До 100-річчя від дня народження Василя Кука

11 січня 2013 року виповнилося 100 років від дня народження Василя Кука – чільного діяча українського національного-визвольного руху. У 1950-1954 роках він був головним командиром Української Повстанської Армії (УПА) і став генеральним секретарем Української Головної Визвольної Ради та провідником  ОУН в Україні.             

Василь Кук (організаційні псевдо – Леміш, Юрко Медвідь, полковник Коваль) народився 11 січня 1913 року в селі Красному на Львівщині в родині Степана та Параски Куків. Вихований у патріотичному дусі, він з молодих літ прилучається до українського національно-визвольного руху.

З приходом більшовицької влади на терени Галичини як відомий націоналіст Василь Кук змушений покинути рідну землю і перебратися в Закерзоння. У Кракові він сходиться ближче зі Степаном Бандерою і невдовзі стає його найближчим соратником. На ІІ Великому Зборі ОУН Василя Кука обирають до складу Революційного Проводу. Він брав участь у проголошенні Акта про відродження Української держави у Львові 30 червня 1941 року, очолив спеціальну похідну групу, яка мала завдання здійснити таку ж акцію у столиці України. Заарештований гітлерівцями під Києвом, він зумів утекти, після чого продовжив підпільну роботу в південно-східних областях України, очолюючи у Дніпропетровську Провід ОУН на ці регіони. З 1944 року Василь Кук повертається в Галичину, стає одним із найближчих соратників Романа Шухевича, а згодом і його заступником. Після смерті останнього перебирає на себе всі обов’язки керівника воюючої України.

Підступно захоплений у полон, Василь Кук 6 років перебув в ув’язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської відлиги. З 1960 року працював у Центральному державному історичному архіві в Києві, в Інституті історії АН УРСР. Але після написання праці “Марксизм-ленінізм про українське національне питання” був звільнений з роботи із забороною працювати у школах та наукових установах. З дипломом історика, який він здобув екстерном, змушений був влаштуватися на посаду рядового постачальника в “Укрпобутрекламу”. Аж до виходу на пенсію у 1986 році перебував під наглядом КДБ.

Незважаючи на поважний вік, продовжував брати активну участь у громадському житті: очолював науковий відділ Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, опублікував спомини про український національно-визвольний рух, систематично виступав перед молодіжною аудиторією, на наукових конференціях.        

Помер Василь Кук 9 вересня 2007 року на 95-му році життя. Похований у селі Красному на Львівщині.