– Твоє останнє бажання, святошо?
– Дозвольте помолитися.
“Лишень я почав молитися, – згадував о. Рафаїл, – як звідкись взялася зозуля і раз за разом беззупину стала кувати”.
Зиркнули німці в той бік, де кувала зозуля, і голосно засміялися. Заглиблений у ревну молитву до Пречистої Діви Марії, о. Рафаїл не звернув увагу на літака, який, знизившись, почав поливати кулеметним вогнем подвір’я в’язниці.
...Коли
стих гуркіт двигунів, ієромонах уздрів,
як, стікаючи кров’ю, корчився його
кат.
Священик розгрішає
вмираючого есесівця.
Всі інші
охоронці розбіглися
не знати
куди. В’язнична
брама була
втворена навстіж,
отож, спокійно
молячись, о.
Рафаїл вийшов
на волю.
Таким був для ченця
василіянина о. Рафаїла Проціва 1939 рік,
в якім збіглися і радісні (єрейські
свячення... перша Служба Божа), і гіркі
події (початок Другої світової
війни).
Зворушений і до глибини душі
вдячний Пречистій Діві за її захист від
смерті, о. Рафаїл покірно сприймає
подальші життєві обставини. Він разом
з групою українських біженців виїжджає
у м. Добромиль на Львівщині.
Але і тут його чекали не менш тяжкі життєві випробування. “Старший російський брат-визволитель”, якого зустрічали хлібом-сіллю, почав свій кривавий бал: вдень і вночі душив українську інтелігенцію, вів скажену боротьбу проти Греко-Католицької Церкви і її служителів. Довелося чернечий стрій змінити на цивільний одяг. Отець Рафаїл влаштовується вчителем латинської мови. Та скромна поведінка привернула увагу сексотів. І знову допити, в’язниця, переслідування, переїзди.
З приємністю згадував ієромонах короткий і щасливий час перебування у Крехівському монастирі як настоятеля обителі, келійні молитви, розважання. Та дуже скоро монастир закривають, його служителі розходяться різними дорогами.
І знову Бучач, приватне викладання в гімназії. Опісля – Жовква. 1945 рік, на дуже короткий час оживають монаше життя і Церква. Але потім знову почалися ув’язнення, збиткування і катування, перебування в одній камері разом з убивцями і злочинцями. Та найтяжче – камера-одиночка, як для “особо опасного політічєского прєступніка”. Спілкування – лише за допомогою перестукування.
П’ять разів дивився отець-монах у смертоносне дуло автомата, але все якась невидима сила рятувала його. Сила молитви до Пречистої Діви Марії ні разу не дозволила вирвати вервичку з рук. Молився не лише за себе, а й за мучеників і мучителів, за друзів і ворогів.
...Все це у довірливих бесідах оповідав мені бухгалтер радянських установ, а ієромонах за покликанням о. Рафаїл Проців, з яким мене доля звела у Долині. Я тоді й уяви не мав, що цей ввічливий, доброзичливий службовець, уродженець с Річиця (колись Губинок) Рава-Руського повіту на Львівщині (тепер Польща) Роман Проців з дитячих літ виховувався при Бучацькім монастирі о.о. Василіян. Він у сімнадцять літ вбрав чернечий габіт, навчаючись згодом на богословсько-філософському факультеті Львівської Духовної Академії. Та радянсько-атеїстичні обставини змусили його стати службовцем.
...Минули роки. І лише у 1981 році, коли я хрестив онука Василя і мені порекомендували греко-католицького священика, я вперше дізнався, чому така лагідна усмішка і щирість у о. Рафаїла-Романа.
Цей
день був для мене подвійним святом. Я
став дідусем і вперше так щиро відкрив
свою душу давно зна-
йомому, але
непізнаному о. Рафаїлові, який був
душпастирем не лише м. Долини, а й цілої
Західної України, якого любили як
підпільні католики, так навіть і вороги
католицького віросповідання.
В Жовкві ієромонах Рафаїл працював до 1950 року бухгалтером в лікарні. Постійне нервове напруження, священича праця по ночах вплинули на серце. Довелося повернутися до родини, в Бережани, щоб поправити здоров’я. Та це не вплинуло на навчання на державних центральних курсах іноземних мов (заочне відділення, англійська мова), які о. Рафаїл на “відмінно” закінчив у 1953 році.
Від 24 березня 1952 року ієромонах викладає німецьку мову в с. Борщів на Львівщині. Але його і тут знайшли. Знову допити, арешти, знущання. Його назавжди позбавляють права викладацької роботи.
З ласки Божої, наприкінці 1958 року в м. Долині з’явився підпільний греко-католицький священик ієромонах Рафаїл (Роман) Проців. Працював диспетчером на заводі залізобетонних виробів, на базі механізації тресту “Долинанафтогазбуд”. Одночасно заочно навчався в Івано-Франківській рахівничо-бухгалтерській школі. Спочатку жив на різних квартирах. Його сестри пропонували йому переписати на нього будинок. Отець категорично відмовився, вважаючи, що рано чи пізно буде заарештований.
У той час в Долині по різних будинках жило декілька сестер-монахинь із різних Згромаджень. На них, за порадою отця, переписують будинок, а його приписують тут як квартиранта.
Напевно, у Долині нема такої родини, де б не просили блаженної пам’яті отця Рафаїла виконати той чи інший обряд. Ніколи і нікому він не відмовив, хоч підірване допитами і переслідуванням здоров’я постійно, особливо в останні роки, давало про себе знати. Ніколи не скаржився, покладався на Бога і Пречисту Діву Марію.
15 грудня 1994 року, на 81-му році життя, ієромонах Рафаїл (Роман) Проців тихо і безболісно заснув вічним сном. Холодний вітер кидав колючим снігом в обличчя людям, а вони сотнями йшли на Ясну Гору, щоб провести в останню дорогу улюбленого пастиря.
PHOTO
Посередині серед священиків стоїть отець Рафаїл Проців