Ліда Палій, “Сторонами йшла гроза”
Оксана
Закидальська
Торонто – Хоч кажуть, що не можна
повернутися в минуле, також правдою є те, що в людській пам’яті всі часи
залишаються разом. Книжка Ліди Палій “Сторонами йшла гроза” – світ, відтворений
з окремих фрагментів, пов’язаних реальним і уявним образом улюбленого міста
авторки, Львовом.
Про своє дитинство
Ліда Палій вже писала раніше у книжці “Дитинство, заметене часом”. Але після
того, як книжка вийшла у світ, авторка вирішила, що вона не дала повного
обрамування її молодого життя, бо описувала головно безжурне і щасливе
дитинство у Львові, хоча насправді її дитинство включало подальші жорстокі
воєнні переживання.
Хоч Ліда роджена у
Стрию, її дитинство пов’язане з містом Львовом. Помешкання родини Паліїв було в самому центрі життя
передвоєнного Львова. Батько Ліди, Андрій Паліїв, був директором великої
української кооперативи молочних продуктів – “Маслосоюзу”. Мама була
громадською активісткою. Між фотографіями у книжці бачимо елегантну даму і
“чемну і виховану дівчинку з доброго дому”.
Стиль громадського
життя Львова 20-их і 30-их років минулого століття тепер мало знаний. Він
відтворений у книжці не тільки словами, але й фотографіями: дитячa костюмівкa – фото дівчинки Ліди з
пізніше відомою дитячою письменницею Лесею Храпливою і Юрієм Тисовським, сином
основоположника Пласту; клас дівчат з ритміки, між якими майбутня балерина Рома
Прийма; пані в капелюшках під час мандрівки на гору Маківку.
На жаль, цей світ був
не без своїх напружень. Авторка передає прикладами національне протистояння у
Львові між українцями і поляками, яке відчували навіть діти. Українці мали
власні банки, фабрики та фірми, школи і гімназії, громадські й спортивні
організації. Вся атмосфера міста була пересичена поняттями “ми” і “вони”. Діти
виховувалися в інтенсивно патріотичному дусі.
Коли вибухла війна у
1939 році і в Західну Україну прийшли совєти, звичний світ 13-літньої Ліди був
зруйнований. Почалися арешти і вивезення в концтабори. На щастя, батько Ліди
зрозумів ситуацію, і йому вдалося родину приписати до німецьких колоністів,
яким нова влада дозволила виїхати, і 13 січня 1940 р. родина Паліїв залишила
свій дім.
Другий розділ книжки
описує короткий час життя на німецько-окупованих землях – довга подорож
поїздом, кілька місяців життя з людьми різних національностей, яким також
вдалося “підписатися” під німців. У травні 1940 року родина переїхала до
польського міста Катовиць, “дими, дими і вугляний пил” якого щодня давав
причину тужити за Львовом.
Після того, як німці
зайняли Західну Україну в 1941 році, родина Паліїв повернулася до Львова. Хоча
знову Ліда і батьки зажили у своєму помешканні і Ліда повернулася до школи,
вони вже жили з дня на день і, хоч старалися вірити, що “якось то буде”,
відчували страх та безпорадність. На початку 1944 року виїхали зі Львова –
батьки назавжди, Ліда на десятки років.
Ліда, як і її
ровесники, подруги та друзі зі школи й гімназії, були розпорошені по світі. Як
пише автор в останньому розділі книжки, деяким вдалося вирватися з окупованої
Західної України. Інших чекала жахлива доля: Леся Б. – засуджена на 12 років
каторжних робіт; Ліда К.– відбула 5 років тюрми; Павло M. – закінчив старшинську школу УПА, потрапив у полон; Коля K. – зголосився до Дивізії, вирвався з-під Бродів, був в УПА, потрапив у
полон, засуджений на 10 років каторжних робіт, помер у Норильську; Ромцьо Ч. –
потрапив у німецький концтабір, по звільненні був засуджений большевиками на
заслання; Іриней T. – загинув під
Бродами; Богдан Б. – з полону в Рімені повернувся в Україну, і за ним пропав
слід; Марійка – засуджена на 10 років радянського табору; Василь – закатований
НКВД наприкінці 1940-их; Талька – розстріляна у Бабиному Яру.
Книжку “Сторонами
йшла гроза” можна замовити в авторa: