Доповідь про історію української мови в Галичині

Мґр Роман Івашків

 Доповідь д-р Міхаеля Мозера на тему “Як галичани стали українцями – українська мова та освіта в Галичині у другій половині ХІХ століття”, що відбулася під егідою Наукового Товариства ім. Шевченка у місті Торонто 19 квітня 2007 року, не залишила байдужим нікого із численної присутньої громади. Хоча стосувалася вона теми нібито вузько мовознавчої, а саме маловивчених матеріалів про формування і розвиток літературного варіанту української мови в Галичині і його відображення цих процесів у букварях та читанках, проф. Мозер (як влучно підсумував ведучий вечора д-р Марко Р. Стех) не лише уміло окреслив мовознавчі та історичні особливості еволюції й кодифікації мови в Галичині, але насамперед охарактеризував процес творення української нації у світлі освіти і науки. 

Для д-ра Мозера, професора Інституту славістики Віденського Університету, вченого мовознавця та поліглота, дослідження історії української мови в Галичині – профільна тема, над якою працює вже протягом довшого часу і якій присвятив не одну публікацію. Д-р Мозер захистив докторську дисертацію на тему предикативного орудного відмінка у слов’янських мовах і є автором чотирьох монографій, понад вісімдесяти статей, шістдесяти рецензій, а також редактором шес-ти наукових збірників. Зараз д-р Мозер працює над одним зі своїх досі наймасштабніших проектів – “Тисяча років історії української мови в Галичині” і закінчує чергову монографію, в якій на близько 2000 сторінках описує історію української мови в Галичині.  

Тому не дивно, що презентація австрійського професора, який етнічно не споріднений з Україною, а цікавиться нею передовсім з огляду на свої наукові інтереси, засвідчила не лише його абсолютну компетентність у темі, але й багатогранну обізнаність у різних аспектах української історії та культури.  Неабияк здивував громаду Торонто д-р Мозер і своїм досконалим володінням українською мовою, зокрема тонким відчуттям і нюансів регіональних діалектів, і своєрідностей мови в еміграції.  

Окресливши історично-куль-турний контекст XVIII і XIX століть у Галичині, що тоді бу-ла частиною Австро-Угорщини, д-р Мозер відзначив сприятливі умови для розвитку шкільництва, що, зрештою, і надали основного поштовху до створення підручників, а власне букварів і читанок для молодших класів. Хоча початкова освіта й була обов’язковою, далеко не всі галицькі діти відвідували школи, які до революції 1848-1849 років були парохіяльними. Проте після революції, коли школи стали публічними, австрійський уряд створив ще сприятливіші умови для галицької освіти і заохочував місцевих науковців розробляти навчальні матеріали. Знаковою подією в освітянському житті Галичини стало запровадження курсу руської (української) мови і літератури у Львівському Університеті, першим викладачем якого став проф. Яків Головацький.  І хоча, за словами д-ра Мозера, Головацький через свої деякі русофільські переконання не до кінця оправдав великі надії і українська справа дещо призупинилася, вже у другій половині ХІХ століття з’являються паростки перших педагогічних публікацій національно-українсь-
кого спрямування. У своєму дослідженні д-р Мозер аналітично порівняв, наскільки ці букварі та читанки, а саме літературні та дидактичні тексти, що у них містилися, відображали послідовну еволюцію книжної мови та наближення її до тодішньої народної мови в Галичині. Серед аналізованих текстів натрапляємо, наприклад, на букварі та читанки Івана Могильницького, Івана Бобринського, Йосифа Левицького, Олександра Барвінського та інших. У них д-р Мозер прослідкував наближеність до автентично-галицьких усних традицій, а також до сучасної української мови, заперечуючи помилкове трактування мови цих текстів як прикладу так званого “язичія”. 

Особливу увагу д-р Мозер звернув також і на взаємини та науковий діалог між галицькими науковцями та провідними діячами із Лівобережної України, зокрема Тарасом Шевченком та Пантелеймоном Кулішем. Попри досить критичне ставлення до якости навчальної літератури для початкової школи, створеної у Східній Україні, д-р Мозер все ж наголосив, що у процесі розвитку української мови галичани здебільшого орієнтувалися на своїх колег з Києва та Харкова і намагалися викристалізувати загальні лінгвістичні норми, єдині для всієї України.

У завершальній частині презентації д-р Мозер наголосив на соціо-політичній важливості мовотворчих процесів у Галичині, бо саме завдяки новим навчальним текстам закладалися важливі підвалини релігійної та політичної свідомости серед народу, який почав отримувати інформацію і освіту доступною рідною мовою.

Після доповіді розгорнулася доволі жвава дискусія стосовно методології дослідження, термі-нологічних проблем та перспектив розвитку теми. Так, для прикладу, дуже доречним було запитання проф. Френка Сисина щодо статистичних даних про те, як, власне, відбувався процес творення мови і чи факторами впливу у ньому були лише орієнтація на наддніпрянську мову та намагання максимально наблизити мову книжну до народної, чи існували й інші. Доповідь викликала таке зацікавлення, що обговорення продовжилося за частуванням кавою та печивом. Представники НТШ, д-р Дарія Даревич та д-р Марко Р. Стех, від імени присутніх висловили визнання і подяку доповідачеві за вагомий внесок у царину українознавства та щире вболівання за українську національну ідею.