запобігти негативним ефектам, мутаціям у генах. У цьому і є революція в медицині – не тільки лікувати чи виправляти шкоду, а й передбачати хворобу і запобігати їй.

– Такий великий поступ у науці породжує багато питань – не тільки медичних, а й етичних.

– Так, сьогодні медицина не дивиться на доконаний факт, тобто хворобу, а розглядає перспективу – вона може передбачати появу і розвиток недуги. У цьому аспекті наука потребує не тільки медичного, а й етичного трактування. У нашій лабораторії молекулярної діагностики ми можемо відчитати секвенцію генома людини за кілька годин і на підставі цього передбачити, чим хворітиме особа. Однак перед медиками виникає багато етичних питань. До прикладу, народилася дитина, батьки дослідили її генетичний код і отримали інформацію, що в малюка є певна вада і ймовірність, що ця дитина доживе до 40 років, – 10%. Як ми повинні ставитися до такої інформації? Адже це може змінити весь перебіг подій: чи будуть батьки платити за навчання цієї дитини, або ж хто захоче її тренувати на атлета? Ми завчасу обмежуємо можливості такої дитини. Ці питання сьогодні залишаються відкритими.

Сам факт, що науковці можуть прочитати генетичний код, не є страшним, але він передбачає страшні рішення, до яких нам потрібно вдаватися. Це також впливає на багато інших аспектів життя – наприклад, страхування. Страхова компанія може дослідити генетичний код клієнта і, бачачи ризики, відмовити у страхуванні. Тобто молекулярна діагностика стала найбільшою революцією і водночас найбільшим викликом для медицини.

–  Видається, що інформація про особистий генетичний код незабаром буде такою ж доступною, як паспортні дані.

Очевидно. Але питання в тому, чи людина хоче знати, що вона правдоподібно помре у 40 років. Отож, лікар, який досліджує зразок людської тканини, повинен знати, що властиво досліджувати. Чи ми досліджуємо тільки певну ділянку хвороби чи увесь генетичний код? А хто вирішує, що саме досліджувати? Канадське законодавство суворо карає дослідження тих генів, яких людина не просила досліджувати. Пацієнт має рівнозначне право знати або не знати, що з ним станеться. Тому треба вирішити, що ми робитимемо з інформацією, якою володіємо, – чи приховуватимемо певні речі від людини, чи говоритимемо їй усе?

– Як часто люди вдаються до сканування власного генетичного коду: тільки тоді, коли хворіють, чи заради цікавості?

– У Канаді є кілька компаній, які досліджують генетичний код людини. Тут працюють спеціалісти з генетики та молекулярної біології. За $500-600 ви можете надіслати їм зразок шкіри з губи і через два тижні отримаєте інформацію про зчитування близько 200 ваших генів. Для компаній – це заробляння грошей, а ось що з цією інформацією робити, вирішувати вам. Якщо особа нічого не знає про це, то може вдатися до неправильних рішень. Тому тепер у Канаді ведуть дебати, чи можна дозволяти таку практику.
У 80-х роках, коли я писав свій докторат, нам говорили, що до 2000 року ми зможемо відчитати усю секвенцію людського геному. Тоді нам це видавалося смішним, бо на відчитання 300-400 нуклеотидів ми витрачали 2-3 дні, а людський геном має їх понад 3 мільярди. Виглядало, що навіть якби над процесом прочитання людського геному працював цілий інститут, то на це довелось би витратити 50 років. І уже через 12 років ми змогли це зробити. Я впевнений, що уже через кілька років будуть клонувати людей.

– У лабораторії Ви, зокрема, досліджуєте онкозахворювання. Мало не щодня доводиться чути, що вчені перемогли рак, але люди далі помирають від цієї недуги. То чи можна вилікувати онкохворих?

– Рак – це не одна хвороба, а безліч хворіб. Кожна клітина має потенціал стати раковою, бо рак – не вірусне захворювання, це мутації, які відбуваються у наших генах, що призводить до того, що клітина стає безконтрольною і починає швидко розмножуватися.

