Наш пріоритет – єдність

Розмова з Тарасом Підзамецьким, президентом Українського Національного Об’єднання Канади

5-8 травня 2012 року Ванкувер відвідав гість із Торонто – пан Тарас Підзамецький, президент Українського Національного Об’єднання Канади та головний управитель Української Кредитової Спілки. З ним мали нагоду порозмовляти представники “Українського Ванкувера”. Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з паном Тарасом Підзамецьким.

УВ: Пане Підзамецький, вітаємо Вас у Ванкувері. Це Ваш приватний візит чи Ви маєте певне завдання від організації УНО?

Т.П.: Дякую, дуже приємно познайомитись із ванкуверською громадою. Передусім я мав бажання відвідати Український Культурний Фестиваль Британської Колумбії у Мішині, де я і побував. Враження дуже позитивні – чудові танцювальні колективи, багато молоді, повсюди український дух, просто молодці! Окрім того, мені хотілося ознайомитись зі станом справ у місцевій громаді та життям українців у Ванкувері загалом.

Стосовно нашої організації, то я справді хотів зустрітися з Відділом Молоді Українського Національного Об’єднання (МУНО) у Ванкувері, який входить у систему УНО. Рівно ж хотів розглянути перспективи для відродження Філії УНО у Ванкувері, чи є конкретна нова програма, якою вона могла б зайнятися, щоб збагатити тут громадське життя.

УВ: А що це за організація – УНО, у чому полягає її діяльність?

Т.П.: Щоб повністю зрозуміти, хто ми є і чим займаємось, треба трішки звернутися до історії. Засновано УНО було ще у 1932 р. в м. Едмонтоні, до речі, там незабаром будемо святкувати наш 80-річний ювілей. У той час у Канаді перебувала велика кількість українських іммігрантів міжвоєнної хвилі, зокрема, попередником організації була Українська Стрілецька Громада, пов’язана з національно-визвольним рухом в Україні. Було там і багато наших студентів з місцевих навчальних закладів.

Ідея УНО полягала в тому, щоб об’єднати українців Канади, незважаючи на їх християнську конфесію, для збереження ук-раїнської національної ідентичності в умовах імміграції, а також підтримати визвольний рух на Батьківщині та відновлення української державності.

Друга світова війна призвела до нової хвилі імміграції в Канаду, а з нею УНО поповнилось новим поколінням активної української молоді. Але ще під час війни у 1944 році у Вінніпегу нашою організацією був організований Осередок Української Культури і Освіти, на курсах якого був вишколений корпус українських диригентів та хореографів, котрі стали джерелом “української культурної революції в Канаді”. Багато знаменитих ансамблів були створені випускниками цих курсів, як, наприклад, “Шумка” – Мирославом Куцем.

Окрім того, виникла потреба підтримувати українське життя і економічно, і зусиллями УНО були засновані кредитні спілки, розвивався український бізнес. УНО також стало співзасновником Конгресу Українців Канади, до якого входять практично всі українські організації у Канаді.

УВ: Цікава історія, але все ж, ближче до сьогоднішніх днів, чим живе УНО у ХХІ столітті?

Т.П.: Звичайно, часи змінилися, тепер уже існує незалежна Українська держава. Тому дещо змінились і завдання УНО. Але наші цінності не змінюються, а це християнська мораль, збереження української культурної спадщини, укріплення самостійної демократичної України та виховання молоді добропорядними громадянами Канади, не полишаючи свого українського коріння.

УВ: А над якими проектами ви працювали останнім часом, чи можете похвалитись новими здобутками?

Т.П.: Так, звичайно, УНО – це не лише славна історія, ми тепер активізуємо традиційні напрямки діяльності, а також пропонуємо нові цікаві проекти. У першу чергу ми взялися за шкільну освіту та виховання молоді. Зокрема, у Саскачевані під нашою опікою організується український дитячий садок для дітей українських емігрантів, вони там мають змогу перебувати у рідному культурному середовищі, поки батьки на роботі.

Відновлена українська су-ботня школа при Філії УНО в Реджайні у результаті методичних конференцій для учителів, які ми проводимо у співпраці з Мовним кабінетом Канадського Інституту Українознавчих Студій при Альбертському Університеті. На жаль, останнім часом спостерігається тенденція занепаду рідного шкільництва, хоча українських дітей у Канаді не меншає.

Для молоді влітку організуємо так звані “culture days camps” – короткі “культурні денні табори”, які користуються великою популярністю. Там українська молодь і вчиться, і розважається, ми вибираємо для них різну тематику, наприклад, “Українські весільні традиції”, “Пірати Чорного моря” та ін.

