Пам’ятник Іванові Франку у Львові

До 75-ої річниці його спорудження

Павло Лопата

Для побудови чи не кожного більшого монумента в Україні насамперед створювався комітет з ініціаторів, тобто осіб, які підняли рішення здвигнути даний пам’ятник. Так сталося і зі спорудженням монумента у пам’ять великому поетові і письменникові Іванові Франку (1856–1916) – одному з найвизначніших духовних провідників Галичини, як рівно ж і України. Покликаний до життя львівськими установами комітет у 1926 році, в десятиліття смерті І. Франка, тлінні останки якого поховано на Личаківському цвинтарі-некрополі – спочатку в чужій гробниці на полі номер 1, і тільки на початку 30-их років, коли було викуплено земельну ділянку на куті поля номер 4 й перепоховано, – проголосив конкурс на проект пам’ятника.

Протягом п’яти повних років на руки членів колегії надходило чимало проектів з України, та, на жаль, жодного з них не було поки що прийнято. Коли дійсно час не приніс бажаних результатів, комітет передав справу будови пам’ятника щойно заснованій Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ, 1931–1939), члени якої застановилися над мініатюрним проектом нагробника роботи Сергія Литвиненка, представленого у грудні 1931 року. Молодий ще, але подаючий надії скульптор щойно повернувся до Львова з однорічних студій скульптури в Парижі (1930), а перед тим у Краківській Академії Мистецтв (1924–1929), у проф. Константина Лящки.

Після оглядин твору 5 грудня, який членам Асоціації найбільш підходив, його автор попросив АНУМ дати йому письмову відповідь про своє рішення, котра винесла таку резолюцію: “Одноголосно стверджено, що проект С. Литвиненка є цікавий і по мистецькій концепції та творчім замислі інтересний. Слова, подані автором як мотто, зілюстровані влучно, з вервою, властивою темпераментові автора. Як річ сама в собі, як композиція, вона виправдує себе вповні. Сей шкіцовий проєкт зробив на присутніх ченів Асоціації дійсно щире вражіння через його настроєвість і експресію як ілюстрація до одного з фрагментів сильних слів І. Франка...” Маючи свої застереження, “...АНУМ заступає думку, що надгробник мусить бути стилевий і монументальний та, крім синтези франківської творчости, повинен рівно ж бути, як документ часу, висловлений у мистецьких досягненнях сучасности”, – повідомляв журнал “Мистецтво”, орган АНУМ, ч. 2-3 за 1932 рік.

Справу технічного виконання відливу фігури у бронзі взяла на себе фірма Тировичів, що постала у Львові 1890 року. Свої майстерні вона приміщувала на вул. Пекарській, ч. 95, де її фахівці виготовляли надгробні та архітектурні пам’ятники та оздоби із різного роду мармурів, гранітів, сієнітів та цементу для великої кількости гробниць на “Личакові”. Із замовлень української громади майстерня поставила монументальної потужности з чорного граніту і білого мармуру хрест на комплексі жертвам концтабору Талергоф та збудувала гробівець родини Іллі Кокорудза (1857–1933). Активно співпрацюючи з цією фірмою, Сергій Литвиненко був дуже задоволений результатами її праці над реалізацією будівництва пам’ятника, присвяченого І. Франкові. Місцева преса схвально підтримала закінчення будови надгробника і сповіщала, що його відкриття відбудеться 28 травня 1933 року, на роковини смерті поета. Саме тоді, попри заборони польської влади, на цвинтарі зібрався 20-тисячний натовп народу з прапорами, транспарантами і вінками з синьо-жовтими стяжками. На встановленні надгробка був присутній його автор, цілком задоволений із церемонії відкриття свого твору, що приніс тисячам його земляків велику радість, душевне задоволення і патріотичне піднесення. То був незабутній здвиг. Відлита мужня алегорична постать у бронзі на тлі кам’яної скелі – символ прагнення українців до втілення Великої ідеї, що висловлена у словах Великого Каменяра: “Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас...”