Відкритий лист Марії Волкової, свідка Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, до Президента України

Шановний пане Президенте!

Я приєднуюсь до акції “Табачника – на смітник історії”.

З перших днів роботи пана Д. Табачника, після його призначення Вами на посаду міністра освіти України, український народ не має спокою.

Плани Д. Табачника щодо перевиховування нації України є ворожими для українців. Українці вчилися патріотизму від своїх попередників. Нашими вчителями були Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка та інші, які закликали у своїх творах “єднатися за правду... боротися за неї”. Україна все життя прагнула до волі, але не мала її.

Ми цінимо свою історію, культуру, мову, науку, письменство. А наші пісні, які ще від Байди нам в’ються, – це джерела і стежки до мови наших пращурів. Все це – наші скарби.

А що дасть нам Д. Табачник в обмін на твори українських класиків? Російську мову ми знаємо на рівні української, без примусу вчимо англійську, німецьку, іспанську... І тільки молдавська мова була для меншин. І якщо вона стане міжнародною мовою, то до неї збільшиться цікавість.

Україна буде вчити свою рідну мову!

Д. Табачник вороже ставиться до української історії, мови, нації, культури. Міністром освіти і науки України має бути людина, здібна управляти цими дисциплінами, людина, яка поважає цю націю і до якої нація ставиться з повагою.

Мене глибоко вразили слова Д. Табачника: “Закон о Голодоморе 1932-1933 гг. в Украине ставит нас в один ряд с отвратительными тоталитарными диктатурами...” А слова “мелко подгадить соседу; обмануть; предать; выгадать что-то, обманув ближнего; согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп, – характерная особенность формирующейся украинской нации”. Де це Ви таке чули, пане?

Існує народна приказка – вона і стане відповіддю Д. Табачнику (про Голодомор) – “... Тобі плюють в очі, а кажуть, що це Божа роса”.

Я, Волкова Марія, була свідком Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. У мене відібрали дитинство і здоров’я. І після 1933 р., наступні 1934 і 1935 роки все ще були голодними. І ми, які вижили в ці роки, були настільки виснаженими, що  виглядали, як скелети, не мали сил навіть встати, спали по 2 тижні поспіль.

У ті роки внаслідок тоталітарної політики Москви від голоду в Україні померло 10 млн. людей, у тому числі 3 млн. дітей! А пан Д. Табачник називає це нагадування Росії “мелко подгадить соседу, т. е. Москве”.

Хотілося б порадити міністрові освіти: “Схаменіться! Аналізуйте, про що Ви  говорите! Нас (невинних) знищували, топтали, арештовували як ворогів народу,
батьків відправляли на тяжкі роботи, звідки вони не повернулися. Нас цькували, а матері зі сльозами на очах вдивлялися в нас, сплячих, і прислухалися, чи ми ще
дихаємо. Маю до Вас запитання: “Хто кому тоді гадив і тепер гадить?”

Українська мова повинна бути державною мовою.

Не буде мови – не буде нації;
     Не буде мови – не буде країни,

А буде територія, котру плануєте трансформувати під опіку нашого “старшого” брата.

Ми там уже були!

Від свого імени вимагаю діяти відповідно до дружнього послання Т. Г. Шевченка землякам:

    Учітеся, брати мої,
    Думайте, читайте,
    І чужому научайтесь,
    Й свого не цурайтесь...

І на закінчення, пане Президенте, Ви повинні соромитися того, що в Європейському Парламенті (ПАРЄ) не відважились стати в обороні мільйонів українських хліборобів, цілеспрямовано винищених штучним голодом 1932-1933 рр. якраз тому, що вони були українцями. Те, що Ви ствердили в ПАРЄ, було нічим іншим, як зрадою свого народу! За Вашою логікою, хтось міг би ствердити, що Голокост не був Геноцидом тому, що інші національності також постраждали від нацистів.

Що особисто Ви знаєте про Голодомор, щоб робити заперечення? Чи Ви читали опубліковані сьогодні свідчення людей, які пережили цю трагедію? Чи Ви знайомилися з архівними документами, відкритими за Незалежности? Чи хоча б тримали в руках наукові збірники Інституту історії Академії Наук України на тему Голодомору? Напевно, ні.

Я і такі, як я, – свідки страшного злочину, можемо Вам багато розказати. Тож щоб у Вас не було сумніву: нас, українців, вбивали голодом, щоб викорінити національний дух, щоб винищити українське етнічне ядро – селянство. Подивіться на карту, пане Президенте, щоб запевнитися, що на територіях, де проживали етнічні українці, найбільше лютував голод тому, що Кремль добре пам’ятав наші прагнення до створення Соборної Незалежної України ще у 1920-х роках. Україна була дуже важливою для СССР і мала бути збережена в його рамках будь-якою ціною. Ціна ж виявилася надто високою – понад 10 млн. українців, тисячі господарств найкращих українських хліборобів, від яких забирали все: житло, одяг, знаряддя праці, худобу... Їх арештовували, вивозили до Сибіру, на північ, кидали просто в полі посеред зими без жодних засобів існування... Це були найактивніші і найнепокірніші, хто не погоджувався з політикою партії і не підтримував радянську владу.

Вам як Президентові незалежної Української держави має бути соромно за свою байдужість до нації і неосвіченість у питаннях історії країни, яку Ви очолили.

Майже 60 років Голодомор ретельно замовчувався і офіційно заперечувався правлячою верхівкою СССР, але сьогодні це зробити не вдасться. Історію Вам не змінити, як би цього не хотілося. Краще подумайте про своє ім’я, яким воно увійде в історію...

Ваш громадянський обов’язок і як Президента – стояти в обороні своєї країни перед пам’яттю мільйонів українців, які загинули під час Голодомору 1932-1933 років!

Марія Волкова,
16 травня 2010 р., Ноттінгем, Англія