Бл. п. Михайло Прибила
1930 – 2013
З болем у серцях ділимося сумною вісткою, що з волі Творця Небесного відійшов у вічність 20 квітня 2013 року в Гамільтоні член Філії Українського Національного Об’єднання бл. п. Михайло Прибила, залишаючи у невимовному смутку дружину Анну, сина і дочку з родинами, внуків, якими тішився і дорожив, та дальшу родину.
Відхід Покійного глибоко відчуває його друга родина – громадська: члени Філії УНО і БО, парохіяни української католицької церкви Св. Миколая в Гамільтоні, приятелі, з якими він завжди був у тісних, дружніх відносинах, а також його відхід позначиться значною незаступною втратою у колі українського суспільства.
Михайло Прибила протягом усього життя був на сторожі чіткого збереження української ідентичности в Канаді, яка віддзеркалюється у спільному продовженні діяльнос-ти Українського Національного Об’єднання Канади, Української Церкви, українських громадських організацій та установ, відображаючи глибоку віру у краще майбутнє України та її трудолюбивого, незламного духом народу.
Чи громадські організації, чи церковні потребують невтомної присвяти і вкладу праці, щоб успішно продовжувати діяльність, зберігаючи свою ідентичність, поповнюючи багатокультурність Канади.
Його батьки Василь і Марія Прибили були основоположними членами, засновниками Філії УНО в Гамільтоні у 1935 році, а разом з ними невідступно брав участь у всіх імпрезах з п’яти років Михайло.
У ті роки дім Філії завжди мав відчинені двері щоднини, де гуртувалися у дружному товаристві родинами, де панувала українська мова, українська пісня, де линули до землі свого корінного походження, плекаючи мету бачити Україну незалежною державою, рівною з рівними у світі, й докладаючи усіх зусиль в утвердженні справедливої історії українського народу.
Виростаючи, перейняв від другої хвилі української імміграції, яка здебільша прибувала з політичних причин, утративши державність після Першої світової війни, стремління боротьби за незалежність, з натхненням покликання, що “Сила в нас самих”.
Був переконаний: щоб мати незалежну державу, треба боротися, не посилаючись на силу лише українського народу в Україні, а мати діючу силу, де б не були розсіяні по світі, допомога якої поза межами України у вільних країнах була маяком незламних прагнень дідів і прадідів.
Полонила його українська пісня, українське танцювальне мистецтво, всі українські культурні надбання.
З припливом третьої хвилі імміграції після Другої світової війни, яка злилася з першою і другою хвилями, діяльність Філії в Гамільтоні посилилася.
Побіч хору, драматичного гуртка, існував танцювальний гурток під керівництвом Галі Хам. До танцювального гуртка належав і Михайло. Танцювальний гурток мав похвальні виступи, завершуючи виступом на прийнятті Джона Діффенбейкера, діючого прем’єр-міністра Канади.
Заснований танцювальний гурток членами МУНО при Філії дав привід продовжувати й гуртувати молодь з успішними наслідками, віддзеркалюючись понад 50 років у діючому ансамблі “Чайка”.
Михайло Прибила відзначався невичерпним ентузіазмом, слідуючи покликанню “Сила в нас самих”, що пристосував повід повсякденної особистої праці для забезпечення родинного життя, в діяльності Філії й громади церкви Св. Миколая, а також будучи членом управи Дирекції УНО Канади протягом довгих років, де вкладається і вирішується спрямування Організації. Займав різні становища в Управі Філії, виконував обов’язки голови також.
Належно виконував членські обов’язки в управлінні хорового і танцювального ансамблю “Чайка”, був керівним провідником “бінґо” на користь ансамблю, забезпечуючи продовження навчання молоді спадкоємного українського мистецтва.
У складі Управи Клубу Сеньйорів при Філії дбав за потічну однотижневу зустріч із гостинними перекусками й розвагами.
