“Вічний, як народ!”

Сто п’ятдесят років тому в Петербурзі помер на 47-му році життя найбільший син України – Тарас Шевченко. До Петербургу приїхав дитиною-кріпаком, а покидав місто як геній українського народу. І 25 березня ц. р. ми в Едмонтоні вшанували його світлу пам’ять величавим концертом у West End Christian Reformed Church.

Концерт організувало Українське Музичне Товариство Альберти з Едмонтонським Відділом Конгресу Українців Канади. Після спільного “Заповіту”, який відспівав збірний хор і публіка, вступне слово сказала Люба Федущак, голова КУК, Відділ Едмонтон. Ведуча Ліля Пантелюк вміло перевела програму за текстом Галі Котович.

Далі збірний хор (члени із хорів “Дніпро”, “Верховина” й Українського чоловічого хору Едмонтону) під диригентурою запрошеного гостя-диригента Лаврентія Івашка з Оттави могутньо відспівав “Реве та стогне Дніпр широкий”, при фортепіано Ірина Тарнавська. Для Шевченка Дніпро – це невмирущий свідок слави України.

У 1911 році Микола Лисенко на вірш Володимира Самійленка написав кантату до 50-их роковин смерті Шевченка. Цей вірш зворушливо прочитала Маріянна Сех. Тоді збірний хор молоді під диригентурою Лаврентія Івашка з великим ентузіазмом заспівав три пісні: “Зацвіла в долині”, “Слава Кобзареві” і “Гамалія”, при фортепіано Ірина Тарнавська. Ці молоді хористи – з дитячого драматичного гуртка “Джерело”, молодечих організацій Пласт і СУМ, Рідної Школи при парафії Св. Юрія, Курсів Українознавства ім. Івана Франка й двомовної школи Св. Матея.

Після хорів виступив запрошений гість-бандурист Віктор Мішалов із двома піснями:  “Таращанський козачок” та “Бідна вдова і три сини”. Кожний виступ Мішалова виявляє велике знання і глибоку любов та відданість до мистецтва бандури. Відтак слідував бадьорий танець “Козачок” у виконанні українського танцювального ансамблю “Воля”, артистичний директор Євген Багрій. А тоді “Сонатіну на чотири руки” В. Витвицького прекрасно заграли Мирослава Єліяшевська і Галина Лазурко.

Поміж точками Ліля Пантелюк читала уривки про Шевченка, підкреслюючи, чому він для нас вічний і дорогий. Шевченко дав народові України поняття нації як спільноти, об’єднаної мовою, історією, етнографією й подібними цілями в житті. Без Шевченка народ України міг би залишитися для світу надовго, якщо не назавжди, не більше як тільки населення. 

Зруйноване місто Чигирин – це метафора України. Шевченко думав, як своїм живим словом відродити забуте бажання народу стати вільним. Поему “Чигирин” з великим чуттям продекламував Роман Британ.

Вдруге виступив бандурист Віктор Мішалов із піснею “У тієї Катерини” й інструментальним твором “Невільничий ринок у Каффі”. Відтак сопрано Лілея Волянська заспівала “І широкую долину” та “Арію Ганни” (з опери “Наймичка”).

Далі виконала дві пісні наша “Дніпрова Хвиля” при хорі “Дніпро” (члени Ірина Федеркевич, Оля Федеркевич, Наталя Онищук, Сузанна Романюк, Оксана Тарнавська, Дарця Васараб-Роллянд, Ксеня Мариняк, Ірина Тарнавська):  “Ой три шляхи широкії” й “Якби мені черевики”.

Ще раз виступив спільний хор дорослих з піснями: “Думи мої” й “Вечорниці” (з 1-ої дії опери “Катерина”). Усі точки цього концерту були такі цікаві і прекрасно виконані, що одержали грімкі оплески від публіки.

На кінець Люба Бойко-Белл, голова Українського Музичного Товариства Альберти, подякувала і вручила нашим запрошеним гостям пам’ятні подарунки. І наголосила: “Коли б і де б українці не жили, слова Шевченка не тратять на своїй актуальності. Це прекрасно окреслює Ольга Марунич закінченням вірша “Художникам”:

Є в Шевченка народження дата.

Дати смерті Шевченка – немає!”

Концерт закінчено спільним Державним славнем України.

Галя Котович

PHOTO

1 – Хор молоді, диригент маестро Лаврентій Івашко

2 – Жіночий ансамбль “Дніпрова Хвиля” при хорі “Дніпро”

3 – Український танцювальний ансамбль “Воля”