Століття
Уласа Самчука минуло, а що далі?
Оксана і Ярослав
Соколики, виконавці останньої волі Тетяни
і Уласа Самчуків
Минулого року
українські громади діаспори та України святково відзначали століття уродин
визначного письменника Уласа Самчука.
Улас
Самчук з дружиною довгі роки жили в Торонто. Не мав він тут родини, зате мав
багато друзів, знайомих та шанувальників його літературної творчости. Як
виконавці волі Тетяни і Уласа Самчуків уважаємо нашим обов’язком інформувати
громаду, що ми зробили та робимо для збереження пам’яті великого сина України.
Працю
почали ми з деякими перешкодами. Після смерті Тетяни Самчук виявилося, то
заповіт, який ми одержали, був фотокопією оригіналу. Мусили чекати доволі
довго, поки суд його затвердив.
Нашим
першим завданням було поширити ім’я Уласа Самчука у вільній вже Україні та
підготувати громаду до столітнього ювілею. Після численних переписок і відвідин
Міністерства культури та обласної ради Рівного ми нав’язали дружню співпрацю з
членами місцевої влади рідної Самчукової Волині. Перед відзначенням століття
Уласа Самчука, у 2004 році, при помочі проф. Ігоря Пасічника, ректора
Національного Університету “Острозька Академія”, проголосили всеукраїнський
кон-курс “Улас Самчук – видатний політичний діяч та літописець українського
народу” в номінаціях: старшокласники, науковці, преса, мас-медія та
веб-сторінка в інтернеті. Конкурс пройшов з великим успіхом. Праці приходили з
усіх областей України.
Подаємо підсумки святкувань в Україні з нагоди
сторіччя Уласа Самчука, на яких ми
були присутні.
Свято
ювілею почалося 18 лютого 2005 р. в Острозькій Академії роздачею нагород
переможцям конкурсу, відповідними промовами та театральним виступом про
молодість письменника, написаним і виконаним студентами Академії. Там також
відбулася презентація трилогії Самчука “Волинь”, видання якої ми фінансували.
Усі книжки були роздані безкоштовно до шкіл, бібліотек, музеїв, наукових
установ і т. п.
Наступного
дня у приміщеннях оперного театру міста Рівного відбувся величавий концерт, де
поставили також інсценізацію Самчукового твору “Марія”.
У
неділю, 20 лютого, в день уродин письменника, відбулося урочисте відкриття та
освячення пам’ятника Уласа Самчука в Рівному. Голова Рівненської обласної
державної адміністрації Василь Червоній прочитав привіт від Президента України.
Виступали там міністр культури Оксана Білозір,
голова Спілки письмен-ників Володимир Яворівський, академік Микола
Жулинсь-
кий та інші визначні представни-ки влади і установ, а також і ми – як виконавці
волі Самчука. На побудову цього гарного пам’ятника ми виділили певні фінанси.
Того
дня відбулося також урочис-те відкриття пам’ятника Уласові Самчукові в місті
Здолбунові. На закінчення визначні гості поїхали до Дерманя, місця народження
Самчука, де відбулося величаве і багатолюдне святкування з мистецькою програмою
та відзначення 10-ліття музею Уласа Самчука. На жаль, не має нічого зі спадщини
письменника.
Наступого
дня були ми на святкових сходинах Союзу Українок у Рівному, де спільно і щиро
вшанували У. Самчука.
Побували
також у Крем’янці, де відвідали державний ліцей ім. Уласа Самчука та оглянули
“Світлицю”, присвячену письменникові.
З
нагоди ювілею уряд України видав срібні гривні та поштові конверти з погруддям
Уласа Самчука. Про всі ці святкування було інформовано по всій Україні. Там ми
довідалися, що в Тернополі відбудеться триденна наукова конференція з нагоди
ювілею Самчука.
