80-ТА РІЧНИЦЯ ТРАГІЧНОЇ СМЕРТІ

Симон Петлюра

Віктор Павленко

Заграйте, Софійські дзвони
І дзвони Святого Юра, –
Хай живе і жити буде
Славний Симон Петлюра!
                               (Микола Горішний)

Цього року припадає 80-та річниця трагічної смерті Президента УНР та Головного Отамана – славної пам’яті Симона Петлюри. Він, який робив усе можливе, щоб вирвати Україну з червоних кігтів, загинув підступно. Загинув, але не загинула його самостійницька ідея.

В українській історії це не вперше національній ідеї було дано нову назву. Самостійників називали “мазепинцями”, “петлюрівцями”. Боялася Москва петлюрівців, бо знала, що це нескорені борці за Україну. Сам же Симон Пелюра залишився симоволом незалежної України.

Шлях кожного народу до національного визволення, боротьба за людські права приносять численні жертви. Найважчі – це людське життя. Особливо тоді, коли воно раптом обривається та приносить кінець активної праці, втрату відчуває весь народ. Окремі особистості стають символами певного етапу боротьби, єднають, скріплюють та стають дороговказом визволення. Таким символом був сл. п. Симон Петлюра, провідник бурхливої доби України. Доби, що прогриміла, промайнула, але залишила вічний ідеал самостійности нашого народу, якому ми служимо і який усіх нас об’єднує.

Вже у шкільні роки постала постать юнака, яка виявила мужність і працьовитість для свого народу. Його письменницький хист поєднався із широким засягом політично-громадської думки та патріотизму. Деякий час Симон Петлюра працював на Кубані, їздив нелегально в Галичину та Буковину, бо хотів познайомитися з українцями, які жили під іншими окупантами. Редагуючи газету “Слово”, писав критичні та політичні статті, глибоко пронизані та повні палкої любові до України. Революція 1917 року дала широке поле для виявлення його політичних здібностей. Він з усією енергією взявся за організацію українських військових частин. Скликав військові з’їзди, організовував адміністрацію. На Першому Всеукраїнському Військовому З’їзді став головою Генерального Війського Комітету Української Центральної Ради, а потім першим військовим міністром відродженої України.

Український військовий рух відразу ставить Симона Петлюру у перші ряди тодішніх провідників. Він відразу зрозумів, що великі історичні проблеми розв’язуються лише силою. У той самий час декому ще вірилось у можливість мирних переговорів. Але дійсність розвіяла цю віру, яка була помилковою і негативно відбилася на національній боротьбі. В Україну рушило більшовицьке військо, і Симон Петлюра, створивши Гайдамацький Кіш Слобідської України, разом з Вільним Козацтвом та Січовими Стрільцями боронив Лівобережжя. Придушуючи більшовицьке повстан-ня фабрики “Арсенал”, він особисто брав активну участь у боротьбі, незважаючи на велику небезпеку. Він казав: “Вперед, дітки! Україна – або смерть!”

Симон Петлюра був провідником такої великої моральної вартости, що увійшов в історію як чиста і ясна постать. Він вірив у перемогу і вливав цю віру в інших. Власною поставою і прикладом здійснював великий вплив на своє оточення. Слово “Петлюра” магічно діяло на кожного вояка. Користуючись великою популярністю та довір’ям серед народних мас, Директорія перемогла. Але це були дуже важкі часи – Україна виявилась самотньою у своїй боротьбі. Невелика, але героїчна її армія була оточена ворогами.

Потрібна була величезна воля і віра в українську справу. Потрібна була величезна твердість духу, щоб не зламатися під різними ударами. Цими якостями володів Симон Петлюра, який у той час став уже державним провідником.

Важкі внутрішні та зовнішні обставини призвели до того, що в листопаді 1920 року уряд УНР змушений був виїхати на еміграцію, щоб врятувати армію, державний апарат та значні політичні кадри. Виїхали на еміграцію з метою подальшої боротьби в нових обставинах і новими методами.

Симон Петлюра був відданий українській справі і не раз ставив своє життя під найбільшу загрозу. Він знав, що може трапитися найгірше. Так і сталося. Пронизаний кулями радянського агента Шварцбарта, він пав смертю героя 25 травня 1920 року. Але назавжди залишився безсмертним у своїй ідеї волі та незалежности України. Цю ідею він продемонстрував у своїй глибокій свідомості, почутті, у твердій, сталевій волі та у своїй практичній діяльності.

Бажання Симона Петлюри здійснене – сьогодні Україна стала вільною, демократичною державою. І велика заслуга у цьому саме Головного Отамана Симона Петлюри, який був одним з тих, хто заклав важливу підвалину в її незалежність, демонструючи протягом усього свого короткого, але героїчного життя відданість, любов та жертвенність для України.

В ту мить Дніпро спинив
свій вічний біг,
Запали гори в моторошну тишу:
Отаман Симон, рідний наш, поліг
На вулиці далекого Парижу...
               (Олекса Кобець)

Вічна пам’ять Симонові Петлюрі, а його імені – вічна слава!