Золоті руки, або Ті малі люди, що творили великі діла

Знаємо мого тата Курка Івана з його виставок у Франції, Люксембурзі та з французьких і українських часописів як різбяра-артиста і патріота, але мало знаємо його як винахідника.

1 – Винахід локотрактора (locotracteur), а наступний, 2 – запобіжний клапан (saupape-de-surete).

Локотрактор – прилад, де сотні учнів мали нагоду вчитися різних ремесл, а запобіжний клапан – це механізм, що пару висував з маленьких парових машин (німецького виробництва), які вживали металургійні фабрики.

Приїхавши до Франції у 1927 р., він працював на різних роботах. Це була людина, що потрафила будь-що виготовити. У 1934 р. його просять, чи він не міг би вирізьбити оправу “Ляхоманії”, яку провідник українських соціалістів Микола Шаповал написав, – він був з Праги, тоді Чехословаччина. Мій батько ніколи не був соціалістом, але він виконав цей проект елегантно та артистично, для нього це було, як англійці кажуть, “a challenge” – по-українськи “виклик”. “Ляхоманію” він вирізьбив мосяжним матеріалом (фотокопія-фотографія вміщена з цим рукописом). Татові тоді було 33 роки. Сама книжка має 288 сторінок, це соціально-політичний нарис. Надрукована на друкарській машині (в друку появилося тільки 300 примірників), Видавництво “Вільна Спілка”, Прага, 1931 р.

Друга світова війна наступає, німці окуповують пів-Франції, нас перевезено до Полудневої Франції (я, мама і тато). Там мій батько мусить зголоситися до Польського Легіону, бо кличуть всiх громадян Польщі (Галичина була тоді під Польщею). 80% українців не хочуть служити у Польському Легіоні, а хочуть у Французькому, а ще краще – воліють у своєму. Французи є проти, але з часом українці вибороли і з тяжкою бідою створили свій Легіон (Український). Там мій тато прослужив кілька місяців, бо війна вже закінчувалася. Там, у містечку Пене, він викарбував на скелі український націоналістичний Тризуб.

Друга світова війна закінчується, і ми всі (я, мама і тато) переїжджаємо до Східної Франції, а головно до містечка Герсеранж (Herserange), де я народився. Помалу всі фабрики починають працювати на повну потужність. На одному з тих заводів мій батько працює як “ajusteur-mecanicien” – складальник-механік.

Перший його проект-винахід – запобіжний клапан. Це було у 50-х роках. Він вже тоді завоював собі високу репутацію (славнозвісність). Ситуація склалася так: однієї ночі, коли ми всі спали, хтось стукає до дверей і шалено кричить: “Пане Курок, ходіть скоро, вони висадять у повітря парову машину!” Мій тато швидко вбрався і з тим чоловіком побігли до задвору – за один кілометр від нашого дому. Там багато робітників, керівників та інженерів, що рухаються, розгублені коло парової машини, і самі не знають, як цю пару випустити. Гук, зойк, різні крики – та і що?.. Та з часом і з різними знаряддями та вміло роблячи всілякі маневри, мій тато сам цю пару з машини випускає! І парова машина не вибухнула! І всі починають бити браво. І на короткий час став героєм!

Справа на тім не скінчилася. Власники заводу стали вимагати якийсь механізм знайти, щоб пару випустити і не тратити часу з пів-дозену робітників. Прийшли інженери кілька днів пізніше з різними рольками паперу та незрозумілими рисунками. Тато на скору руку подивився і рукою шурнув – всі папери полетіли в повітря. Але то була така комедія, що всі посміялися, і він їм сказав, що ніяких планів не потребує і що попрацює та вигадає механізм, щоб цю пару випустити. І з часом винайшов такий клапан, що вже не треба було всіх тих робітників.