В
діаспорі у деяких містах також відзначено ювілей письменника. 13 березня 2005
року в Торонто відбулася імпреза з мистецькою програмою. Доповідь виголосила
поетеса Світлана Кузьменко. 14 травня Осередок НТШ у Детройті та 43-й і 50-й
відділи СУА в Детройті вшанували Уласа Самчука. Доповідь виголосила Оксана
Соколик. Вона також виголосила доповідь на науковій сесії НТШ–УВАН у Лондоні,
Онтаріо 28 травня, на бенкеті у час конференції сеньйорів УНС на “Союзівці” 16
червня і на XVI З’їзді Українських Православних Сестринств у Бавнд Бруку 8
жовтня 2005 року.
НТШ
в Торонто відзначило ювілей письменника 8 грудня. Доповідь виголосив проф. Максим
Тарнавський. Майже всюди ми показували відео зі святкувань “Повернення Самчука
в Україну та відкриття його пам’ятника в Рівному”.
Улас
Самчук вірив, що Україна буде вільна, і просив нас, як його не стане, перевезти
його літературну спадщину до Рівного. Після смерті письменника у Пансіоні ім.
Івана Франка, де жила його дружина, було відкрито музей Уласа Самчука, в якому
знаходилися його речі. На урядження та утримання музею Тетяна Самчук подарувала
поважну суму грошей. У часі своєї хвороби вона журилася долею спадщини Уласа та
часто пригадувала нам останню волю свого чоловіка.
Як
померла Тетяна Самчук, дирекція Пансіону всі речі з музею перевезла в Україну у
1994 p. Рукописи залишилися в Києві, а решту було перевезено до села Тилявки
Тернопільської области, де батько Уласа купив землю та куди переїхав потім з
родиною з Дерманя.
Улас
Самчук бажав, щоб його спадщина опинилася в центрі його рідної Волині – у
Рівному. Нашим обов’язком є виконати його волю. У цій справі ми почали вживати
заходів. Голова міської ради Рівного призначив уже відповідне місце для музею.
Ми написали кілька листів до дирекції Пансіону, на що отримали усі документи
передачі музею в Україну. Віримо, що музей Самчука в Рівному стане нарешті
доступним широкому колові охочих його побачити.
Перебуваючи
в Києві ще у 1941 році, Улас Самчук купив дуже гарну картину, яка символізує
Україну, у відомого мистця Федора Кричевського. Він її дуже цінував та
кількакратно згадував у своїх творах, як у найтяжчих обставинах війни вдалося
йому її зберегти. Бажанням його було, як Україна стане незалежною, повернути
картину в Україну. На громадському вічі, де д-р Євгенія Пастернак інформувала
про перевезення спадщини Уласа Самчука в Україну, було поставлено питання, що
сталося з картиною Федора Кричевського. Пані д-р Пастернак відповіла, що вона
подарувала цю картину людині, яка багато допомогла у перевезенні музею до
Тилявки. Добродій цей не знав про призначення картини. Ми з ним у контакті і
віримо, що картина незабаром повернеться в Україну, як бажав цього Самчук.
Важливою
проблемою для нас є повернення тлінних останків Уласа та Тетяни Самчуків в
Україну. Цю справу ми вже обговорювали
з рідною дочкою Тетяни Іриною Праховою-Кузьменко, яка живе в Києві. Голова
Рівненської обласної державної адміністрації Василь Червоній запропонував нам
перепоховати тіло Самчука в Дермані. Він навіть зобов’язався покрити кошти
перевезення та перепоховання. Ще кілька літ тому представники уряду України
сказали нам, що готується в Києві місце на побудову Пантеону Слави, де буде
місце для Уласа Самчука з дружиною. Сподіваємося, що це буде незадовго
зреалізоване, і тому вирішили почекати з перепохованням.
Хоч
Улас Самчук прожив і творив майже ціле своє життя в діаспорі, незалежна Україна
оцінила свого славного сина і в його століття зустріла його з відкритим серцем.
Надіємося, що незадовго в Україні вийде повне видання творів Уласа Самчука, і
читач в Україні зможе ближче пізнати “літописця українського народу”.