Напередодні зустрічі на вершині НАТО в Чикаго

Після невдалої спроби як з боку Сполучених Штатів, так і України надати Україні план членства в НАТО через ПДЧ  у квітні 2008 року, на “зустрічі на вершині” НАТО в Бухаресті, питання українського членства в НАТО затихло, якщо не перестало існувати взагалі. Сполучені Штати, колись затяті прихильники України, зберігають мовчання. Багато що з цього можна пояснити зміною адміністрацій в обох країнах. Звичайно, адміністрацію Обами Україна цікавить менше, ніж адміністрацію Буша. Безсумнівно, режим Януковича душить те, що колись було грандіозним проектом європейської інтеграції при президентові Ющенкові, і перетворює Україну в глобального ізгоя. Який тоді нинішній прогноз України на членство в НАТО? Відповідь на це питання залишається незрозумілою.

16 березня 2009 року високого рівня двостороння Комісія США (комісія Хейгела-Гарта) рекомендувала, щоб нова американська адміністрація повернулася до Росії по цілому ряду напрямків, у тому числі про відмову підтримки членства в НАТО України та Грузії. Вона рекомендувала американському урядові визнати, що “ні Україна, ні Грузія не готові до членства в НАТО” і що Сполучені Штати не мають тепер “насущних інтересів безпеки” в членстві  НАТО для цих країн. Комісія США також рекомендувала урядові “розробити інші варіанти, ніж членство в НАТО”, для України і Грузії та знайти інші способи, “щоб продемонструвати прихильність їх суверенітетові”.

Без сумніву, російська політика переозброєння, відновлена агресивність і продемонстрована готовність до виконання тієї частини своєї військової доктрини, яка закликає до військового втручання в її “ближньому зарубіжжі” на “захист” російських “національних інтересів”, дуже вплинули на комісію. Крім того, політична доцільність, особливо на Близькому Сході, також вплинула на це рішення пожертвувати Україною та Грузією. На жаль, ця комісія продемонструвала незнання, чи нехтування, концепції оформлення НАТО, її історію та мету.

Незважаючи на це, державний секретар США Гілларі Клінтон неодноразово заявляла про те, що “ми повинні продовжувати відчиняти двері в НАТО для європейських країн, таких, як Грузія та Україна, і допомогти їм відповідати стандартам НАТО”. Але слова секретаря падають на сухий грунт, оскільки ніхто не знає, яка позиція президента США. Німеччина і Франція щонайменше ніколи не підтримували інтереси України у сфері безпеки, і це, можливо, ще більш посилюється після недавнього  обрання президента-соціаліста у Франції. “Переобрання” президента Путіна і введення Російською Православною Церквою нового терміну, який у широкому сенсі перекладається як “російський світ”, повинні були знову сколихнути занепокоєння з приводу агресії Росії, але замість цього вони наблизили канцлера Меркель і президента Путіна ближче одне до одного і переконали і без того безпринципного президента Обаму стати ще більш “гнучким”.

Сьогодні Україна сама стала менш активною щодо членства в НАТО, частково через своє радянське минуле, та існує все більший український скептицизм щодо намірів Заходу, і все це сильно погіршує режим Януковича, котрий є незахідної орієнтації та бандитської поведінки. Це дозволило такому недругові України, як канцлеру Меркель, свою давню, по суті русофільську політику прикрити саваном “турботи про права людини”. Ув’язнення в Україні колишнього прем’єр-міністра заслуговує західної інтервенції. Тим не менше, вона не повинна бути використана в якості зброї для продовження войовничості Ангели Меркель щодо України для того, щоб сподобатися її другові Володимиру Путіну.

Тему безпеки України, не тільки заради принципу, а більше з геостратегічного значення, необхідно вирішувати на зустрічі в Чикаго. Незалежно від Німеччини, Франції і навіть президента Обами, Україна залишається стрижнем і буфером між НАТО сьогодні і країнами, для яких, по суті, НАТО був сформований. Сильна і змодернізована у військовому відношенні та демократична Україна є кращою зброєю НАТО, навіть кращою, ніж радарні чи протиракетні системи, передбачені у Польщі, Чехії або Румунії. Не применшуючи значущості будь-якої сучасної держави-члена НАТО, врешті-решт, Україна навіть за величиною території і чисельністю населення є однією з найбільших країн Європи.

У кінцевому рахунку повне членство України в НАТО потрібне не тільки Україні, але й сприяє цілям НАТО як союзу, який повинен захистити себе від найбільш небезпечного можливого агресора у світі. Нам немає потреби називати цього агресора.

Конкретна дія, така, як пропозиція ПДЧ, посилає правильний сигнал як зневіреному українському населенню, так і агресивним російським правителям. Це також ставить теперішнього українського бандита-президента у скрутне становище.

Давайте, хоч би для різноманіття, будемо як чесні, так і практичні – Україна, враховуючи розмір і розташування, є кандидатом на членство в НАТО, який підходить найбільше. Цей процес повинен бути полегшений і прискорений. Чесно кажучи, Україна без НАТО є в небезпеці, а НАТО без України є геостратегічна ілюзія.

Аскольд С. Лозинський

11 травня 2012  р.