У 30-их роках ХХ століття Україна
пережила національну трагедію – Голодомор-Геноцид 1932-1933 років. Мільйони
українських селян полягли голодною смертю, щоб СССР зміг згідно з планом
Сталіна “розгромити націоналізм” (З виступу Косіора на XVII
з’їзді ВКП(б) у 1934 році). В українських селян насильно забрали плоди їхньої
праці, забрали все, до останньої крихти на столі, прирікаючи їх на неминучу
мученицьку смерть.
Але Голодомор треба
було не лише організувати і виконати. Треба було також заперечити сам факт
геноциду, заборонити згадувати мільйони невинних жертв. Українських селян
пограбували двічі. Вкрали не лише життя, вкрали навіть пам’ять про них...
Сталін та інші
провідники СССР докладали велетенських зусиль, щоб переконати Захід, що голоду
в Україні нема. Злочинна брехня уряду та офіційна пропаганда досягнули
неперевершених масштабів.
Свідому брехню та
дезін-формацію поширювали дипло-матичні представництва СССР. Так, щойно
відкрита амбасада СССР у Вашингтоні подавала “статистику”, за якою буцімто
населення України збільшується на 2% на рік і Україна нібито має найнижчі
показники смертности серед совєтських республік.
В 1932-1933 роках, коли Україна вмирала з голоду, на Захід вивозили
мільйони тонн зерна як доказ надлишкового добробуту. Захід захоплювався
досягненнями індустріалізації в СССР – Дніпрогес, Харківський тракторний завод.
Як один із методів
фальсифікації московська влада використовувала організацію візитів в Україну
високих зарубіжних гостей – політиків, журналістів, діячів культури. Письменники
Ромен Ролан і Анрі Барбюс чемно повторювали сталінські казки про щасливе та
багате життя в Україні, а Бернард Шоу, повернувшись з України, заявив
журналістам: “Який голод! Мене всюди прекрасно годували”. “Екскурсію” по
Україні влаштували і для французького політичного діяча Едуарда Ерріо, де
головною програмою були прийоми та бенкети. А кореспондент газети “Нью-Йорк
Таймс” Уолтер Дюранті був вдячний за честь взяти інтерв’ю у самого Сталіна
і тому ще в листопаді 1933 року повідомляв: “Нема ніякого голоду чи голодної
смерті”. У серпні 1933 року Дюранті називав будь-які повідомлення про голод
в Україні “перебільшенням або злісною пропагандою”.
Одиниці, які
насмілювалися сказати на Заході правду про голод в Україні (наприклад, Малколм
Маґґеридж чи молодий журналіст із Валії Ґарет Джонс), були офіційно оголошені
большевиками “ворогами народу”, в’їзд в СССР їм було заборонено.“Вульгарними
наклепами і брудними вигадками” назвала газета “Правда” (від 20
липня 1933 року) повідомлення про мільйони жертв голоду в Україні, яке
з’явилося в австрійській газеті “Райхпост”.
У 1933 році всім
іноземним журналістам взагалі заборонили в’їзд в Україну.
Протягом багатьох
десятиліть влада Совєтського Союзу була непохитно послідовна у замовчуванні та
запереченні Голодомору і перед власним народом.
У червні 1933 року вже померли мільйони людей, а з
партійних трибун лунали облудливі слова про турботу Комуністичної партії про
селян України: “Інтереси кожного колгоспника є під охороною і захистом нашої
держави. Колгоспне будівництво під керівництвом партії гарантує… втілення
лозунгу товариша Сталіна про перетворення кожного колгоспника в заможного”
(Пленум ЦК КП(б)У, червень 1933).
Змінювалися покоління
совєтських керівників та бюрократів, а офіційна лінія комуністичної партії
Совєтського Союзу залишалася незмінною – ніякого голоду в Україні у 30-их роках
не було. Визнавали голод 20-их років на Поволжі, визнавали розкуркулення,
окремі перегиби на місцях під час колективізації, післявоєнний голод 1946-1947
років, ГУЛАГ тощо. Але ніякого голоду 1932-1933 років в Україні не було... НЕ
БУЛО!
Якщо ж деколи і
просочувалися факти про Голодомор із Заходу – то офіційна пропаганда СССР
пояснювала це витівками ЦРУ, Держдепартаменту США або ідеологічною диверсією “недобитків
українських буржуазних націо-налістів”.
У самому ж СССР за
публічне згадування голоду 1932-1933 років (не Голодомору, а просто голоду)
садили в тюрму і психіатричну лікарню, висилали у табори. Це прямо
розцінювалося не лише як наклеп на радянський устрій, але й підпадало під
статтю кримінального кодексу про антирадянську діяльність.
На офіційному рівні
вперше в СССР голод 1932-1933 років визнали за часів Щербицького у 1987 році. Тоді
мимохідь було сказано кілька речень про голод від посухи і про те, що загинули
тисячі. Це було зроблено поспіхом, бо стало відомо, що у 1988 році комісія
Конгресу США планувала зробити переслухання щодо Голодомору.
Вперше відкрито і
публічно про голод 1932-1933 років заявили у 1987 році на засіданні тільки-но
відкритого Українського Культурологічого Клубу в Києві (За матеріалами
інтернет-видання “Українська Правда”).
Через кілька днів у
всіх київських та інших газетах по Україні вийшли статті-спростування
редакторів та ведучих журналістів, де стверджувалось, що голоду ніякого не
було, що все це вигадки заокеанських націоналістів та спецслужб Заходу. І
надавались документи з архівів КГБ, які доводили, що голоду в Україні тоді не
було.
Перший президент
України Леонід Кравчук, який за часів СССР був секретарем комуністичної партії
України з ідеології, публічно стверджував, що до 1989 року нічого не знав про
голод.
Сумно ствердити, але
і сьогодні про Голодомор відвертіше говорять на Заході, аніж в Україні. Ще живе
підсвідомий страх, психологічна інерція, адже люди так звикли мовчати, що тепер
їм важко відкрити все, що пережили...
Ще й сьогодні
історичні документи покояться у засекречених архівах, ще й сьогодні політики
висувають і захищають протилежні точки зору для власної політичної користи,
спекулюючи пам’яттю мільйонів невинних жертв. Гірко те, що в Голодомор ще й
дотепер “не вірять” якраз у тих частинах України – в центрі та на сході, які
найбільше постраждали від голоду...
Історик Леонід Усов
пише, що “до 90-их років Україна жила з двома правдами про Голодомор. Одна
загальновідома: 1932 рік був посушливий і неврожайний, а кулаки (селяни) хліб
ховали і намагалися голодом задушити молоду країну Совєтів. Другу,
страшну правду про Голодомор передавали пошепки з уст в уста дітям та внукам
ті, що врятувалися...”
Злочин Голодомору
криється не лише у цинічно здійсненому задумі масового вбивства мільйонів
невинних жертв. Український Геноцид був не лише рукотворним злочином смерті.
Голодомор – це також злочин мовчання.