Княжий дар на Пансіони ім. Івана Франка

О. Харченко

Колишній міністр Онтарійського уряду Іван Яремко, якому тепер 90 років, прийшов до висновку, що краще обдарувати близьких йому людей та бажані українські установи ще за життя, що він і робить тепер особисто, а при тому має запевнення, що його гроші пішли за призначенням. Його візит до Пансіону ім. Івана Франка у Міссіссаґа 10 квітня ц. р. у супроводі його опікунів Василя і Розалії Самців виявив його прихильне ставлення до цієї української установи, яка була заснована ще тоді, коли він був міністром Онтарійського уряду. Тут варто нагадати, що адвокат Іван Яремко був 25 років депутатом від Консервативної партії до Онтарійської Леґіслятури, а протягом 22-х років займав високі посади в Онтарійському уряді, починаючи від міністра без портфеля, потім міністра транспорту, міністра громадянства, далі міністра добробуту сімейств, а потім ще очолював інші міністерства і обіймав високі посади в Онтарійському уряді.

У ході дружньої розмови д-р Євгенія Пастернак, екзекутивний директор Пансіонів, розповіла про її спроби отримати дозвіл на створення Пансіону для українських сеньйорів. Понад сорок років тому у провінції Онтаріо для національних меншин такий задум було дуже тяжко втілити у життя. Однією з причин ускладнень була звичайна бюрократія. Наприклад, суспільно-громадські діячі, такі, як д-р Є. Пастернак, мали великі труднощі зустрітися з відповідним міністром Онтарійського уряду. Завдяки наполегливості д-р Є. Пастернак її кількаденні намагання увінчалися успіхом – зустріч відбулася в кабінеті міністра. Появою несподіваної відвідувачки Іван Яремко був здивований, оскільки перед ним була особа, котра не пройшла через канцелярію секретарок міністра (звичайна процедура, де відвідувачам давали різні пояснення про неможливість зустрітися з паном міністром), а ця відвідувачка проникла в кабінет міністра бічними дверима. Між ними відбулася приблизно така розмова: “Я – міністр Іван Яремко! – з притиском і домішком незадоволення в голосі промовив господар кабінету і запитав: – Як ви сюди дісталися?” (Для того, щоб зайти до головного кабінету бічними дверима, треба було перейти через сусідню кімнату, яка, звичайно, була замкнена. До сусідньої кімнати її впустив тодішній високий урядовець і близький співробітник міністра).

“А я – д-р Євгенія Пастернак”, – випалила в тій самій інтонації гостя і, перейшовши на лагідний тон розмови, з’ясувала причину відвідин. То була важлива зустріч, внаслідок якої в Торонто з’явився один із перших етнічних центрів для українських сеньйорів у провінції Онтаріо під назвою “Пансіон ім. Івана Франка”.

Про візит 10 квітня 2008 року пана Яремка до Пансіону ім. Івана Франка заздалегідь повідомила Розалія Самець. Тому на зустріч із поважними гостями прибули всі сім членів Дирекції Пансіонів. Приємно було слухати спогади колишнього міністра, який розповідав про далеке минуле. А розповідав так, ніби дійство відбувалося вчора. Незважаючи на 90-літній вік, він володіє доброю пам’яттю. Говорив, в основному, українською, а часом переходив на англійську. Цікаво, що і Василь та Розалія Самці, які народилися в Канаді, українською володіють так, що їх можна сприйняти за новоприбулих іммігрантів з України.

З великою пошаною Іван Яремко ставиться до д-р Євгенії Пастернак, як він сказав – за її наполегливість і витривалість, за її ініціативу у будівництві домів для наших сеньйорів, а за її прикладом пішли інші етнічні групи в Онтаріо. Вона посіяла зерно, яке добре прийнялося у всьому онтарійському суспільстві – сказав Іван Яремко.

