Нарешті й архівна правда побачить світ!

Йосиф Сірка

Учасники визвольних змагань, що входили до ОУН-УПА, вже десятиліттями звертали увагу на те, що під час Другої світової війни на території України діяли групи, які видавали себе за бійців УПА, а насправді були агентами радянської влади і діяли, щоб скомпрометувати визвольний національний рух ОУН-УПА, який провадився проти нацистської Німеччини та окупаційної радянської армії на території України.

Оскільки в радянські часи обливали брудом ОУН-УПА, а комуністичні підбріхувачі в Україні й до сьогодні не дихнуть, коли не брехнуть, то на численні свідчення про брутальні провокаційні вчинки агентів НКВД (КДБ), що виступали від імени УПА, ніхто не звертав уваги. Зараз, коли СБУ оприлюднила факти компрометації бійців ОУН-УПА чекістами, потрібно у всіх ЗМІ зайнятись поясненням, щоб усі, зокрема і ті, хто віддав ще голос за КПУ, знали правду, що червоним нацистам було мало крові, вони ще й хотіли заплямувати героїв України, що їм і вдавалось аж до сьогоднішнього дня. Ворожнеча, яку посіяли кагебістські банди, була в Україні не тільки до визвольного руху, але й у самому ОУН-УПА, коли різні крила визвольного руху взаємно себе підозрювали у злочинах, скоєних проти цивільного населення, або в ліквідації повстанських груп.

Саме тепер слід знову повернутись до спогадів очевидців, яким досі не йняли віри, коли вони твердили про масові розстріли енкаведистами у 1941 році, коли радянська армія відступала перед німецьким військом. До таких спогадів належить книжка Ростислава Зеленого “Одне століття Зелених”, яка появилася ще у 2002 р. (в серії “Поличка Карпатського краю”, № 1 (138), Ужгород, 2002 р.). Р. Зелений згадує, як він з дружиною Іриною перед приходом німців у Львів пішли у в’язницю по вул. Лонцького, щоб там пошукати недавно заарештованого родича. “У в’язниці, коли увійшли у першу келію, вразив нас жахливий вид. Велика кімната була переповнена помордованими людьми” (стор. 134). Автор далі розповідає про масові гроби (поховання) у Львові, які мали йти на рахунок німців, але ті увійшли в місто, коли жертви енкаведистів уже були присипані у масових гробах або лежали в кімнатах, оскільки їх не встигали закопати, а живими залишати не хотіли.

Це лише один із сотень спогадів, які раніше штампу-вали як “антикомуністичні”.
Але ж є також спогади про те, що печерську святиню Успенський собор у Києві висадили в повітря ще до приходу німців у столицю. Може, зараз люди не боятимуться, що їх назвуть антикомуністами і скажуть правду, яка хоч і пізно, а таки перемагає!

Сьогодні необхідно зайнятись і правдою щодо ОУН-УПА, якій закидають співпрацю з німцями та антисемітизм. Щодо співпраці з німцями, то вже було багато написано, але не підкреслюється, що провідники ОУН були запроторені до в’язниць та концентраційних таборів, що довело би, що ОУН переслідували і німці.

Щодо антисемітизму стосовно УПА, то чомусь мало поширюються спогади саме тих євреїв, які служили в УПА. Визначний український поет Мойсей Фішбейн в інтерв’ю газеті “Україна молода” за 28.11.2007 р. зазначив, що: “Українська Повстанська Армія була єдиною армією, яка воювала за незалежність України. А всі ті провокації, всі ті брехні, буцімто УПА винищувала євреїв... Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА?” М. Фішбейн наводить конкретно імена євреїв, які були членами УПА, й подає цитату Стелли Кренцбах, яка у своїх спогадах сказала: “Тим, що я сьогодні живу й усі сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, мабуть, тільки Богові й УПА”. Хіба можна дати ще кращий доказ того, що УПА не була антисемітською, а ставилася до євреїв, як і до українців.

Нам не варто чекати, поки хтось розкриє ще інші архіви про злочини нелюдського режиму в Україні. Слід збирати від ще живих очевидців докази того, що Український Національний Рух був гуманним, не ізольованим від інших національностей і спрямованим на визволення України від загарбників, незважаючи на те, як вони себе називали – націонал-соціалістами чи комуністами-інтернаціоналістами.