Голодомор... Україна... Нащадки...

76 років тому Україну та її народ було приречено на смерть найстрашнішим і найнестерпнішим болем – болем жахливого голоду та несамовитих нелюдських тортур і знущань. Україну було розтерзано на шматки, аби назавжди позбутися козацько-гетьманського духу та Шевченкових однодумців...

Та не вдалося, адже наша нація завжди була, є і буде сильною та монолітною, бо ми, як сказала Леся Українка, у серці маєм те, що не вмирає, – любов, глибоку духовність та віру до нашої неньки-України.

Саме такий настрій та почуття винесли глядачі з тематичної програми до відзначення Тижня Голодомору, що відбулася 29 листопада 2009 року на сцені Українського Культурного Центру на Кристі в Торонто.

Автор сценарію даної програми – Федір Даниляк, художній керівник Школи танцю “Барвінок” – уже неодноразово захоплював глядачів своїми цікавими ідеями та сценарними ходами щодо розкриття високих ідейних та емоційних думок у відзначенні Дня Незалежности та Дня Злуки земель України, вшанування ветеранів Українських Військових Формувань, Свята Героїнь та ін. Він упродовж років є постійним автором та режисером і втілювачем сценаріїв святкування Дня Незалежности України, яке проводиться у серпні кожного року. Всі ці заходи проходять під егідою Конгресу Українців Канади, Відділ Торонто, який завжди тримає першість у цих подіях.

Власне, дане дійство проводилося у рамках відзначення Тижня Голодомору, і на його завершення пан Федір розробив та втілив у велику розгорнуту дію дуже емоційну програму вшанування жертв Голодомору, яка мала символічну назву “Щоби не в’яли ніжні квіти, щоб не вмирали наші діти”.

У даному сценарії-відзначенні брала участь молодь, яка у своєму житті не відчула того страшенного лиха, але завдяки панові Федору, його умінню донести суть розуміння трагедії народу глибоко пройнялася даною темою і з відчуттям донесла страждальні події того часу до сердець і душ глядачів у залі.

З самого початку звучали слова про Україну як державу, яка на карті Європи називалася і називається понині європейською житницею.

Учасники танцювальної Школи “Барвінок” відкрили дану програму вітальним танцем, символізуючи тим, як наш народ завжди вмів та вміє щиро приймати гостей та допомагати іншим. Але сцена змінюється нестерпними звуками опустошених дзвонів, які переносять глядача у цілу вічність жахливого голоду, що не день і не годину, а протягом року шмагав Україну...

Батько жив у селі одному, мав семеро діток – розповідається у пісні за однойменною назвою, – та не може пережити того, що його діти вже починають пухнути з голоду... У нього зовсім нема уже сили боротися з голодом, і він приймає рішення полегшити дитяче страждання та везе їх до ріки, аби зарадити дітям... Вчинивши це лихо, він сам божеволіє, бо розуміє, що вчинив злочин, виправдання якому немає, а вирок на це рішення приписав ГОЛОД...

Дуже вміло пан Федір зробив перехід з вокально-хореографічної постановки до відеокліпу “Свіча” у виконанні Оксани Білозір та поєднав події на сцені з пропливаючими ві-деокадрами. І там, де мільйони свічок по церквах на екрані злилися із свічками, які винесла молодь на сцену, захопило дух кожного і не залишило байдужим жодного глядача у залі.

А далі були змонтовані кадри відеофільмів “Голодомор – технологія Геноциду” та “Живі” – спогади свідків про Голодомор в Україні, який записав син пана Федора, Тарас Даниляк, і було це виконано на високому професійному рівні.

На екрані Президент України Віктор Ющенко, завдяки якому світ визнав Голодомор геноцидом нації, розповідав про свої дитячі роки, зауважуючи, що слово “Голод” завжди викликало у нього спогад про щось страшне та болюче. У нього і досі щемить серце від однієї думки, що було навмисно зроблено проти його народу.

Багато свідків у фільмі висловлювали думки щодо Голодомору, і всі сходилися на одній і тій же думці, що голод – страшніший від війни... Свідки Освенціму та Бухенвальду в даному монтажі розповідали, що навіть у концентраційних таборах і то давали по шматочку хліба та ріпи, а деколи і маргарин давали...

Фільм закінчується запитанням: Чому?.. Чому над фашизмом було влаштовано Нюренберзький процес, де було визнано, що це був геноцид проти багатьох народів світу, а над винуватцями Голодомору донині не проведено ніякого конкретного розслідування та не влаштовано суду... Чому?

Далі до молоді звернувся зі своїми спогадами живий свідок Голодомору Микола Латишко. Пан Латишко у виступі, звертаючись до двох віршів, автором яких є він сам, розповів про події у 1932-1933 роках і засудив політику Сталіна, Троцького, Берії та іже з ними.

За задумом, Микола Латишко передав свічу пам’яті в руки представників молодого покоління, які, будучи на сцені та слухаючи живого свідка, зрозуміли, що вони у своїх серцях завжди нестимуть пам’ять про жертв Голодомору.

Під “Отче наш” свіча пам’яті плинно загорялася від постаті до постаті, що символізувало передачу спогадів та пам’ять з покоління у покоління.

“Реквієм” у виконанні вокального ансамблю “Пролісок” під орудою Лесі Коник підсилив значимість гасла “Україна – пам’ятає. Світ – визнає”.

Звучання живих голосів молоді теж додало свого символічного колориту і підкреслило ще раз, що наша молодь знає і вміє цінувати та шанувати історію своєї держави.

“Господи, помилуй нас”, ця символічна “Молитва за Україну” у виконанні Тараса Петриненка та Тетяни Горобець, хореографічну постановку якої здійснив теж пан Федір Даниляк, а виконав її дівочий склад ансамблю танцю “Барвінок”, додав емоційного підтвердження того, як ми усі прагнемо допомогти нашій неньці-Україні, землі предків минулого та нащадків майбутнього, домогтися звільнення від різних перешкод у розвитку та процвітанні нашої держави – держави славетної, могутньої та красивої.

На завершення вокальний ансамбль “Пролісок” виконав пісню, де слова “Любіть Україну, всім серцем любіть” стали закликом до прославлення нашої неньки-України.

Державний славень “Ще не вмерла України ні слава, ні воля” завершив програму тематичного відзначення пам’яті жертв Голодомору.

І знову глядач, уже вкотре, аплодував панові Федорові Даниляку та його вихованцям за глибокозмістовне та доступне у розкритті подання такої важливої теми, як Голодомор, для нашої української громади.

Завдяки Конгресові Українців Канади, Відділ Торонто, українська громада в Канаді має нагоду виховувати нашу молодь у дусі патріотизму та відданости своїй нації. Саме через такі видовищні програми Конгрес Українців Канади має можливість привернути увагу підростаючого покоління канадської молоді до історії України і розповісти про її минуле та донести правду до наступних поколінь Канади.

Марійка Шкамбара