Чому жіночий КУК не належить до чоловічого КУКу?

Walter Cap

Слід дещо пояснити, щоб читач на початку знав, про що читатиме. Отже, “жіночий КУК” офіційно називається Комітет Українок Канади, “чоловічий” – Конгрес Українців Канади. (Колись теж називався “Комітет”). Обидві організації відомі як “Куки”. Той, хто придумав такі назви, мав добру волю і надію, і сподівання патріотичні. Хоч деякі “патріоти”, за старих добрих часів у Канаді, коли новоприбулі не “топилися” в емігрантських хвилях, так собі співали (під носом): “КУК до КУКу казав куку”. Жіночий КУК є насправді жіночий, але той другий КУК – не чоловічий, ані мужеський, а сказати б образно – “змішаний”. Бо його Централю тепер очолює жінка – пані Орися Сушко. Торонтський Відділ провадила сміло і вміло славна пані Марійка Шкамбара.

У кожному разі, моя стаття написана не для “поділення”, а для відзначення великої річниці Торонтського Відділу Комітету – 60-ліття його не так існування, як діяльности. І ще якої!

*  *  *

У залі за круглі столи засіли громадянки. Багато. Було кілька громадян, які примістились стратегічно біля своїх дружин або сиділи “по парі”, щоб, мабуть, чутися безпечніше. Але вони – дуже маленька меншина.

Пані Христина Болюбаш, голова Відділу (а було за 60 років 25 голів), відкрила святкування. Сказала, що це святкування відбудеться дещо інакше, як звичайні бенкети, бо на столах нема тарілок, виделок і ложок.

До Торонтського КУК належать: Організація Українок, Ліга Українок, Союз Українок, Ліга Українських Католицьких Жінок. Очевидно, з додатком до назви “Канади”. Заступ­лені два головні політичні погляди і два релігійні віросповідан­ня, – я собі подумав.

Слідували привіти. Звичайно, що при представ­ленні жінок не подається їхній вік. І тут пані голова, дотримуючись традиції, не подавала віку, але називала пов­ну дату наро­джен­ня. Тож хто запам’ятав таку важливу інформацію, міг дораху­ватися віку.

Привіти почалися, як годиться, від пані Марійки Шкамбари, президен­тки Феде­рації Жіночих Організацій на цілий світ. Інші теж висловлювали признання за працю, згадуючи про будову найкращого у світі пам’ятника Лесі Українці чи недавньої помочі у візиті до Канади єпископа Сумського та Охтирського Київського Патріархату Мефодія.

“Святочне слово” прочитала пані Дарія Темник. Вона зібрала найбільше оплес­ків, коли подали дату її народження. Всі аж ахнули! Запам’ятав­ся мені тільки рік – 1912. Вона унікальна жінка. Про неї можна б написати окрему книгу рекор­дів українського “Гіннеса”: скільки вона прочита­ла рефератів, виголосила “святочних слів”; вико­нувала іншу працю.

Невтомна громадська діячка. І тепер чита­ла, як завжди: ясно, як найкращий професор; виразно, як найкращий промо­вець; зміс­­товно, як найкращий патріот.

І завжди енер­гійно виступає, як найкращий спортс­мен. Може завстидати боксера Кличка, що вже “відійшов на пенсію”, не маючи навіть третини її віку.

У своєму святочному слові вона яскраво описала історію жіночих організацій у Канаді. Заекзальтовані слухачі обдарували її, крім рясних оплесків, китицею квітів і гучним співом “Многая літа”.

Після знаменитого виступу найновішої молодої зірки меццо сопрано Катрусі Семчишин голова заповіла, що буде круглий стіл на тему “Українська жінка в майбутньому”. Однак круглий стіл заступлять два прямокутні, – вияснила. Щоб було вигідно панелісткам та видно слухачам. Модератор – Марія Шкамбара.

Перша виступила Орися Сопінка-Чвалюк, дочка тертьохвильників, або краще знаних як “ДіПі”. Вона працювала як інтернаціональна перекладачка, а недавно закінчила педагогічні студії і вчителює. Вона розповіла про жіночу організацію, яка почала свою діяльність при Українській Стрілецькій Громаді.

На початку 1930-их років жінки зорганізувалися в Організацію Українок Канади, мали тисячі членок і виявили жваву й корисну діяльність. На жаль, сьогодні членок тільки сотні, і їх число надалі меншає. Не вдаються заходи на приєднання нових. Така дійсність...

Не надивуватися, звідки Оленка Цоба, наступна панелістка, знаходить час і енергію на широкогранну громад­ську роботу: має троє дітей, вона пластова виховни­ця, доброволець у Суспільній Службі, член проводу спортивного товариства “Україна”, активна у спорті, заснов­ни­ця школи для англо­мовних дітей, звичайно мішаних супруж. Тому цю школу не прийняли до Укра­їнської Шкільної Ради.

– Ми посилаємо своїх дітей до шкіл українознавства, бо нас посилали наші батьки. І ми ходили. Але наші діти мають набагато більший вибір і не хочуть ходити. Треба шукати іншого підходу, наприклад, замість детально вчити історію України – дуже складну навіть для історика, – дати учням коротку історію, ясно й цікаво написану на кілька­десяти сторінках підручника.

Четвертохвильці Наталка По-пович і Аня Касіянчук кілька літ живуть у “новій батьківщині”. Наталка щиро й одверто розповіла про свій “екперієнс”. Для них не треба творити нових організацій. Треба інформацій про існуючі громадські організації, до яких можна вступити дуже легко. Ось їй запропонувала товаришка: “Ходи й поможи. Навіть носити миски на імпрезі”. Вона в цій організації далі... носить миски. Її порада: менше говорити, а більше робити. Аня прочитила доповідь на тему “Сім’я і духов­ність”. Християнський спосіб життя мусить бути основою української сім’ї.

Яка ж майбутність української жінки? Модератор Марійка Шкамбара, яку можна зачислити до “півчетвертої” хвилі, бо приїхала малою дитиною з батьками-третьо-хвильниками, ствердила, що майже немож­ли­­во передбачити майбутність. Обставини заскладні й нестійкі. Однак є прояви активізації молоді й четвертої хвилі. Ось процвітає танцювальне мистец­тво, існує чотири балетні школи, які мають сотні дітей та молоді, капели бандурис­тів. Дуже успішним був показ моди для дітей, – просто фантастичну одежу пошили матері для своїх малят.

Після “духовного корму” присутні взялися до смачної “тілесної поживи” в буфеті. Придалися круглі столи.

•  •  •

На кінець – до початку, до мого запитання: мені стало зрозуміло, чому Комітет не належить до Конгресу. Бо його не потрібно Конгресові. І, мабуть, чекає, коли Конгрес вступить до Комітету.