Опінія

Бельгійські єзуїти, що називалися “Болландістс”, збирали та видавали у книжках (“Акта Санкторум”) легенди і біографії святих. Там згадується приблизно 20 тисяч святих, а в мартирології (“Мартиролоґіюм Романум”) записано ще 2,700 святих, включно із 20 святими Старого Завіту. У 1964 р. Ватиканська Рада ухвалила, що тільки святі універсального значення повинні бути згадувані і святковані в універсальних (всесвітніх) церквах. Майже кожний Папа Римський щось міняв, додавав або забирав з “Акта Санкторум”. Досі нема офіційної, устабілізованої листи святих. “Чистку” в “Акта Санкторум” розпочав на широку скалю Папа Іван Павло Другий. Він розпочав від Святого Юрія, Святого Миколая та Святого Антонія. Але в останніх роках свого життя він канонізував понад тисячу праведників. Та чомусь не взяв до уваги кандидатури Митрополита Андрея Шептицького, чия святість життя, душпастирська ревність, готовність жертвувати собою заради Христа, людей свого народу, праця для єдности Церкви, піклування сиротами та бідними дітьми і смерть у стані святости (ІН ОДОРЕ САНІТАTIC) були підставою для започаткування процесу беатифікації. Смерть Митрополита Шептицького досі не досліджена і не вияснена, дарма що уряд Радянського Союзу вислав на його похорон величезний вінок. Факт, що, бувши онуком польського драматурга Фредри, він пішов за голосом традиції своїх українських предків і повернувся до свого народу, мабуть, не могли відкрити йому дороги до серця Папи Івана Павла Другого. Митрополит Андрей Шептицький мав трьох братів: один, Климентій Казімір, був ігуменом у монастирі студитів; другий брат, Станіслав Шептицький (1867–1946), був генералом в австрійських і польських арміях та військовим міністром Польщі (1923); третього брата, Лева, замордували большевики в родинному маєтку у Прилбичах у вересні 1939 року.

Додаток до опінії

Процес беатифікації Шептиць-кого почато за ініціативою Архиєпис-копа Івана Бучка, при вікаріяті міста Риму, за Папи Івана Двадцять Третього. Першу фазу закінчено у грудні 1968 року. Від часу відкриття процесу Митрополитові Шептицькому належить звання Слуги Божого. Але від того часу минуло 43 роки. Андрей Шептицький (хресні імена Роман, Олександер, Марія) був Галицьким Митрополитом, Львівським   Архиєпископом і Єпископом Кам’янець-Подільським. Він був сином графа Івана Шептицького і Софії, дочки польського драматурга Олександра Фредри. Він здобув ступінь доктора права, доктора богословія і філософії, був ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові та розвинув широку місійну діяльність. Як член Національної Ради Шептицький схвалив, щоб владу в Галичині перебрали українці, за що польські власті його інтернували. Але за панування Українського Уряду Шептицький домагався звільнення польських священиків, що були ув’язнені за протиукраїнську діяльність. У час так званої пацифікації у 1930 р., попри хворобу, він особисто їздив до Варшави боронити українців, але ні президент, ні дійсний лідер Польщі Юзеф Підсудський не захотіли Шептицького вислухати. За часів гітлерівської окупації Шептицький писав листи до шефа гестапо Гімлера, протестуючи проти масових убивств жидів, а деяких сам переховував у своїй резиденції.

