Як завоювати любов онуків

Про книжку Марти Тарнавської “Неповторне дитинство”

“Майбутнє світу – в руках нашого персонального прикладу”  

Янош Корчек,

польський педагог

Нещодавно в Нью-Йорку на Святі Героїнь був презентований збірник “Українки в історії: нові сторінки” (2010), в якому серед інших видатних сучасниць української діаспори є нарис і про Марту Тарнавську. Вона – відома поетеса, прозаїк, літературний критик, бібліограф, член Національної спілки письменників України.  

Останнє її друковане видання – “Неповторне дитинство”. Для батьків та бабусь з дідусями ця книжечка цікава тим, що може служити своєрідним посібником виховання дітей в українському дусі в умовах англомовного оточення США та Канади. Це уривки із “Щоденника” періоду 1987 – 2002 рр., який постійно вела Марта Тарнавська, бабуся трьох онуків: Іванка, Стефанка та Ніни.

Опубліковані найцікавіші мо-менти спілкування бабусі Марти з онуками в часи взаємних відвідин. Річ не тільки в подачі цікавих фактів, а, головне, в їх аналізі, висновках. Найбільш вразили три речі з її практики спілкування з онуками: Вдома та поза хатою – виключно українська розмовна мова. Постійне читання вголос дитячих українських книжок. І чи не найважливіше – вміння бабусі бути їх другом-ровесником, співучасником дитячих забав та ігр. Часто сама їх придумувала, або навпаки – негайно включалася у пропоновані самими дітьми. Ось Іванко покликав бабусю у підвал, щоб разом побавитися у “ловлю риби в річці”. Вони посідали на столі і позакидали вудочки в умовну ріку. Ось мала Ніна, яка живе в Лос Анджелесі, гостить у бабусі в Філадельфії. Не задумуючись, господиня підтримує ініціативу онучки, і вони довго бавляться у дворі, обливаючи одне одного водою. Йшли до хати обоє вщент мокрі, збуджені, щасливі.

Їдуть до Атлантичного океану у Вайлдвуд Крест – чотири велосипеди наверху автомобіля (для батьків та дітей) і обов’язково україномовні книжки. Вона зуміла так захопити їх читанням, що кожної зустрічі воно стало найулюбленішим заняттям. Читали по черзі, переказували текст, інколи його інсценізували. Коли вже ходили до школи, Іванко придумав вставати о 6.30 ранку, щоб вона їм почитала до відходу до школи. Діти були інфіковані найкращим вірусом – вірусом читання. На противагу тим американським дітям, які “хворіють” лише телевізором та комп’ютером.

Бабуся не рахувалася зі своїм комфортом: “Таке зацікавлення варто підтримувати і плекати. Воно абсолютно варте посвяти часу, енергії і сну з мого боку. Ще рік-два, і вони не схочуть слухати”. До слова, це нагадування авторки дуже слушне, – цей неповторний час батькам варто спішити використати.

Книжечка може служити також своєрідним посібником “Коло україномовного читання для дітей”. Тут – конкретні книги, які авторка поступово читала онукам від              2-х до 12-ти років. Починаючи від Франкового “Лиса Микити”, “В країні сонячних зайчиків” та “Робінзона Кукурузо” Нестайка – до “Козацької помсти”, “На уходах”, “Побратимів” Чайковського, “Пригод Тома Сойєра” та “Пригод Гека Фіна” Марка Твена, “Таємничого Острова” Жюля Верна, “Незнайка на Місяці” Носова та  ін.

“Хлопці дуже файні й кохані, але часто зі собою заводять сварки, і це вимагає додаткової чуйності, уваги й нервів дорослих”, – зауважує авторка. Натомість на цю чуйність онуки відповідали любов’ю. Вони навіть сварилися, хто буде у бабусиній кімнаті спати, коли відвідували її у Філадельфії. Дійшли компромісу: спали по черзі. “Чи треба мені більш сердечного компліменту?” – пишається вона. Ще дворічним Іванко освідчився в любові до неї, додавши: “Як буду великий пан, то я буду тебе носити”.  

Занотовані спостереження про труднощі навчання дітей української мови в іншомовному оточенні. Проблема: коли почати вивчення англійської, щоб вона не витиснула українську як рідну, материнську?

 Диву даєшся, як дружно живе ця родина із трьох поколінь. На превеликий жаль, дідусь Остап Тарнавський, відомий поет, журналіст, перекладач, залишив їх рано, у 1992 році. Батьки також були наставлені у вихованні дітей в дусі українства. В Торонто змалку водили дітей у Пластову Домівку, “Світличку”, їздили в табір на “Союзівку”. Результати родинного виховання проявлялися змалку. Іванко у два роки знав, лише слухаючи касети, рядки колядок. У цьому ж віці на похвалу діда, що він позамітав ґанок, резюмує: “Я є робочий чоловік”. Або в 4 роки той же Іванко на запитання батьків, чи знає він, що таке саксофон, відповів: “Саксофон – це такий інструмент, на якому грає президент Клінтон!”

Підводячи підсумок, варто зазначити, що видана книжечка – це не тільки приватний щоденник. Цікаві художні узагальнення характерів таких різних за темпераментом та нахилами онуків: холерика Іванка, флегматика Стефанка, сангвініка Ніни. Вражає вдалий вибір уривків. Кожний із них несе сенсове навантаження.

Отож, заслужити любов онуків і просто, і важко. Багато однолітків наших маленьких героїв можуть їм по-доброму позаздрити. А багато бабусь, та й молодих батьків – врахувати цей досвід.

P.S. Думаю, що читачам, як і мені, цікаво знати, як склалася нині доля героїв “Неповторного дитинства”. Іванко закінчив курс політичних наук в Університеті Торонто. Стефко, закінчуючи цього року (2011) Торонтський Університет, здобув восьмирічну стипендію Університету Індіана на медичну наукову програму подвійного докторату (медицина та філософія). Ніна навчається в Університеті Святого Андрія в Шотландії. Українською мовою дорослі вже онуки користуються без проблем.

Лідія Корсун,

Нью-Йорк

*Тарнавська Марта. Неповторне дитинство: урив. із щоденника. 1987 – 2002. – К.:  Пульсари. 2010 – 90 с.:  іл., портр.

Для придбання книжки: MOSTY, 6509 Lawnton Ave., Philadelphia, PA 19126 (10 дол. + 4 дол. за пересилку).