Ще один наш успішний проект – це Інститут Молодих Провідників ім. Павла Юзика, який виховує молодих лідерів громади. Зокрема, організуємо освітні екскурсії по Канаді, як, наприклад, “Освітня екскурсія в Калиновий Край” – тижнева навчальна екскурсія для нашої молоді по місцях першого піонерського поселення українців у канадських степах.

УВ: У вас є представництво у Ванкувері?

Т.П.: У Британській Колумбії ми маємо свою братню організацію – Молодь Українського Національного Об’єднання (МУНО), головою Ванкуверського осередку є Денис Поліщук. Також маємо Філію УНО у Верноні.

Ми також активно розглядаємо ініціативу відродження та активної діяльності УНО у Ванкувері, причому, не хочемо творити організацію, лиш би вона собі була, ми хочемо запропонувати нові, цікаві ідеї, що притягуватимуть громадськість.

УВ: А хто фінансує вашу діяльність?

Т.П.: УНО працює в основному на громадських засадах, частково витрати перекриваються коштом пожертв наших членів та прихильників, залучаємо і спонсорську допомогу.

УВ: Не секрет, що нова хвиля імміграції 90-х – 2000-х років суттєво відрізняється від тих хвиль, що склали кістяк УНО в минулому. Новоприбулі українці тепер насамперед закло-
потані облаштуванням сво-го перебування у новій країні, вирішенням імміграційних питань, пошуком роботи, професійним зростанням і т. д. Чи УНО щось може запропонувати їм у цьому напрямку?

Т.П.: Економічна допомога чи імміграційні консультації не є нашим безпосереднім завданням, для цього є інші організації, які ми активно підтримуємо, – це Українська Суспільна Служба, Канадсько-Українська Імміграційна Служба. Ми в першу чергу фокусуємось на культурно-просвітницькій діяльності, збереженні і розвитку української ідеї в Канаді.

УВ: Все ж реальність є така, що порівняно з попередніми хвилями, які, в основному, складались із політичних іммігрантів, для котрих національно-визвольна боротьба та свідомість були чимось природнім, нова хвиля є досить відмінна.

Тепер люди переважно втомлені від політики, для багатьох, особливо вихідців із російськомовного середовища, традиційні українські організації в Канаді видаються чимось архаїчним та чужим… Чи у вас є якась стратегія роботи з такими співвітчизниками, чи традиційно орієнтуєтесь лише на “національно свідому” частину?

Т.П.: Ми звичайно знайомі з цією проблемою, але нашим пріоритетом є насамперед єдність, а не розділення. Нічого не маємо проти новоприбулих із різних середовищ, якщо вони мають бажання долучатися до наших проектів. Звичайно, що до кожної категорії потрібно знайти свій підхід, для цього треба розуміти іншу ментальність.

Зрештою, це проблема не нова, були конфлікти й непорозуміння між попередніми хвилями імміграції теж, але всі вони з плином часу вирішувались. Десь потрібно іти на компроміси. Велика надія тут на нашу молодь, для якої, як правило, не існує якихось пересторог у спілкуванні з ровесниками.

УВ: Тобто УНО готове змінюватись відповідно до інтересів і потреб новоприбулих іммігрантів?

Т.П.: Треба розуміти, що ті принципи, українська ідея, на якій побудовано УНО, залишались незмінними в усі історичні періоди. Ми вважаємо, що вони однаково актуальні й тепер. Інша справа, що змінюються часи, і ми зараз працюємо у зовсім іншому середовищі, ніж наші попередники, тому можуть мінятись методи роботи, ставитись нові завдання і цілі, але загальний напрям нашої діяльності залишається тим же. Наша мета є залишатись українцями в Канаді, з кожним, хто цю ідею розділяє, можна знайти порозуміння.

Якщо серед нових іммігрантів є активні представники громади, провідники, які мають своє бачення щодо організації українського життя в Канаді, мають свіжі, цікаві ідеї, то УНО звичайно є зацікавлене їх підтримати. Наші двері відчинені, ми готові навіть організувати зустріч-нараду, щоб вислухати ті питання, які хвилюють нових іммігрантів, і домовитись про спільний план дій.

УВ: Що ж, багато цікавої інформації. Залишається лише побажати Вам успіху у цих планах, хай щастить!

Записав Віталій Кубацький (Ванкувер)

“Український Ванкувер” – незалежна інтернет-газета української громади Великого Ванкуверу (Британська Колумбія, Канада). Заснована у жовтні 2011 року. Виходить українською та англійською мовами.

PHOTO

Тарас Підзамецький (справа) з молодими мунівцями поруч з українською церквою у м. Сюррей