Що ся де діє?

Walter Cap

– Задоволений? – зустрічає мене мій прятель, той від політики.

– З чого? – питаюся, здивований почути від нього таку репліку.

– Та ти мусиш бути гордий з того, що сталося у світовій політиці. Хто би то сподівався. Ти і твій “Новий Шлях”.

– “Новий Шлях” не мій, – плету. – Що ти плетеш?

– Ти трішки наплів, але вийшло незле. Не радив ти недавно президентові Бушу відвідати Україну? Президента Ющенка, Катерину, Юлю. І що більше, – зробив значущу паузу мій приятель, – “Новий Шлях” читають у Білому домі, у Вашингтоні.

– Добре жартувати, щоби не хорувати, казали в нас, – сказав я, нагадавши свій фейлетон про Буша. – Добрий джовк...

– Джовк – не джовк, але треба цю подію запити – на твій кошт, – закінчив наш діалог мій приятель.

Що можна знати, подумав я собі й пригадав рапорти про президента Буша в Києві. Який він був задоволений, веселий, а при Юлі – усміхнений від вуха до вуха. І Юля прибрала свою найфотогенічнішу позу до фотографії. Це ж неповторна історична подія, бо Буш теж “неповторний” став. Бодай в Іраку. Навіть Янукович при Бушу усміхався, правда, трохи скривлено. Був задоволений, що висловив Бушу думки суспільства. А він єдиний, що висловлює думку народу, хоч не прислухається до думки народу. Бо би почув!!!
І перша леді Лора, і перша леді Каті з по-мистецькому оформленими в розети розкішними букетами квітів принадно виглядали, як русалки з “Лісової пісні” Лесі Українки. Хоч репортери не сказали, що то за квіти і як вони пахли.

А почесна варта України краща, як колись вибрані солдати цариці Катерини. Прийшла на думку нехотячи, бо знову “царює” в Одесі.

Подавав Президент своїм гостям на обід вареники з вишнями. І, напевно, частував медівкою зі своєї пасіки. Видно було, що в Україні можна забути про терористів, війни в Іраку й Афганістані, фінансову кризу в Америці... Але не про Путіна. Він всюдисущий – у кожній трубі газу й нафти.

– Але президенти теж мали “душевну розмову” – сам на сам. Цікаво, про що говорили? Про це хіба знають тільки їхні перекладачі.

– Але напевно не про Юлю, – відрубав мій приятель.

– Чому, вона ж прем’єр-міністр! Найбільшої держави в Європі...

– Прем’єрша під табу! У Ющенка. Ти ж хіба читаєш і слухаєш, що ся діє в неньці-Україні...

– Про Путіна? – спитав я.

– І не про Путіна, бо про нього нема що говорити. Він все сказав, що знав. Прилюдно. То нема що повторятися.

– Про НАТО? – відгадував я.

– Ну, так, про НАТО, дайминато. Бо Буш і так знав, що до НАТО Україну не допустять. І Ющенко знав.

– Звідки Ющенко міг знати, як сам підписав прохання на вступ?

– Йому Путін сказав. Ще й додав, що націлить на Ющенка атомні ракети! А Ющенко на власній шкірі переконався, що з ним не жарти.

Так ми собі поговорили про це велике шоу. По-голлівудському, по-театральному, по-балетному: як Президент Буш відтанцював свого політичного гопака на лебединому озері в Києві...