Молодь…

Роман Колісник

– Молодь – це майбутність народу, – кажуть народні мудреці.

– Молодь – це майбутнє нації, – твердять національні провідники.

– Де наша молодь? – питався п’ятдесят років тому Мирон Куропась. Тобто, де за нею було шукати, бо вона була немов сховалася, хоч була. Він написав багатосторінкову розвідку-есе, шукаючи української молоді на поселеннях, як тоді називали “діаспору”, котру, “діаспору”, створила щойно четверта хвиля в наш час. Бо до того часу не було жодних хвиль, а люди виїжджали на еміграцію. Або їх виганяла біда. Або їх просто виганяли “вітчизняні” власті, сказати б по-“постмодерністському”. На останнє запитання п. Куропася, який став доктором-науковцем і навіть був у свій час дорадником президента США Форда, сьогодні легко відповісти: та молодь далася відшукати тоді, як постарілася. На два перші твердження тяжче відповісти. А ще в неньці-Україні. Однак, виглядає, що молодь сама собі відповідає. І то в позитивному дусі – і на практиці, і в політиці, і в інтернаціональному плані.

– Сьогодні в Україні молодь безмежно вірить у свій успіх, і це вже пів-успіху. Молодь безстрашна, бо вона не знає травми поразок й інерції невдач. Молодь особливо креативна, вона не вміє та й не хоче користуватися анахронічним причандаллям попередників. Такі оцінки знайдете серед тих, що знають молодь з усіх боків… От йдуть президентські вибори. Не випадково ж Арсеній Яценюк почав свою передвиборну кампанію, яку ще не оголосили, через Інтернет. Як Обама. А він уже перевершив американського президента і віком, і посадами. І ще тільки переступити один поріг… Бо безмежно вірить у свій успіх. Правда, в технічному розумінні – він уже не “молодь”, хоч проф. Шерех ствердив, що між нами є юнаки від 17-го до 90-го року життя. А Яценюкові тільки 35. І тим він уже кваліфікований на президента. Він безстрашний. До цієї категорії належить інший молодець – у своєму плані. Це Андрій Ющенко. Син Віктора. Безстрашний – аж страшно! Про якого всі чули – хто хотів і не конче хотів. Він безстрашно гасав дорогоцінним автомобілем бо бульварах Золотоверхого. Швидкість міряв найдорожчим годинником на руці. І креативний: нікого не те що не забив, але навіть не доторкнувся автомобілем. А це щось значить! Навіть для його батька – Президента! І ось недавно. Неймовірно! Український молодець-герой у Німеччині. Олександр Луценко, 19-річний син міністра внутрішніх справ України Юрія. Німецькі ЗМІ проголосили його героєм дня. Німеччини. Героєм став у неньці-Україні й у Верховній Раді. Правда – на дуже коротко. За нього навіть заступилася сама прем’єрка Юля. Він безстрашно поводився супроти німецької поліції на аеродромі у Франкфурті – голосили медії, – коли його батька не хотіли впустити до літака “Ганза”, який стояв на тармаку ще з причепленими сходами. Бо вже було запізно. А в німців усе мусить бути точно до секунди! Коли Луценко-сеньйор домагався голосно, щоб йому дали дорогу, бо ж він міністр і має дипломатичний паспорт, спересердя називаючи урядовців “дойче швайне”, капітан літака викликав поліцію, мовляв, Луценки і ще два дипломати з ними, висловившись по-післямодерному, “під впливом”, додаючи по-запорізькому, “сивухи”. Луценко-юніор, підтримуючи батька, впорався із щось півдюжини поліцаїв. Кидав на них, мов гранати, мобільні телефони. (Скільки він їх мав?) Аж закували його в кайданки. І так далі і таке інше… Немов повторилася мала “вітчизняна війна”. Так писав німецький часопис “Більд”. Мабуть, у цьому всьому була, як кажуть німці: “швайн беґрабен” – ”свиня зарита”. Бо прозивати урядовця “свинею” – ще півбіди, але німецького урядовця на його території “німецькою свинею” – це забагато. А ще якимсь українським міністром – хай і внутрішніх справ. Тут же інтернаціональна справа – закордонна! Це – політика! Однак українці можуть дивуватися, бо пам’ятають німців з Другої світової війни: коли вони появилися, то найперше шукали за “шпеком” – свинячою солониною. Верховна Рада відреагувала теж “по-геройськи”. Регіонали зробили виставку із пляшки горілки, начепивши на неї міліцейський кашкет, і виставили цю “композицію” на трибуні парламенту. Не усвідомлюючи собі, що власне “парламент” України саме на політику таких витівок і надається. Далі прийшла інформація з Німеччини від представника України Сергія Дятлова, що українці не мали ані краплі алкоголю в крові. Не було кидання мобільними телефонами, не було кайданок. Луценко-юніор пройшов складну операцію, і пити алкогольні напої йому заборонено. У всьому винна “Ганза”. А ще далі: німецька поліція перепросила Луценків за “непорозуміння”. Літунська лінія “Ганза” без додаткових коштів повезла їх пізніше до Кореї. Луценко-сеньйор обіцяв заскаржити до суду журнал “Більд”. Верховна Рада “досліджує” цей інцидент і чекає на документацію від німецьких чинників, які, як належиться, дотримуються англійського правила, чи радше півправила: see no evil, hear no evil, себто “нічого злого не бачив, нічого злого не чув”… Але нардепи-регіонали все зло побачили й усе зле почули! І заблокували трибуну у ВР, вимагаючи звільнення Луценка. Старі порахунки?! Луценко й так подав заяву про резиґнацію – на одній умові: його звільнить вся Верховна Рада, а не регіонали. Якщо… І що ж!? Фарс. Політичний. Провокація? Хто запланував таку штуку? Нащо і пощо? Ще одна містерія, як із головою замордованого журналіста Ґонґадзе. Містерія до містерій у нашій неньці-Україні... Хоч запитуй оцю пляшку з міліцейським кашкетом у Верховній Раді з куполом на даху... як у цирку.

– Де ж наша молодь? – можна перефразувати д-ра Куропася.

Що ж, головні ролі в національному цирку далі будуть грати старі клоуни доти, доки наша молодь знову не постаріється… Або виїде на заробітки. Однак є надія. На “незалежну” молодь, яка народилася уже в “Незалежній”…