Ярослава Хортяні: “Українсько-канадська громада – це феномен”
У
листопаді 2012 року Світовий Конгрес
Українців відзначив своє 45-ліття в
Торонто. Щоб відсвяткувати таку вагому
дату найважливішої світової надбудови,
до Канади прибуло багато гостей з інших
країн, зокрема з Австралії, Європи,
Сполучених Штатів Америки.
На відзначення ювілею приїхала перший заступник президента СКУ, голова Європейського Конгресу Українців, голова Товариства Української Культури в Угорщині Ярослава Хортяні.
Пані Хортяні, гостюючи в Торонто, побувала в українських організаціях і установах, ознайомилась з їх діяльністю, зустрілася з провідниками та членами цих організацій. Зокрема, одного дня завітала й до редакції тижневика “Новий Шлях”, де наш кореспондент Лариса Гринда взяла у неї інтерв’ю.
– Пані Ярославо, розкажіть нашим читачам про діяльність Європейського Конгресу Українців, який Ви очолюєте із 2005 року.
– Єропейський Конгрес Українців – це одна з найстарших світових українських надбудов. Заснований у 1949 році в Лондоні. У 2009 році ми уже відсвяткували 60-ліття Європейського Конгресу Українців. До речі, ЄКУ є одним з ініціаторів заснування Світового Конгресу Українців.
На сьогодні в Європейський Конгрес Українців входить 22 країни із 33 організаціями – центральними і крайовими репрезентаціями. До розпаду Радянського Союзу в Конгрес входили держави Західної Європи, оскільки країни Східної та Центральної Європи перебували під впливом Москви і не мали безпосереднього зв’язку з ЄКУ. Після зміни системи, у 1990-х роках, вони почали приєднуватися до Конгресу і сьогодні є найдіяльнішими та найбільш ініціативними в ЄКУ.
На жаль, в останні роки спостерігалося завмирання організаційного життя у країнах Північної Європи, зокрема в Норвегії, Швеції, Бельгії. Тепер, завдяки новій хвилі української еміграції, воно поступово відновлюється.
Звичайно, найпотужнішою – і в організаційному плані, і у фінансовому – залишається Великобританія, де було велике скупчення українців і куди продовжується наплив нової еміграції.
Що стосується Німеччини, то в останні роки через непорозуміння старої еміграції з новою там припинилася діяльність центрального представництва. У великій мірі завдяки СКУ в Німеччині у 2012 році було створено центральне представництво українців Німеччини.
Говорячи про наші нові громади, насамперед автохтонні, то можна сказати, що вони працюють завдяки підтримці урядів тих країн, де проживають, тобто фінансування їх ведеться як етнічних національних меншин. Це такі країни, як Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Сербія і Хорватія. У цих державах існує національне самоврядування, уряди виділяють певні кошти на їх діяльність, а ми вже будуємо свою працю відповідно до нами ж складеного бюджету, визначаючи пріоритети – чи то видавництво, чи театр, чи мистецька діяльність і т. п.
– Що стосується Угорщини, де Ви мешкаєте, скільки етнічних українців на сьогодні є в цій країні?
– Я особисто проживаю в Угорщині 33 роки. Сама родом з Тернопільщини. Склалося так, що одружилася з угорцем і переїхала жити до Будапешту, де закінчила історичний факультет університету.
Етнічних українців в Угорщині не так вже й багато, але ми дуже згуртовані. Товариство Української Культури успішно діє з 1991 року. Створено українські недільні школи в кількох містах Угорщини, видаємо часопис “Громада”, є щотижневі українські радіопередачі, танцювальний колектив “Веселка”, жіночий хор “Берегиня”.
Приблизно 60 відсотків членів нашої громади – вихідці з України, переважно із Західної та Закарпаття, 40 відсотків – народжені в Угорщині, це друга, третя генерації. За даними останнього перепису, українцями себе визнали 5,700 осіб. Це шоста із 13 національних меншин, визнаних у Європі.
Українська громада в Угорщині доволі діяльна. Найяскравішим прикладом може послужити вплив її на парламент Угорщини у справі визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом. При голосуванні за це питання “за” проголосували майже всі члени парламенту. Згодом ми довідалися, що відбувався величезний вплив на Угорщину Росії, особливо на правлячі партії, оскільки Росія не хоче визнавати Великий Голод. Незважаючи на це, все ж таки справедливість восторжествувала. До того ж, в Угорщині встановлено два пам’ятники жертвам українського Голодомору.
Усе це підтверджує, що українці хочуть показати себе перед угорцями як представники доволі сильної, міцної, працьовитої і талановитої нації.
– Я думаю, що для того, щоб досягти таких результатів, Ви мусите мати добрих помічників...
– У нашому національному самоврядуванні, крім мене, є ще чотири працівники. Я завжди люблю повторювати, що ми, виконуючи громадську роботу, та ще й отримуючи за це гроші, повинні, так би мовити, “горіти”, оскільки працювати на цій ниві по-сірому, безініціативно – просто неможливо, оскільки від сірої роботи буде сірий результат.
– Пані Ярославо, як голова Європейського Конгресу Українців Ви, мабуть, відвідуєте громади інших країн. Що можете розповісти про них?
– У 2012 році я побувала в Німеччині, Польщі, Румунії та в Україні. Попередні роки були ще більш насиченими на поїздки. Можна сказати, що я достеменно знаю, що відбувається в кожній країні.
Є у нас спільна проблематика, є й відмінні проблеми. Є великий поступ українців у Європі. Наприклад, за часів Чаушеску в Румунії українці боялися показати себе навіть на культурній ниві, сьогодні ж вони вільно і відкрито висловлюють свої політичні погляди. Або візьмімо Польщу. Раніше українці Польщі боролися за визнання Акції “Вісла”, тепер же йде мова про виплати компенсацій жертвам цієї злочинної акції Польським урядом. Існують проблеми у Словаччині, оскільки протягом багатьох років там існувало протистояння між українцями і русинами.
Сьогодні ми намагаємося працювати над об’єднанням української діаспори в Європі, оскільки тільки разом зможемо досягти позитивного результату.
– А яке враження справила на Вас Канада?
– Я вперше у Канаді, і для того, щоб сюди приїхати, відклала дуже багато справ. Але я хотіла серцем доторкнутися до цієї колиски української імміграції. Враження таке, що тут самі українці: куди не підеш – зустрінеш українця. Я спочатку дивувалася і питала: і що, вони всі визнають себе українцями? Мені пояснили, що так, – до того ж, люди говорять про те, що вони українці, з гордістю. І ще побачила, що з великою повагою ставляться тут до українців представники інших націй.
Українсько-канадська громада – це феномен, оскільки тут українство зберігають більше, ніж у самій Україні. Я думаю, українська громада в Канаді може бути прикладом для української діапори у всьому світі.
– Пані Ярославо, дякуємо Вам за цікаву розмову і бажаємо успіхів на нелегкій громадській ниві.
Розмову вела
Лариса Гринда
PHOTO
Перший заступник президента СКУ, голова Європейського Конгресу Українців, голова Товариства Української Культури в Угорщині Ярослава Хортяні