Спільне Свячене нас єднає

Богдан Михайлишин,  секретар Філії УНО Торонто-Захід

Тому, хто час від часу бачить публікації про діяльність Філії УНО Торонто-Захід, може видатися, що наше культурне життя нудне та одноманітне. Насправді це не так, принаймні ми так не вважаємо. Як відомо, у ту саму воду вдруге ніколи не зайти. Іншими словами, той самий тематичний вечір чи якусь урочистість не провести так само, як рік чи два тому. Не згадую непередаваного почуття національно-культурної єдности, що неминуче присутнє під час кожної урочистости у стінах нашої Домівки.

Як і щороку, відразу після Великодня Філія УНО Торонто-Захід разом із Відділом ОУК організували Спільне Свячене. Погода була весняна, і людей прийшло багато. Голова Філії  Петро Ковальчик відкрив свято, окреслив його програму і надав слово голові Відділу ОУК Ванді Михайлишин. Вона розповіла про українські великодні традиції, що ми їх скрізь намагаємося підтримувати, та наголосила на об’єднувальній силі релігійних і національних звичаїв нашого народу.  Свіжим і незвичним у її виступі був фрагмент про єдність дохристиянських і християнських елементів у святкуванні Воскресіння. Їх підкреслюють науковці, їх визнають і церковні діячі. Відомим є факт, що у Канаді жив і творив Митрополит Ілларіон (в миру Іван Огієнко). Він був не лише колосом Української Церкви, але й поетом і відомим мовознавцем. Валентина Горовенко зачитала його вірш “Христос Воскрес!”.

Перш ніж освятити страви, священик Остап Чорній підкреслив життєстверджувальну духовну силу традиції вшанування Воскреслого Христа у християнському світі взагалі і в Українській Церкві зокрема.

Відтак почалася мистецька частина вечора, до якої були залучені багато членок Відділу ОУК; ведуча вечора лише диригувала цією поліфонією, а не брала все на себе. Тетяна Прокопів не тільки, як завжди, грала першу скрипку на кухні, але цього разу дебютувала біля мікрофона. В її виконанні вірш Тетяни Яковенко “Сповідаюсь Тобі” прозвучав дуже проникливо. Слід відзначити, що ця урочистість була гарним декламаційним початком і для Ірини Костирко, яка дебютувала віршем “Пресвята неділя”. Вірш “Писанка” прочитала Валентина Горовенко, а “Віримо” – Люба Денека.

Немає сумніву, що найбільш видовищною частиною Великоднього дійства є посвячення пасок. Доречніше було б казати посвячення кошиків, у яких кладуть не лише цей особливий хліб, але й інші наїдки. Віра Сидоренко розкрила присутнім їх символіку. Так, баранчик є символом Ягнятка Божого, який оберігає нас від стихійного лиха. Яйця є типовим знаком відродження життя, його циклічности, а навіть перемоги життя над смертю. Сіль і хрін в’яжуться із очищенням. М’ясні вироби означають заможність; свого часу далеко не кожна господиня могла їх купити. Найсимволічнішими у кошику є писанки. Цей явно язичеський атрибут нашої культури був покликаний оберігати людей перед силами зла і приносити у їхні домівки щастя. Аби збільшити їх магічну силу, шкаралупу згодом почали прикрашати. Навіть кожен колір писанки має певне значення. Свого часу подарована Великодня писанка вважалася виявом неабиякої поваги.

Що ж до паски – примадонни кожного великоднього кошичка – то її до святкових страв у кошику долучили порівняно недавно. Обожнювання хліба, голови кожного столу усіх часів і народів, теж сягає дохристиянських часів. Спеціально печений на честь воскресіння Христа, хліб у процесі тривалого прикрашування та присмачування став високою, рум’яноверхою, а нераз солодкою і пишною паскою. Вона завжди була не тільки символом достатку в домі, а й предметом гордости господині, особливо, коли спечена власноруч; ось гляньте, мовляв, яка моя паска красна!

Усім, мабуть, відомо, що на початку Християнства і писанки, і паски як безсумнівні елементи дохристиянської культури були заборонені Церквою. Не є таємницею також і те, що Християнство далеко не завжди приходило на зміну локальним релігіям гладко і безболісно. Нічого дивного у тому немає, оскільки більшість таких змін – процес тривалий і суперечливий. Яскравим свідченням  цього є ще недавнє радянське безбожництво, яке вогнем і мечем витісняло усі набуті віками та тисячоліттями національно-культурні надбання.

Не пам’ятаю урочистости, яка б не завершувалася співами. От і цього разу Марія Перс зі своєю бандурою дуже вчасно “втрутилася” у цікаві, але розмірені декламації та історико-релігійні екскурси. Видається, не було пісні, яку б не підхоплювали всі присутні у залі: чи то веснянки й гаївки, чи то авторські твори, чи то творіння багатющої народної скарбниці.

На закінчення вечора Петро Ковальчик подякував усім, що прийшли, а жінкам, які готували страви, за смачні наїдки. Ванда Михайлишин ще раз привітала усіх присутніх зі святом Воскресіння Христового. А я подумки сказав собі: “Хай би і наступного року усі ці люди, а навіть ще більше, знову славословили Христове Воскресіння у нашій Домівці”.