Він став героєм, та до нього вся “велика сметана” завжди зверталася з різними проектами. З часом усе було гаразд, але пішли чутки, що компанія продала якомусь американському підприємцеві цілий патент про той клапан, а мій тато про це нічого не довідався і нічогісінько не одержав – тільки гарненькі словечка і гарні поздоровлення. Скромний та не шукаючи слави з цим, він не переймався, його ціль була – тільки творити, він захоплений був завжди роботою, і гроші для нього не грали жодної ролі.

Другий його винахід – це був локотрактор. Локотрактори існували, але не такі, що стоять на постійному місці. Найперш подивімся, що таке локотрактор. “Encyclopedie Larousse Paris”: “Engin de traction sur rail actionne par un moteur thermique de faible puissance” / “Тяговий прилад на рейці, пущений у хід термічним двигуном слабкої сили” (Ігор Курок).

На цьому постійному локотракторі навчалася ремесла маса учнів-новаків – електротехніки, складальники, слюсарі, механіки, зварювальники та інші.

Він сконструював його кілька років перед виходом на пенсію, наприкінці 1950-х.

На пенсії він займався різьбою та виставками. Що ця людина виконала за цих 50 з плюсом років – є дивовижно! Патріот, мистець, винахідник, розповсюджувач “Ук-раїнського Слова” з Парижу та “Нового Шляху” тоді з Вінніпегу. Чи він не дістав славу і заслугу за найкращого ремісника Франції у 60-х роках! Чи не є чудовими слова підприємця-словенця п. Стана Петека, який, оглядаючи його твори, сказав: “То не є артист-майстер, це є геній!” Та ці зауваги і знаменита фраза мера Герсеранжа: “Я об’їхав би цілу Францію, та ніде і ніколи не знайшов би такої людини з таким великим, золотим талантом” (п. Лотеле / mr. L’Hotellier, мер Герсеранжа, 1962 р.).

Щасливий я, що такого батька мав, – самоук (як і я в малярстві). Чи це не дивина, що ті всі майстри, яких я мав нагоду зустріти і з ними побалакати, були скромні та завжди вчилися, – Лео Мол, Іван Бєльський, до якого я поліз на риштування, як він малював церкву на Лідс (Leeds), і там ми пожартовували.

Але одна річ, яку мій батько мав, а дуже мало майстрів мають, – то є викінчення, ця витонченість, або, як французи кажуть, “cette finesse”.

Вони всі визнані на міжнародному полі – Лео Мол (Канада), Іван Бєльський (Венесуела), Іван Курок (Франція).

А що найгарніше: їхня найбільш характерна риса, тих гігантів-велетнів мистецтва, – вони не любили вихвалятися, бути хвальками.

Статті про різьбярство мого тата вміщувалися в усіх українських діаспорних часописах, як рівно ж були візити в українські суботні школи Торонто, відвідини телевізійної програми, яку вів Юрій Клюфас у 1970-х роках.

Згадано його дуже скромно в біографічному довіднику “Мистецтво України”, Київ, 1997 р. Та він рівно ж увійшов у французьке видання “Annuaire National des Beaux Arts”, Paris, 1985 / “Національний щорічник красних мистецтв”, Париж, 1985 р. у двох секціях – французька та англійська. Чимало статей у “L’Est Republicain” та у “Le Republicain Lorrain” з Франції.

У 1982 р., коли він відійшов у вічність, похорон його був величавий у містечку Герсеранж, де я народився. Отець Лужецький з Меццу (Metz) служив із французьким парохом містечка. Хор Мозельщини (Moselle) брав участь, як рівно ж організації Східної Франції.

Було одержано гарний лист жалоби від сенатора Гюберта Мартина (Hubert Martin) з французького сенату. І згадати хочу зворушливу посмертну статтю інженера Василя Михальчука в “Українському Слові” з Парижу під заголовком “Відлітають сірим шнурком...” Він собі заслужив на таку величаву останню “ПОМПУ”.

І. Л. Курок,

2013 р.

PHOTOS

1 - Різьблена обкладинка книжки “Ляхоманія”, автор Іван Курок

2 - Другий зліва Іван Курок з приятелями