Далі зі зворушенням, яке відчувалося у його голосі, він теплими словами розповів про свою дружину Мирославу, дівоче прізвище Материн, з якою познайомився у православній катедрі Святого Володимира в Торонто. Дружину пан Яремко високо цінував і вважав її надзвичайною особою. Цього року в Інституті Св. Володимира в Торонто проходить їхня родинна виставка, яка яскраво ілюструє, чого можуть осягнути у житті при бажанні двоє людей. Наприкінці життя вона проживала у Пансіоні ім. Івана Франка на вул. Роял Йорк у Торонто. Щодня до неї приїжджав її чоловік і перебував з нею цілий день. Пізнього вечора він повертався додому, а наступного дня робив знову те саме. Нещодавно його дружина відійшла у вічність. Він дуже боляче переживав удар долі – втрату дорогої дружини. Світлої пам’яті Мирослава Яремко була довічним почесним членом Канадської Оперної Асоціaції, нагороджена Спеціальною медаллю Королеви Єлисавети Другої та отримала від неї діaмантову брожку.

Іван Яремко народився в Гамільтоні (50 км від Торонто) 1918 року, в сім’ї українських іммігрантів – Юрія і Марії Яремків, які прибули в Канаду 1912 року. Його доля була ласкавою до нього: протягом свого життя отримав багато нагород, починаючи від середньої школи в Гамільтоні, яку успішно закінчив, отримавши стипендію для навчання в університеті. У Гамільтоні він відомий як перший українського походження випускник середньої загальноканадської школи в тому місті; потім за відмінне навчання в Торонтському Університеті на юридичному факультеті йому посипалися медалі, стипендії і відзнаки. 1944 року служив у Збройних Силах Канади.

Після блискучої адвокатської практики 1951 року його обирають до Онтарійської Провінційної Леґіслятури, де він прослужив до 1979 року, як уже було вище зазначено, на різних міністерських посадах, в урядах трьох онтарійських послідовних прем’єрів: Леслі Фроста, Джона Робартса та Вільяма Дейвіса.

Щоб перерахувати усі відзнаки пана Яремка, забракне газетної площі. Нагороди йому надходять і далі, наприклад, нещодавно отримав Президентську нагороду Свободи Угорщини (це вже другу).

Промовляючи на зустрічі з Дирекцією Пансіонів ім. І. Франка, опікун Івана Яремка Василь Самець заявив, що на потреби Пансіонів Іван Яремко вирішив подарувати шістдесят тисяч доларів (50 тисяч у пам’ять дружини Мирослави – на відновлення балконів у Пансіоні ім. Івана Франка на вул. Роял Йорк у Торонто та 10 тисяч – на спеціальний фонд вшанування д-р Євгенії Пастернак за її довголітню віддану працю для добра українських сеньйорів).

На завершення зустрічі голова Дирекції Пансіонів Івана Франка Ярослав Семотюк висловив щиру подяку Іванові Яремкові за його пожертву на Пансіони, нагадавши при тому, що це не перший такий дар від нього (раніше він пожертвував 50 тисяч доларів на Музей Українського Народного Мистецтва при Пансіоні ім. Івана Франка в Міссіссаґа), а всього разом дотепер на Пансіони Івана Франка Іван Яремко пожертвував 150 тисяч доларів. За його щедрість голова Дирекції Ярослав Семотюк назвав Івана Яремка “Хрещеним Батьком Пансіонів ім. Івана Франка”. Очевидно, він теж жертвує й на інші українські установи, наприклад, на Український Дім Опіки, на потреби Конгресу Українців Канади, на Комбатантські Організації та інші, а також на загальноканадські, на його альма матер – Торонтський Університет тощо. Ярослав Семотюк також подякував Василеві і Розалії Самцям за те, що вони піклуються про Івана Яремка, немов про рідного батька.

Як гарно, що серед української громади трапляються такі люди, як Іван Яремко, котрий, здобувши великий успіх у загальноканадському житті, ніколи не забував свого кореня і довів багатьма прикладами свою любов до українського народу, виконуючи при тому одну дуже важливу заповідь: “Люби ближнього свого, як самого себе”.