Нема-то, як Шевченко!

Walter Cap

Рано-вранці дзвонить мій приятель, той від політики:

  – Читав газету?! – вигукнув.
        – Яку? – питаюся. – “Гомін України”?
        – Ти що? Не ту!..
        – “Новий шлях”? – вгадую.
        – То не газети!
        – Як ні, то хіба “Всесміх”?

– Ха-ха-ха! Нема з чого сміятися. Наші, вітчизняні, канадські, справжні! – Aж захлинувся. – Від Помаранчевої революції вони знову вперше написали великі статті про українців – про Шевченка.

– Що, Шевченко встрілив гола в Англії?

– Не встрілив і не встрілить. Був футбольним чемпіоном стрільців в Італії, мав славу, хай би одного тримався, а відколи на весь світ заявив, що йде до Англії грати футбол, бо хоче, щоб його син говорив англійською, італійською і російською... Капітан української збірної! Бо він думав, що свого бога за ноги злапав. А то інакше. Бо, як у нас казали в народі:  хто рідну мову забуває – того Бог карає. Та ні, – притишив той, – це його підсвідома автосугестія дає про себе знати, сам себе не подолає так легко. Минулого сезону здобув 28 воріт в Італії, а цього начислить, як пальців на одній нозі.

– Нема що дивуватися,  він один з “нових українців”, – я старався його заспокоїти, хоч сам  був схвильований. І додав на виправдання: – Так рано я ще не переглядав газети.

– Тож чимшвидше прочитай і мені віддзвони.

Я відразу взяв з коридора Toronto Star. Дійно, на першій сторінці – світлина пам’ятника Тарасові Шевченкові, того, на оселі Палермо, біля Торонто. В той час, як його прислали, йшла боротьба поміж Шевченками – пам’ятником у Вінніпегу перед будинком провінційного парламенту, який збудувала еміграція (діаспори ще не було!), і тим, що його подарувала радянська Україна “прогресистам” – нашим комуністам у Канаді. Котрий кращий, котрий ліпший!? Котрий патріотичніший? А пам’ятники собі спокійно думу думали...

Від того часу Палермо “зів’яло”. Тільки пам’ятник нагадував про “старі добрі часи” радянської пропаганди. Аж ось новина! Стоїть тільки постамент, на який сперлася драбина. Пам’ятника нема. Хтось вкрав.

На брухт! Бо тепер мідь подорожчала, а у бронзі, з якої вилитий Шевченко, великий відсоток міді. Одні кажуть, що вартість металу 10 тис. доларів, інші – що ще більше. А злодіям що? Шевченко чи король – аби вкрасти.

А для канадських газет не все одно. І нагадали собі канадські засоби масової інформації, що українці ще існують, бо після Помаранчевої революції Україна немов зникла з лиця Землі. А тут написали, хто такий Шевченко – не цей, що свою мову забув, а той, що поставив українське слово на вершок поезії. І світлини помістили. І написали не раз, а два – коли знайшли Шевченка порізаного, з відтятою головою, але цілою, з цілими вусами. Готова на новий пам’ятник.

Поліція арештувала злодіїв. Зовсім випадково, коли вони решту Шевченка привезли до цієї самої фірми на продаж.

– Забули про Україну, як звичайно, а все завдяки Ющенкові, Януковичу, Морозові і навіть Путіну, – сказав мій приятель, коли до нього віддзвонив. – А завдяки Шевченкові ніхто нас не забуде...