Шептицькі – давній боярський рід Галичини, що під кінець XVIII і на початку XIX століть спольщився. За Австрії цісар Франц Йосиф дав Шептицьким титул ГРАФІВ. Родова традиція мала вплив на поворот Шептицького до свого народу. Митр. А. Шептицький привітав проголошення незалежности Карпатської України 1938 року, благословляючи прем’єра о. А. Волошина і народ. Екуменічна праця та ідеї Шептицького випередили на кількадесят літ екуменічні ідеї Другого Ватиканського

 PHOTO
   Митрополит Андрей Шептицький

Дата в січні

5 січня 1935 р. від руки психопата НКВД загинув поет Олекса Влизько (1908 – 1934), член організацій “МОЛОДНЯК”, ВУСПП (пізніше співробітник футуристичного журналу “НОВА ҐЕНЕРАЦІЯ”). Влизько друкувався з 1925 р. Поезія Влизька хоч віддавала неминучу данину совєтським вимогам, але характеризувалася шуканням нових, часто і не завжди згідних зі совєтськими напрямами та ідеями. Він оспівував морську стихію, пригоди і пристрасті сильних людей. Збірки “За всіх скажу”, “Поезії”, “Живу, працюю”, “Книга балад”, “Рейс”, “Моє ударне”, “П’ятий Корабель” у 1933 р. та інші не йшли у парі з совєтськими вимогами. У грудні 1934 р. НКВД розстріляло його з кількома українськими письменниками.

Не забуваймо про нього та всіх інших розстріляних, закатованих, знищених, пропащих... Не знайдених... Не згадуваних...

PHOTO

Олекса Влизько

Нотатки Тодося (Теодосія) Осьмачки

... Остерігайтеся хвали. Хвала більше безжалісна, ніж жіноча любов, і безглуздіша від вина і ледарства.

... У мистецтві люди хочуть бачити те, чого вони не потрафлять...

... Світ опанований брехунами і шахраями, і через те самотність чесної людини – це крик: “Рятуйте!”

... Те, чого людина не знає, стоїть над нею вище гір, хмар і неба. Доки вона його не збагне, вона буде боятися всього того, що лякало її в дитинстві, в юнацтві, в мужності і смерті.

... Навіть і державу можна збудувати без грошей, але без совісти і без чести не здобудеш до себе навіть приязні своєї дитини.

.... Для того, щоб урятувати людину, потрібний розум і відвага, а не страх перед сатрапами. Страх – це найбільший ворог людини.

 Тодось (Теодосій) Осьмачка (16.5.1895 – 7.9.1962) помер у шпиталі на Лонґ Айленд, працюючи над монументальною працею “Трагедія Макбета і король Генрі Четвертий” Вільяма Шекспіра. Тодось Осьмачка пережив царські та большевицькі переслідування і “психушку”. Перебув злидні на еміграції і опинився в Нью-Йорку, де нарешті міг писати, видавати свої твори і не журитися завтрашнім днем. На жаль, відійшов з цього світу несподівано, як наслідок каторжного життя у ворожих режимах.  

Письменниця Галина Журба закінчила свій некролог про нього словами: “Відійшов великий правдолюб і незрадливий син свого народу. Вічна йому

Тодось (Теодосій) Осьмачка

Смачного

Спробуйте ці пляцки!

У глибокій мисці добре вимішайте півтора горнятка (12 унцій) кукурудзяної каші (кулеші), пів-горнятка муки, пів-ложечки порошку до печення (бейкінґ сода). Додайте неповне горня маслянки, солі до смаку і велику, дрібненько покраяну цибулю. Добре-добре все вимішайте. Великою ложкою кидайте на гарячу оливу у великій пательні (сковороді) і помалу смажте з обидвох боків. Ці пляцки можна їсти навіть із квасною сметаною!

Я спробую спекти цю мішанину в парексі, намащенім маслом або оливою, в печі при температурі 330 степенів. (Або почну з 400 степенів). Дам вам знати, що з того вийшло!

