Чи здатні українці наслідувати
приклад авcтрійців?
Від 1972 до 1981
р. ООН обирала своїм генеральним секретарем австрійця Курта Вальдгайма
(1918–2007). Діяльність генерального секретаря ООН Вальдгайма після закінчення
другої каденції на цій посаді була оцінена різними джерелами як дуже
продуктивна і позитивна. Саме його заслугам приписували проведення різних
міжнародних конференцій на зміцнення миру, на зменшення голоду у третьому
світі, на звернення уваги на питання людських прав і т. п. На третій термін
генерального секретаря його не було переобрано через китайську делегацію, яка
ветувала його кандидатуру.
Саме з останнього періоду на службі ООН починається нагінка на К.
Вальдгайма, мовляв, він був у нацистському війську і, певно, був причетним до
злочинів, здійснених нацистами. Особливо активним у звинуваченнях Вальдгайма
був Світовий Єврейський Конгрес, який звинувачував не так фактами та
документами, як припущеннями.
Якщо добре приглянутись до тої доби і тих звинувачень до Вальдгайма та
порівняти їх із звинуваченнями президента РФ Д. Медведєва на адресу
українського Президента В. Ющенка, то вони дуже нагадують “почерк” однієї школи
– де не факти чи документи важливі, але виправдана практика злодія, який
кричить – “ловіть злодія!”
“Справа Вальдгайма” запов-нювала сторінки світової преси, зокрема
інтенсивно з 1985 р., коли Вальдгайм подався на кандидата у президенти Австрії.
Незважаючи на тиск Світового Єврейського Конгресу, Курта Вальдгайма у червні
1986 р. австрійський народ обрав своїм президентом. На захист Вальдгайма
виступив тодішній бундесканцлер Австрії Бруно Крайський, сам за походженням
єврей. Б. Крайський особливо гостро виступив проти “надзвичайно ганебних”
звинувачень на адресу Вальдгайма і сказав, що австрійці “не дозволять
євреям з-поза кордону... вказувати нам, хто має бути нашим
президентом”.
Австрійський уряд ухвалив Міжнародну комісію істориків для вивчення
звинувачень, які були висунені Куртові Вальдгаймові за час його служби у
Вермахті від 1938 до 1945 рр. Комісія істориків відкинула звинувачення на
адресу Вальдгайма – він не був причетним до нацистських злочинів і не мав
впливу на дії якихось військових частин
чи офіцерів. Одним словом, Курт Вальдгайм був “очищений” від звинувачень, але
вже відмовився кандидувати на другий термін президенства. Правда, під впливом
СЄК американський уряд вніс Вальдгайма до списку persona non grata, а деякі
західноєвропейські союзники наслідували приклад великого союзника.
“Справа Вальдгайма” мені, зокрема, пригадалася, коли я ближче ознайомився з
„обвинуваченнями” російського президента супроти українського колеги.
По-перше, вчинок Медведєва не має рівних у практиці світової дипломатії.
По-друге, він залишився провокацією і брехнею щодо обвинувачень – без
доказів, без фактів.
По-третє, він був явно спрямований проти українського Президента, який
кандидує на другий термін президентства.
Звичайно, що в Україні не знайшлося жодного політика – ані з владної
коаліції, ані з опозиції, щоб стати на захист чести не те що Президента, але і
своєї, бо Президент таки є обличчям народу, що його обрав. Дехто з політиків,
навіть не приглядаючись до звинувачень, поспішав потакувати закордонному
“критикові”. Захист чести свого глави повинен би бути моральним кодексом хоча б
тих державних мужів (жінок), яких призначає Президент, але цього не сталося з
вигаданими закордонними звинуваченнями на адресу Президента його російським
колегою, ані у справі засудження імперської інвазії російського війська на
суверенну маленьку державу, яка захищала свою територіальну цілісність.
Звичайно, що т. зв. опозиція у ВР може проіґнорувати незнане досі на
території СНД брутальне знищення маленького волелюбного чеченського народу або
порушення суверенітету Грузії, часте вбивання журналістів, порушення людських
прав північним сусідом, мовляв – “наша
хата скраю”, але тут ішлося про обличчя України. Не будемо сперечатися в тому,
що українських „політиків” не можна прирівнювати до австрійських, в яких
розвинене почуття гордости за свою країну, за своїх політиків.
Австрійський народ проде-монстрував світові, що він має власне судження
щодо своїх політиків, а чужі “підбрехачі” та й ціла брехня їм не може
перешкодити обрати президента, якого вони хочуть, а не якого хочуть з-поза
кордону!
