Вшанування жертв Голодомору
Братство Св. Володимира
при українській православній катедрі Святого Володимира в Торонто 14 листопада
2013 року гідно вшанувало жертв Голодомору у 80-ту річницю найбільшої трагедії
в історії українського народу. Братство Св. Володимира очолює Валентина Родак.
Після проведення молитви вона привітала учасників і представила доповідача –
гостя з України, історика Геннадія Іванущенка та привітала голову Ліги
Українців Канади і Дослідного Інституту “Україніка” Ореста Стеціва.
Після
вшанування загиблих у Голодоморі однохвилинною мовчанкою символічну свічку
запалили пані Тамара Макогон та пан Степан Горлач, а потім Наталя Турукало,
член Братства, прочитала власний вірш, присвячений жертвам тих сумних подій
вісімдесятилітньої давності. Ведуча доречно зачитала список членів Братства Св.
Володимира, які попередніми роками на подібних імпрезах виступали як свідки
Голодомору, але чим далі – все менше й менше їх залишається серед живих.
Зворушливий вірш на тему Голодомору прочитала пані Валентина Овдій.
Представляючи
доповідача Геннадія Іванущенка, Валентина Родак сказала, що він викладав
історію у школах Сумської та Полтавської областей, протягом п’яти років був
директором Сумського державного архіву (2005–2010), потім досліджував архіви в
діаспорі, а цього року (2013) працює в архіві Дослідного Інституту “Україніка”
в Торонто. Він є автором 5-ти книг та 60-ти публікацій на архівознавчі теми,
2007 року нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Як
дослідник комуністичного терору та Голодомору в Україні, доповідач Геннадій
Іванущенко розповів, що він вивчає Сумську область, тому що ця область під час
Голодомору найбільше постраждала, а докладна інформація про ті жахіття
зберігається лише в народній пам’яті.
Працюючи
вчителем, з метою вивчення Голодомору він влаштовував відвідини, разом з його
учнями, сіл і хуторів Сумської області. Свідки Голодомору в тих селах і хуторах
охоче розповідали про пережите лихо. Наприклад, двадцять сіл у Роменському
районі на Сумщині були внесені на чорну дошку. Це означає, що в тих селах
окупанти забирали всі харчові продукти, одяг, взуття, кожухи, валянки тощо і
залишали невинних людей на голодну і холодну смерть. І люди вмирали. Сільська
управа була зобов’язана записати причину смерті у сільський реєстр: “Дана особа
померла від серцевої недостатності, внаслідок крайнього виснаження, під час
роботи на полі”. Отже, люди не тільки голодували, вони були змушені до
останнього подиху працювати на рабській праці в колгоспах. Дуже промовистим для
школярів було те, що, коли вони просили людей підписати їхні свідчення, –
свідки відмовлялися, а це тому, що вони мали страх перед можливими репресіями,
хоча на той час (70 років після 1933 року) вже була незалежна Українська
держава. Саме ця обставина стала яскравим доказом для учнів того, що то був геноцид, яким окупаційна влада
намагалася винищити українців, і головно окупанти хотіли створити атмосферу
страху серед українців.
Під час
дослідження сіл на Сумщині виявилося, що комуністичні окупанти винищували
українців не тільки штучно створеним Голодомором, – багато українців загинуло
також у концтаборах, куди були запроторені за те, що говорили правду про
Голодомор, або за вчинення спротиву червоному режимові, за відкриту боротьбу
проти окупаційного режиму, про що слід пригадувати сьогодні підростаючому
поколінню. Боротьба була. Лише в Сумській області у роках від 1919 до 1923
діяло 106 повстанських загонів, котрі перебували в лісах (з гарматами,
кулеметами, тачанками, кіннота і піхота, кількістю в 40 тисяч бійців) і
нападали на окупаційні антиукраїнські сили. Ці історичні факти повинні знати
підростаючі покоління, інакше вони будуть приречені (запрограмовані) на
поразку.
Доповідач
навів декілька прикладів людей, які, займаючи керівні посади під час
Голодомору, допомагали людям вижити. Один із таких прикладів: директор
цукрового заводу в селі Стецьківка (на Сумщині) дозволяв людям брати патоку і
таким чином рятував тих людей від смерті. Фактично те село сяк-так пережило
Голодомор, але директор заводу за допомогу людям поплатився власним життям.
Розповів
Геннадій Іванущенко і про сміливців, котрі збирали свідчення про Голодомор, що
увійшли у книгу “Під чорним тавром”, автор Борис Ткаченко. У книзі зібрані ті
свідчення, які автор записав у 1960-х ро-
ках, коли серед живих ще було багато свідків Голодомору. Була то дуже
небезпечна діяльність: збирач свідчень мусів робити ту справу таємно від людей,
конспіративно, зібраний матеріал закопував у відповідних бідонах, облитих
смолою (від вологості), далеко від своєї хати, щоб не потрапити у халепу в разі
виявлення. Але на автора хтось доніс до відома певних органів, і його протягом
багатьох років тягали на допити з тавром неблагонадійного.
Лише 2007
року в Україні стали відкритими (доступними) книги про цивільний стан сільських
мешканців. У селі, з якого походить доповідач, за 1932 рік записано, що було
547 померлих, із того: 34% – від голоду, 30% – від виснаження та 1,4% – від
недоїдання. Всі були хліборобами, всі – українці. Саме це і є доказом того, що
то був геноцид, оскільки всі показники доводять, що Голодомор був скерований
виключно проти українців.
Під час
перепису 1935 року виявилося, що населення України від перепису до перепису
зменшилося на 4 мільйони осіб. Відразу влада заявила, що у процес перепису
влізли петлюрівці і сфальшували наслідки. А в дійсності ще у 1930-х роках
(після 1935-го) окупанти намагалися приховати мільйони українських жертв
Голодомору. Сьогодні в інтернеті вже є база архівних даних про загиблих під час
Голодомору людей. І будь-хто має доступ до Сумського історичного порталу та
може перевірити правду про своїх загиблих рідних. Інша справа – це фальшиві
діагнози смерті, що їх вводили антиукраїнські сили (комуністична влада) для
того, щоб не виявити конкретних правдивих даних про величину злочину.
Наявність
правдивих історичних даних в інтернеті потрібна сучасній українській молоді для
того, щоб визначити свою національну ідентичність, щоб знати, хто ми і чиї ми
діти та куди нам іти. Саме національна ідентичність визначає і українську
економіку, і українську культуру, і все інше. А тому ми повинні правдиво
визначати національну ідентичність. На завершення свого виступу Геннадій
Іванущенко закликав слухачів до співпраці щодо обміну інформацією про Голодомор
між українською діаспорою і Сумським історичним порталом.
Валентина
Родак подякувала доповідачеві за цікаву доповідь і для ілюстрації важливості
архівних матеріалів прочитала уривок протоколу із засідання СУЖЕРО від 30
червня 1951 року за підписом голови СУЖЕРО письменника Семена Підгайного та
секретаря Усатюка. У протоколі йшлося про видання “Білої книги про чорні діла
Сталіна”, яка незабаром (1950-ті роки) вийшла друком у Канаді українською, а
потім і англійською мовами. Після
доповіді Геннадій Іванущенко ще довго відповідав на запитання слухачів, а після
того члени Братства Св. Володимира фотографувалися з доповідачем і гостями, які
вшанували жертв Голодомору.
Олександр Харченко
PHOTO
Під час вшанування жертв Голодомору. Зліва
направо: Микола Латишко, Микола Гавриш, головний доповідач Геннадій Іванущенко,
Степан Горлач, Тамара Макогон, Орест Стеців, Валентина Литвинець