Пам’ятаємо про Чорнобиль

Валентина Ревуцька, Ванкувер

Тиждень після Великодня в Україні завжди вважався поминальним. Цю величаву прадавню традицію не затерли навіть протизаходи радянського уряду. Люди масово йшли до дорогих могил із квітами, крашанками, свічками та молитвою.

Цього року поминальний тиждень співпав із 20-ою річницею Чорнобильської катастрофи, від якої постраждало близько п’яти (!) мільйонів людей, переважно в Україні. Онкологічні захворювання поширюються, а з ними і смертність. Саркофаг четвертого реактора на ЧАЕС поволі розпадається, і це віщує тривожне та сумне майбутнє.

Згідно з традиціями поминального тижня та на противагу опору тих, що ще й досі не усвідомлюють значення жахливих наслідків Чорнобильського лиха, вшанування цієї сумної події та загиблих від неї ініціювали Олександра та Анатолій Сяцьки. Їх підтримали та доклали чималих зусиль для успішного проведення заходу вихідці з четвертої хвилі імміграції до Канади – Світлана і Андрій Комінки, Галина і Олександр Бортніки, Людмила Ковалевська. Вони нагадали нам про жахливу  подію, що сталася 26 квітня 1986 року в Чорнобилі та своєю вбивчою потужністю потрясла людство.

Відзначення почалося 26 квітня панахидою, відслуженою отцем настоятелем Романом Цапланом в українській православній катедрі Пресвятої Тройці у Ванкувері. Після скромної тризни у Православному центрі був показаний документаль-ний фільм “Катастрофа в Чорнобилі” (Disaster at Chornobyl, a Canadian– United Kingdom Co-Production “Zero Hour”, 2004). З екрана присутніх вражала самопожертва працівників станції, їх зусилля погасити пожежу та охоронити населення від невидимого, невідчутного, жорстокого нуклеарного вбивці. Адже вони напевно знали про небезпеку для себе. Чи оцінили їхню жертвенність?..

Вшанування продовжувалось 30 квітня за чітко окресленою, добре спланованою та ілюстрованою програмою, укладеною Світланою та Андрієм Комінками. У першу неділю після Великодня, в так звану в народі Провідну, була відслужена отцем настоятелем Романом Цапланом спільна панахида за померлих парафіян та жертв Чорнобильської трагедії.

Після панахиди у Православному центрі відбулась презентація “Пам’ятаємо Чорнобиль”. Почалась вона з показу відео, зробленого Світланою й Андрієм Комінками на дбайливо підібраному матеріалі та вдало оформленому музикою Р. В. Вільямса із “Фантазії на тему Т. Талліса”. Важко переживалось побачене на екрані – опустілі вулиці з оголеними деревами, запущені хати, порозкидані побутові речі та дитячі іграшки... Іграшки тих, що ще донедавна бавилися ними, а тепер із сумними, повними страждання очима лежали нерухомо в лікарнях...

За відео слідувало поминання “Чорнобильська трагедія в українській поезії”, яке з великим розумінням підготували Галина Бортнік і Людмила Ковалевська. На сцену, де стояв хрест з необтесаних гілок, оповитий вишитим рушником, повільно, під звуки Моцартівського реквієму (“Акрімозо”) з квітами та запаленими свічками піднімались діти у вишиванках. Поклавши квіти біля підніжжя хреста та ставши по обидва боки його, урочисто декламували вірші. Вражаюче відео, зворушливе декламування віршів юними виконавцями навівали сумні думки про перші жертви і тих, хто ще буде страждати від наслідків Чорнобильської катастрофи. Хто від-повість за злочинні експерименти, за безвідповідальність керівництва, за всі страждання? І робляться пророчими слова Ліни Костенко, видрукувані на останній сторінці програмки: “І мертві, і живі, і ненароджені, нікого з вас довіку не простять...”