Чи є громадянське суспільство в Україні?

Дагмара Турчин-Дувірак

Таку тему обрав для своєї доповіді в НТШ в Торонто гість з України, відомий правозахисник Євген Захаров. Як усвідомили всі, що зібралися 2 грудня у приміщенні КУМФ на останннє засідання Наукового Товариства у 2008 році, пан Захаров є особистістю справді небуденною. За фахом інженер-математик, він вже у 70-их та 80-их роках брав активну участь у дисидентському русі в Україні, а з початку 90-их років цілковито присвятив себе праці у правозахисних організаціях. На сьогодні він є головою Харківської Правозахисної Групи, головним редактором тижневика “Права людини” і квартальника “Свобода висловлювань і приватність”, головою правління Української Гельсінкської Спілки з прав людини, членом ряду інших громадських організацій. У 2005 р. пан Захаров був нагороджений вищою відзнакою Народного Руху України ІІ ступеня “За заслуги перед українським народом”, а зовсім недавно удостоєний нагороди Президента України. Запрошення пана Захрова до Торонто стало можливим завдяки Фонду пп. Ярослава та Одарки Онищуків, тому доповідь була присвячена їх світлій пам’яті.

Тож справді: чи існує громадянське суспільство в Україні? Щоб відповісти на це питання, Є. Захаров роглянув його у широкому теоретичному та історичному контексті, опираючись на багатий фактологічний матеріал, що нагромадився в Україні впродовж останніх десятиліть її бурхливого політичного життя. Як відомо, наголосив доповідач, у будь-якому суспільстві існує суперечність між державою та громадянським суспільством, оскільки обидва мають різні пріоритети: держава – стабільність, а громадяни – свободу. В тоталітарній державі, де свобода індивіда жорстоко придушується, громадянського суспільства як такого не існує. У демократичній державі, навпаки, розвинене громадянське суспільство змушує державний апарат зважати на суспільні інтереси. В Україні зародки громадянського суспільства з’явилися під час т. зв. Горбачовської перебудови. Серед перших громадських організацій були Товариство Української Мови, “Меморіал”, “Зелений Світ”, Товариство Лева та інші. Поступово відбулася політизація цих на початку неполітичних угруповань, особливо, коли їх очолили колишні ди-
сиденти, що ставили за мету свого руху побудову власної незалежної держави. Різка зміна настала після розвалу СРСР та проголошення незалежности України.  Як це не парадоксально, але громадянський рух майже завмер – практично всі його провідники пішли в державну політику. Тим одиницям, які залишилися, а серед них був і Є. Захаров, довелося починати все знову спочатку. У період президентства Л. Кравчука розвиток громадянських організацій був неоднозначним: з одного боку, закони (зокрема свобода слова і друку) сприяли їх розбудові, з іншого – демократичний рух розколовся. Слабкість української демократії і водночас різке погіршення економічної ситуації зіграли на руку антидемократичним силам, і, як результат, до влади прийшов Л. Кучма. Кучмівський період виявився надзвичайно несприятливим для розвитку демократичного суспільства. Корупція, закритість інформації, різке зростання державних документів з грифом “не для друку” та “опублікуванню не підлягає”, величезний масив порушень, що здійснювалися кучмівськими чиновниками, – все це, проте, змушувало громадські організації активізуватися та об’єднува-тися. Успіх Помаранчевої революції, на думку Є. Захарова, великою мірою був зумовлений роботою громадських груп, їх згуртованістю, компетентністю та налагодженою інформативною мережею. Після Помаранчевої революції, завдяки знову ж таки активності та послідовності правозахисних організацій, вдалося відкрити величезний масив документів Кучмівського періоду, що ховалися від очей громадськости, змінити ряд законів, які тепер краще захищають права людини.

Найбільш плідним родом взаємин громадських організацій з державою на сьогодні пан Захаров вважає постійний діалог, співпрацю. Щоб такий діалог відбувся, громадські організації повинні бути надзвичайно добре поінформованими, компетентними і незалежними від держави. Тому дуже важлива у розробці їх проектів підтримка іноземних донорів.

Тож чи є в Україні громадянське суспільство? Так, вважає Є. Захаров, воно є, однак порівняно з іншими демократичними державами воно все ще слабке. Від розвитку та зміцнення громадянського суспільства в Україні, завершив доповідач, залежить майбутнє Української держави.