Св. п. Петро Данилюк

(1923 – 2010)

30 листопада 2010 р. відійшов у вічність св. п. Петро Данилюк. Велику втрату відчули приятелі та друзі Покійного і українська громада Вінніпегу, якій він чесно служив аж до свого відходу.

Народився Петро Данилюк 31 березня 1923 р. в селі Селятині, пов. Радівці, на зеленій Буковині. Це горда частка України, так само як і її мешканці. Говорять, що як прилучили Буковину до України в часі Визвольних Змагань, то буковинці твердили, що то Україну прилучили до Буковини.

Середню освіту Петро закінчив у родинному Селятині, а українознавчі курси заочно студіював і закінчив 1943-1944 р. в Українському Технічно-Господарському Інституті (УТГІ), який існував при Українській Господарській Академії (УГА) в Подєбрадах у Чехословаччині.

До Канади прибув у 1947 р., поселився у Вінніпезі й активно включився в молодіжне і згодом у громадське життя міста.

Вступив у члени Молодих Українських Націоналістів (МУН), був секретарем цієї організації та членом редакційної колегії газети “Голос Молоді” (1948–1953).

З 1952 р. належав до Української Стрілецької Громади (УСГ), де був секретарем і заступником голови, з 1954 був членом Українського Національного Об’єднання (УНО), Кредитової Кооперативи “Карпатія” (від 1967 р)., займав пост голови (1970–1978) та був членом Дирекції Кооперативи (1978–1981).

Крім згаданих організацій, він (з 1971 р.) був членом Взаємної Помочі, де від самого початку виконував функції секретаря і був головою Дирекції. Належав до Кооперативної громади (з 1972 р.) й протягом п’яти років (1972–1977) був її секретарем, а крім того, довгі роки був активним у Кооперативі “Калина” при Кредитовій Спілці „Карпатія”.

Професійно Петро Данилюк працював як лінотипіст при часописах “Новий Шлях”, “Канадійський Фармер” і “Український Голос”. Він автор багатьох статей на громадські теми, які друкувалися у названих часописах та в журналі “Жіночий Світ”.  

Крім професійної та громадської праці, був винятковим і взірцевим колекціонером друкованої україніки, яку не лише збирав, але й сумлінно читав. Сьогодні цю колекцію Данилюка можна з гордістю вважати пам’яттю української діаспори. Її велика частина була передана бібліотекам Манітобського, Вінніпезького та інших університетів і знаходиться у приватних домашніх збірках. Вона включає пропам’ятні збірники організацій, календарі, літературні збірники, часописи, звіти конференцій і конгресів, листування. У них весь пульс нашого громадського, політичного й культурного життя поза Україною. І в цьому найбільша заслуга Петра Данилюка та найбільший його вклад в історію українців у діаспорі.

Життєвий шлях Петра Данилюка довгий, важкий і крутий, як і багатьох подібних йому, але він завжди йшов правою стороною того шляху. Не схибнув з нього ні на хвилину, завжди йшов крок у крок зі своєю громадою, своїм народом і гідно пройшов до останньої зупинки.

Був людиною винятково уважливою супроти інших, але схиляв голову тільки на знак пошани. Шанував себе й тих, хто заслужив на пошану.

Відійшла від нас людина добра, чесна і характерна. На таких завжди будується здорова й тривка спільнота – держава. Таких характерів нам сьогодні боляче потрібно.

Висловлюємо співчуття шановній пані Галині – дружині Покійного, яка протягом останніх трьох років його перебування в домі опіки й догляду щоденно відвідувала його, щоб бути при ньому і облегшити біль його останніх днів.

Також складаємо співчуття синам Покійного – Вікторові й Борисові та дружині Бориса Кірстен і їх дітям – Олександрові, Миколі й Андрієві та сестрам Покійного на Буковині і братові в Києві.

Вічна Йому пам’ять!

Ярослав Розумний