На сучасного українського Президента пробували спочатку “вплинути”
діоксином, потім були ідеї вже “союзників” його просто “відставити”, а коли і
те не спрацювало, то з-поза кордону наказали: обирайте іншого, бо з цим ми
розмовляти не будемо! Звичайно, що діяльністю сучасного Президента не можна
бути задоволеним, бо ж не виконав усіх обіцянок. Але ж питання слід ставити: а
хто вимагав за п’ять років послідовного виконування обіцянок Майдану?! Всякі
революції творили організовані партії, ради, які слідкували за подальшим
розвитком завоювань, а в Україні після Майдану всі розійшлися – залишили владу
напризволяще, і вона так і діяла, як риба, щука і рак у відомій казці. З
різницею, що відповідальність тут покладається лише на одну голову, яка дивом
пережила отруєння, яке переважно не переживають! До того ж, у декого коротка
пам’ять, коли не враховує, що людина після такої кількости діоксину, якою
отруїли В. Ющенка, переважно вмирає. Отже, новообраний і отруєний Президент
України 2005 р. боровся спочатку за своє людське обличчя, 26 операцій та
численні здавання крові на аналізи були не дуже стимулюючим фактором до
боротьби з оточенням, якому він довіряв на 100%. Пригадаймо клоунівську
поведінку депутата Шуфрича, який над трагедією отруєння Президента насміхався
та разом з колегою Сівковичем і досі перекручують факти, щоб звести особисту і
державну трагедію отруєння Президента на жарт або зіпхати на США. При тім
забуваємо часто, що можливості щось зробити були, і дещо було таки зроблено, а
влада і ВР таки були не в його руках!
Австрійці 1985 р. зуміли захистити свою честь і довести світові, що вони –
незалежна країна і не дозволять, щоб їм “плювали” у кашу. Вони обрали людину,
яка гідно репрезентувала не тільки австрійців, але й ООН.
Складається враження, що в Україні перед президентськими виборами
запрацювали агітатори з австрійських
президентських виборів 1986 р. та американських 1935 р.
Різні т. зв. “опитування” та висновки вітчизняних агентур, інститутів та
“авторитетних” російських аналітиків щодо “нищівно низьких” рейтингів Ющенка
дуже нагадують 1935 рік у США, коли у передвиборній кампанії діючому
президентові Френкліну Рузвельту (Franklin D.
Історія з рейтингами вже не раз підкреслила, що “рейтинг-махерів”, ділків
пропаганди можна купити, але виборців у свідомому суспільстві купити важко, а
то й неможливо. Українці матимуть змогу довести світові, чи вони оцінюють свої
завоювання або чи можуть за гречку, чи кілька гривень продати не тільки свій
голос, але й майбутнє своїх дітей і всіх дальших нащадків!
Творення психозу, мовляв, та за нього не голосуйте, бо втрачений голос, є
залякуванням тих, що вагаються.
Кожному громадянинові слід ус-
відомити, що його голос – найважливіший! 1846 року в Конгресі США один голос вирішив про
оголошення війни Мексиці, внаслідок чого до США були приєднані території
пізніших штатів Нью Мексико, Невада, Юта і Каліфорнія. З новішої історії
відомо, що Адольфа Гітлера 1923 року було обрано головою
націонал-соціалістичної партії перевагою одного голосу. 1948 р. Ліндон Джонсон
став сенатором лише завдяки одному голосові, а після смерти Дж. Ф. Кеннеді
став 36-им президентом США (1963–1969).
Тому слід пригадати, що один голос може вирішити долю особисту і долю країни!
Ю. Тимошенко казала в новорічну ніч на Майдані (1.1.2010), що на вибори
слід іти тверезим. А я б додав, що голосувати потрібно з розумом, бо ще дуже
свіжі часи, коли за нас, тверезих, думали інші, коли нас, тверезих, купували
гречкою, цукром, олією та 20 гривнями!
Прийдешні
вибори Президента будуть і іспитом зрілости на самостійне судження, на
здатність аналізувати тверезо, а не емоційно. Може, приклади історії стануть у
пригоді, але слід пам’ятати, що волі можна позбутися дуже швидко (подивіться на
Чеченську республіку), а придбати її назад не завжди вдається! Майже 350-річне
життя в кріпацтві та большевицькому рабстві ще відчувається щодня у країні, де
п’ята колона живе за рахунок платників податків, де законом ухвалили собі
злочинці та офіцери КГБ недоторканність, де голосують за “кота в мішку”, де
знущаються безкарно “опозиціонери” над пам’яттю понад 10 мільйонів жертв
Голодомору (офіційно підтверджена статистика), де безкарно загрожуть
територіальній цілісності країни. Тому слід бути не тільки тверезим, але й
відповідальним перед майбутнім своїм і своїх дітей та наступних поколінь!
Я певний, що українці здатні думати
не гірше, ніж австрійці, а чи здатні відстояти свого, як це зробили австрійці
1986 р., то це вже покаже історія. На жаль, досі не знайшлося політика, який би
заявив, що українці не дозволять, щоб їм з-поза кордону вказували, кого їм
обирати Президентом, як це зробив відомий австрійський політик Бруно Крайський!
Йосиф Сірка