Павло Лопата: “Святині”

Лариса Гринда

Кожна людина, дійшовши до якогось вікового рубежу, хоче ознаменувати його чимсь важливим і винятковим. І хоче, щоб він, цей рубіж, запам’ятався і самому собі, і усім довкола надовго. Тому й не дивно, що кожен ювілей – це підбиття підсумків, це оцінка і переоцінка зробленого і запланованого, це своєрідна віха.

А що вже говорити, коли такий рубікон переходить людина творча, зокрема художник...

Ще задовго до свого 60-літнього ювілею Павло Лопата задумав персональну виставку, на яку вирішив представити 60 картин із зображенням українських церков. Малювати дерев’яні церкви лемківського типу мистець почав багато років тому, а поштовх до цього йому дав еміграційний колега, художник і колекціонер, виходець з північної Лемківщини І. Попель. Перший твір даної збірки – картину дзвіниці села Добра Шляхоцька, споруджену в 1433 р., П. Лопата намалював у 1984 р. Найпліднішим періодом у реалізації цього заміру були 1987-1989 роки, коли з-під пензля художника вийшли 36 творів. У 1991 році колекція нараховувала вже 57 художніх одиниць. Роботу над нею автор завершив у 1999 році, доповнивши свій попередній ужинок ще трома творами. Крім восьми дерев’яних храмів Пряшівщини та трьох церков Любачівщини, решта картин відображають дерев’яні сакральні храми північної частини Лемківщини. Свої церковці художник відтворював на основі фотографічного та фактографічного матеріалів дослідниці етнографії лемків Ірини Богун, що протягом років друкувалися на сторінках варшавського “Нашого слова”, та монографії Всеволода Кармазина-Каковського “Мистецтво лемківської церкви”, яка появилася у Римі в 1975 році.

Колекція лемківських дерев’яних церков дотепер виставлялася на шести виставках: у галереї Канадсько-Української Мистецької Фундації в Торонто, двічі – у залі православної церкви Св. Димитрія в Торонто, у канадських містах Гамільтоні та Кітченері та остання під назвою “Лемківські церкви і прощання з ними” – в Інституті Св. Володимира в Торонто у 1999 р.

Первісним власником презен-тованої збірки був згаданий І. Попель, який з нагоди 2000-річчя Християнства вирішив переда-ти свою колекцію Архієпископу Пермисько-Новосанчівської православної Єпархії в Сяноці владиці Адамові. Таким чином зображені церкви в 1999 році повернулися на збереження у край, звідки вони й походять. Нині збірка міститься в Єпархіальному музеї при Центрі православної культури в Горлицях (парафія Св. Трійці у Горлицях).

Павло Лопата народився в селі Калинів на Пряшівщині (Чехословаччина). Мистецьку освіту почав здобувати на відділі живопису у Університеті образотворчого мистецтва в Братиславі (1966-1968). Більшу частину свого життя він провів у Канаді, куди емігрував у 1969 році і де закінчив Онтаріо Коледж оф Арт у Торонто. Однак його любов до Пряшівщини, Карпат не згасла з роками. Навпаки, рідні терени, які мистець відвідує при найменшій нагоді, стають для нього предметом натхнення, і опісля з’являються прекрасні твори, в яких відображені народні традиції та обряди, ідеали предків, мальовничі пейзажі, національні герої, предмети церковної дерев’яної архітектури. Крім цього, важливою частиною творчого доробку майстра пензля є ікони.

Павло Лопата з 1991 до 1998 року працював куратором та адміністративним директором Ка-надсько-Української Мистецької Фундації в Торонто, де зорганізував понад 70 виставок багатьох мистців з Канади, США, ряду європейських держав, зокрема України. На сторінках українських газет та журналів опублікував понад 100 статей і рецензій на мистецькі виставки, а також спогадів про визначних українських художників. Понад 800 його творів знаходиться у приватних та музейних колекціях Канади, США, Польщі, Чехії, Словаччини, України. Влаштував 23 персональні виставки та був співучасником ряду групових виставок.

З нагоди 50-річчя Павла Лопати у 1995 році Свидницький музей українсько-руської культури влаштував виставку його картин під назвою “Повернення”, яка стала символічним поверненням самого художника до рідного краю.

Цілком природньо, що давно задумана виставка українських дерев’яних церков з нагоди 60-літнього ювілею мистця відкрилася 19 жовтня 2005 р. у тому ж самому музеї. Вона має назву “Святині” і буде діяти до 19 лютого ц. р.

Про творчість Павла Лопати довідалася не тільки українська спільнота Пряшівщини, але й словацька та чеська громадськість взагалі. Його творчість є невід’ємною складовою частиною культури та мистецтва русинів-українців Словаччини.

З нагоди свого ювілею Павло Лопата одержав багато привітань – від колег, рідних, знайомих, шанувальників його таланту. І в усіх були побажання міцного карпатського здоров’я та нових творчих злетів! До цих побажань приєдується і колектив “Нового Шляху” – з роси Вам і води, пане Пало, на многії літа!

PHOTOS

1 - Павло Лопата

2 -  Церква Св. Івана Хрестителя, 1858 р., село Гладишів, Лемківщина. 1987 р., олія

3 -  Церква Свв. Козьми й Дем’яна, 1813 р., село Милик, Лемківщина. 1987 р., олія