Старий рік минає…

Роман Колісник

Старий рік минає… і минув, як торішній сніг, якого не було, як колись. І як кажуть ті, що знають, – не буде.

За старим роком залишилася тільки ностальгія, як сумовита мелодія цієї пісні-колядки. І забулася. Бо хто хоче, щоб йому нагадувати про роки?

У такий день, коли зустрічаються Cтарий рік з Новим роком,  вже традиційно прийнято оглядатися назад й підсумовувати, що визначного в Старому сталося, що увійшло в історію людства. А найбільше цікавого з політики. Що ж спробуємо пригадати собі, що було помітного в українсьому політикумі.

Найперше, слід не забути, де ми живемо, побутуємо. Тобто, про діяспору. Чи як кажуть мовознавці в Україні: діаспору. Для мене діаспора – це таке собі заблукане слово, що нічого не означає. А діяспора, тобто дія-спора, навпаки, складається з двох вагомих, як свинець, слів: дія і спір.  Це пішло від того, що в діяспорі ми любимо дієво спорити.

Наукові дослідники недавно відкрили, що наша діяспора складається з хвиль. Як океан. Колись наші люди не знали, що існує діяспора, а ще менше знали про хвилі, тому називали одні одних “баняками”: були старі баняки й нові, та найновіші – “банячки”.

Далі ці науковці відкрили, що хвиль було чотири. І кожна хвиля чимось характеризується. І щось мають всі хвилі спільного. Спільне це те, що всі вони люблять неньку Україну. Зрозуміло, бо ці хвилі приплили з-під фартура цієї неньки. І ще цікавіше: ця любов виявляється по-різному. Найбільше люблять Україну діяспірці з четвертої хвилі. І не спорять відносно цього питання. Бо щоб Україну неньку любити, вони мусять бути в діаспорі. Тому нічого дивного, що майже всі вони дуже хочуть виїхати з України…  Щоб любити Україну!

Велл, сказати б по-діяспірному, не будемо спорити…

В Україні прийшла теж нова хвиля, теж четверта. За четвертого президента Віктора Януковича. Якщо числити від окремих Президентів. Або – друга. Якщо числити від президентів Леонідів до президентів Вікторів. Не зважаючи на це, ця четверта хвиля регіональна, олігархічна, антидемократична, антиукраїнська, антинародна. Ще би щось додати? О! І “антияйцева!”

А це почалося на мітингу кілька років тому, як на Януковича в Івано-Франківську хтось відважився кинути яйце. Звичайне куряче. І Януковичу привиділася граната, яка навела йому більшого страху, як дивізійникам катюші в боях під Бродами, і він зімлів, і прокунувся у шпиталі. Йому вже здавалося, що він у засвітах. І, бідолаха, не знав, чи він у пеклі чи у Верховній Раді. Тому наміряється  видати антияйцевий президентський указ, яким заборонятиме будь-кому будь-коли носити зі собою яйця, навіть як вони призначені на сніданок. І радять йому радники видати додаток: заборонити когутам скакати на курей.

Згадуючи курку, пригадується “Кієв чікен спіч” президента США Джорджа Буша. Що він радив: “Не втікайте з Радянського Союзу, бо де вам буде краще?” Сьогодні, подивившись на владу “чікен” Януковича, можна сказати, що Буш був ясновидцем.

І ця куряча історія продовжилася у Харкові, де президент Янукович віддав прем’єрові Путінові Чорноморську фльоту, а з нею Севастополь. На святковому обіді Янукович сидів біля Путіна. Самозрозуміло. І він їв курку “аля Кієв”. Без яйця. Путін, задивившись як професор смачно заїдав, не втримався від коментаря: “Ти їси курку так смачно, якби не запримітив, що ми так смачно тебе з’їли разом з твоєю фльотою. Без газу”. То ніби жарт, який друкувався в російських газетах.

Треба сказати й признати, що президент Янукович далі популярний. На це вказує такий ніби факт, надрукований у вітчизняній пресі:  “Судять офіцера, який під час масового заходу стріляв з пістолета у президента – і не влучив. Суддя запитує: “Ось ви, бойовий офіцер, маєте нагороди за влучну стрільбу, а тут не влучили. Мабуть, відчули розкаяння?” “Як там влучити! – каже офіцер. – Спробуйте влучути, коли щойно я витягнув пістолета, всі почали хапати мене за руку й кричати: Дай мені! Дай мені!”

Ще одна подія, що поставила Україну на карту світу. Котрий раз? Це суд над Юлею Тимошенко. Всі протестували, включно з Америкою, Канадою. І Росією!!!

І поет Дмитро Павличко написав вірш, надрукований і передрукований по Україні. Ось строфа, де він згадує “не злим тихим словом” відому політичну пару:

Відома ку... рік цілий кричала:

Замкніть же паню в білому! Замкніть!

А нині в Шустера крізь плач

сказала:

“Я б задушила того генерала,

Що Юлю наказав заперти в кліть”.

А президент свої невинні руки,

Чистесенькі, вмиває, мов Пилат.

Запитання: Якщо президента руки чистесенькі, то пощо їх вмивати? Відповідь: Це запитання гігієнічне й не відноситься до політичної висококласної поезії.

Смішно, як би не було сумно, колись у нас казали.

Однак ще є надія. Віктор Ющенко проголосив, що він готовий балотуватися на наступних президентськеих виборах.

– Але від якої партії? – спитаєте. Бо ненька Україна в його партії “Наша Україна”, вже ані його, ані не наша, а з знаком політичного запитання. Хіба не Януковича?!

Не забувайте, що Ющенко створив собі нову партію – Партію проти всіх. І ця партія мала й напевно матиме підтримку націоналістів, які послуговуються солідною логікою. Наприклад, один націоналістичний лідер після виборів сказав: “Ми не могли голосувати за одного із двох поганих кандидатів. Будемо голосувати тоді, як буде двох добрих кандидатів”.

І так буде. Бо в останніх виборах один кандидат на ім’я Василь Гуменюк, заплативши кавцію двох мільйонів гривень, змінив своє прізвище на Противсіх. І в наступних виборах він, напевно, буде знову балотуватися. І буде двох добрих кандидатів.

Однак не все так просто в українській політиці. Тоді націоналісти будуть шкрябатися в голову: котрий кандадат ліпший: Віктор Ющенко чи Василь Противсіх?

Не знаю, як ви голосували б, якби вам дати бюлетень…