Як цьому запобігти, адже ви мусите боротися з власними клітинами? Знайти ліки, які будуть розпізнавати тільки ракові клітини, є надзвичайно важко, адже ми хочемо, щоб ці препарати впізнавали щось унікальне для онкозахворювання. Звичайна хіміотерапія вбиває клітини, які швидко розмножуються, незважаючи на те, чи вони здорові чи хворі. Отож, хіміотерапія вводить мутації як у хворі, так і у здорові клітини, насамперед у ті, які швидко ростуть. Дуже часто таким методом можна лікувати онкозахворювання, а через кілька років в організмі виникає нове, оскільки хіміотерапія спричиняє додаткові мутації.

Нещодавно медицина почала формувати новий підхід до лікування онкозахворювань. Йдеться про те, щоб знаходити тільки специфічні протеїни, які є лише у певній кількості чи в певній формі у ракових клітинах, і тоді застосовувати препарати, котрі мають вплив тільки на ці протеїни чи на певний рівень протеїнів. Тобто треба знайти синтетичні ліки, які розпізнаватимуть білок на поверхні ракової клітини і вбиватимуть тільки цю клітину, водночас не знищуючи здорову. За останні 10 років медицина зробила великий поступ у цьому напрямку. Зараз уже є 10 видів онкозахворювань, які ми можемо так лікувати, а це величезний успіх.

Тепер тривають дослідження у сфері пошуку нових ліків. Маємо надію, що за наступні 10 років половину видів онкозахворювань, які відомі, ми зможемо вилікувати.

– Пане професоре, але ж таке лікування не доступне для всіх: в Україні людей продовжують лікувати хіміотерапією.

– Зараз ми намагаємося зробити таку медицину доступною. Але треба розуміти, що фармацевтичні компанії інвестують у цей процес великі гроші – це роки досліджень і приблизно 100-200 млн. доларів за один препарат, хоча надуживання, звісно, є.

У Канаді медицина є соціалізованою, а Міністерство здоров’я покриває всі кошти на лікування. Але виникає питання – як довго країна може дозволити оплачувати такі досліди? 51% бюджету провінції Квебек, де я живу, використовують тільки на охорону здоров’я. Витрати на медицину зростають швидше, ніж економіка. Так довго тривати не може, тому треба шукати нові розв’язки.

– Через шалений розвиток науки виглядає, що людським життям дуже легко маніпулювати. Які наслідки можуть мати такі дослідження?

– Пренатальне обстеження ембріона, штучне запліднення – це звичні медичні практики. Коли лікар запліднює багато ооцитів, то може дослідити кожен ембріон на генетичному рівні і вибрати “кращий”, опісля імплементувати його в сурогатну матір. Уже тепер батьки можуть обирати колір очей чи волосся для свого чада. Якщо науковці над цим працюють тепер, то вже незабаром зможуть “закласти” й інші характеристики у дитину: зріст, інтелектуальні здібності, інші навики.

Генетична терапія полягає в тому, що ми можемо змінювати гени вже у пробірці, а це спричиняє маніпуляції людським життям. Мета такої практики, на перший погляд, благородна – виявити на стадії зародку у дитини ваду і замінити певні гени. Але які наслідки такого втручання? А якщо нам не вдається провести зміни, то ми просто викидаємо цей ембріон, який вже є людським життям. Цю межу легко переступити. Якщо людина не має моральних обмежень, то вона може дуже далеко зайти – до прикладу, заради експерименту створити гібрид двох різних тварин або людини і тварини.

Відомий такий випадок, коли лікар усі ембріони запліднював власними сперматозоїдами, – народилося близько 60 дітей від одного донора сперми. Як бачите, простір для надуживання є великим, і спокуса існує.

– У рамках візиту в Україну Ви відвідали Медичний Університет, спілкувалися з медиками, сту-дентами, викладачами. На Вашу думку, який стан біоетики в Україні сьогодні?

– В Україні є надзвичайно велика потреба розвивати цю науку і говорити про етичні виклики у медицині. Для Заходу Україна є чистим листком, на якому можна писати, що завгодно, бо тут немає відповідного законодавства щодо біоетики. Скрутна фінансова ситуація в державі породжує додаткову спокусу для людей – звідси сурогатне материнство, “чорний ринок” трансплантації органів. За це відповідальною є не тільки Україна, а й країни, які використовують слабкість таких держав. Тому тут є велика потреба розвивати біоетику. У цій сфері Школа біоетики Українського Католицького Університету має великий потенціал. Якщо ця наука буде розвиватися, то матиме реальний вплив на законотворчі процеси в державі.

Розмовляла Вероніка Саврук,

УНІАН
 

PHOTO

Професор Юрій Мончак