Дорожив часописом “Новий Шлях”, був передплатником і заохочував підтримувати орган УНО Канади і українську пресу, щоб ознайомлюватися з подіями в Україні.
Михайло Прибила, виростаючи при організації і в канадському суспільстві, осягнув найкращі якості, якими керувався все життя.
Із вродженою лагідністю, доброзичливістю і рішучою наміреною потужністю бути заанґажованому у своєму підприємстві, успішно осяг професійного рівня.
Починаючи з механіка, був за-анґажований у різних підприємствах: був підприємцем Pry General Store (з поштовим призначенням); Pry City Service (станція постачання бензину); Astral Restaurant, у фірмі Essex Packers мав відповідальність управителя утримання господарського відділу; підприємство Tiger Snack Foods постачало перекуски й освіжаючі напої на міському стадіоні під час спортивних змагань, був власником Pry Enterprises до 2013 року й управителем.
Його наміреним шляхом з дитинства й відповідальністю визначається родина: дружина Анна належить до Відділу ОУК, очолювала різні галузі відповідальності в Управі, з відповідальністю голови, а також є дбайливою членкою в Управі Клубу Сеньйорів при Філії. Син Михайло Василь виконує обов’язки фінансового референта Філії, а внуки – четверта генерація – виростають при ансамблі “Чайка”.
Заупокійні відправи відслужив всечесніший о. А. Лопатнюк, настоятель церкви Св. Миколая, в супроводі церковного хору, в якому співав Михайло.
У вівторок, 23 квітня, відправ-лено панахиду у похоронному заведенні з численною участю українського суспільства. Вже того вечора Леся Панько, редактор “Нового Шляху”, і Надя Баб’юк привезли Великоднє видання тижневика з поміщеним співчуттям.
24 квітня відправлено Божественну Заупокійну Літургію в церкві Св. Миколая, звідки Покійного випроводжали в останню дорогу, на цвинтар Гробу Господнього в Бурлінґтоні, де завершено чин похорону.
Поминальний обід відбувся в Домі Філії УНО. Після обіду Іван Біловус започаткував офіційну частину, в якій, складаючи співчуття, висвітлив нарис життєвого шляху, віддзеркалюючи насамперед безмежну любов і опіку родиною, професійний рівень у підприємствах, виховання в релігійному дусі на основі моральних засад, що єднало з Церквою. Приналежність до Українського Національного Об’єднання була гордістю корінного походження, походження дідів і прадідів, не забуваючи ніколи про мету українського народу мати незалежну державу і збереження української ідентичности в Канаді. Річні Збори Філії закінчувалися ним започаткованим співом: “Не пора, не пора, не пора...”
Висловлюючи співчуття, до-кладали особисті спогади і пригоди, пов’язуючи з Покійним. Співчуття склали: голова Філії УНО в Гамільтоні Д. Боєчко, голова Відділу ОУК у Гамільтоні Наталка Небесна, Нестор Стецькович – від Клубу Сеньйорів, Галина Сенчишак Д’Аддаріо – від ансамблю “Чайка”, Оля Ґрод – член Дирекції УНО Канади, Зенон Чвалюк – від Філії УНО Торонто, Оля Шевель – голова Крайової Управи ОУК.
Іван Біловус наголосив на довголітній співпраці, зазначивши, що Філія відчує велику втрату. Декілька склали особисті співчуття.
Родина висловлює щиру подяку всеч. о. А. Лопатнюку за похоронні відправи і поради, дякує за прислання квітів, несення домовини, співчуття, допомогу на поминальному обіді, всім, що своєю присутністю вшанували дорогого мужа, тата і дідуся.
Управа і члени Філії УНО й БО у Гамільтоні висловлюють глибокі співчуття родині. Нехай Його трудолюбиве життя і присвята українському народові будуть прикладом для всіх.
Вічна пам’ять!
Л. Тиховська,
замість пресреферента
Філії УНО в Гамільтоні