Найважливіша і нестандартна, але гарна і незабутня подія минулого року (2010) – 80-ліття “Нового Шляху”. Як дивно, що “Новий Шлях” почав виходити під час світової економічної кризи 1930 р., а свій 80-літній ювілей також відзначає під час цьогорічної світової кризи. Тільки 80 років тому ті, що мали якусь працю, заробляли 10 або 15 долярів на місяць, а в Україні жили напередодні Геноциду. В Канаді у той час зростав патріотизм, бо приїхало багато емігрантів – офіцерів, січових стрільців, “новоприбулих” з високими освітами, появилися різні установи, публікації, журнали, газети, а тепер, 80 літ пізніше, Торонто має “Новий Шлях”, “Гомін України”, церковні обіжники і високорозвинені кредитівки. Хоч “Новий Шлях” відзначав багато своїх річниць, проте 80-ліття відбулося інакше, нестандартно, елегантно. Всі додали до цієї події цеглину свого таланту і праці, однак найбільше ініціативи, ідей і труду вклали голова Дирекції Видавництва “Новий Шлях” Олекса Цаленюк (Лес Сальник) і головний редактор “Нового Шляху” Леся Панько.

У фойє, при вході до зали, стояли таблиці з найцікавішими фотографіями (виразними і великими).

PHOTO

1 – Між достойниками в залі сиділи панство Гуцуляки, що недавно подарували для Українського Пласту великий будинок з багатьма винятковими прикметами! Пан Ераст Гуцуляк є почесним консулом України в Канаді.

2 – При столі МЕДІЇ висидів терпеливо до кінця головний редактор “Гомону України” з привітним усміхом д-р Олег Романишин. За ним не дуже видні при другому столі – колишні два редактори “Нового Шляху” Юрій Карманін та Михайло Ляхович. На далекім закруті стола, що не потрапив до сочки мого апарату, сидів Всеволод Маґас – карикатурист PAR EXCELLENCE і з гумором! Нещодавно він видав книжку зі своїми творами і життєписом.

3 – Проф. Андрусяк з Лондону (Канада), де він викладає журналістику. На одній сесії він мав свою цікаво і глибоко опрацьовану доповідь про журналістику.

4 – На закінчення офіційної програми пан Олекса Целенюк і пані Леся Панько нагороджували чимсь (але не медалями, слава Богу!) заслужених “НОВОШЛЯХІВЦІВ”! Я дістала картину, що її намалювала д-р Ірена Мороз.

5 – Леся Панько і Олекса Целенюк вручають нагороду колишньому редакторові “Нового Шляху” Юрію Карманіну (посередині).

Театр “Заграва”

Пo довгій перерві “ЗАГРАВА” – український драматичний театр у Торонто (Канада) грав 14 листопада 2010 року прем’єру комедії “ЛЮБОВ НА ГАЧКУ” в залі на 83-85 Крісті. Зміст комедії “на скору руку”: “Проблеми на гачку через старого кавалера, панночку Нелю, адвоката Лева Чайку і тету Арету”. Хоч актори репрезентували людей з часів “ЯК БУЛО КОЛИСЬ”, то тому що вони професійні і добрі актори, вони перфектно відтворили епоху і знаменито забавили публіку. Нам дуже треба веселих програм, бо життя стало повне непорозумінь і тихого смутку. І треба поґратулювати режисерові Йосипу Терлецькому, заслуженому працівникові культури України, що мав ініціативу попрацювати над українською культурою Канади. Нехай його мистецькі труди сіяють на дорогах веселки!

PHOTO

Кінець вистави “Любов на гачку”. Зліва направо: Олег Валенюк (художнє оформлення), Степан Ґеник-Березовський, Наталя Алексієнко, Андрій Марціневський, Лариса Баюс, Йосип Терлецький, Адам Стець

***

В суботу, 6 листопада (2010 року), відбулася 32-га Ґала нагород, яку кожного року влаштовує Канадсько-Етнічна Медія Асоціація. Кожного року нагороджують когось виняткового з телебачення, радіо, преси, інтернету.

PHOTO

1 - Судга Крішнан, репортер новин OMNI, нагороджена за статтю “Suicide Day” (South Asian Edition Alberta). Біля неї Стен Папулькас, віце-президент OMNI на Альберту.

2 - Незаступимі добровольці Канадсько-Етнічної Медія Асоціації: Парітош Мегта, Ліза Варнер, Лаypa Ресцініо, Христина Де Францеско, Вієт Тієн Нґуєн (ТіВі Вієт Тіен).