Мовна війна

Богдан Червак

Дедалі частіше випуски новин на українському телебаченні починаються з демонстрації карти України, на якій червоним кольором позначено області, що ухвалили рішення надати російській мові статус так званої “регіональної”. З кожним тижнем червоного кольору на карті стає все більше і більше...

Водночас уже ні в кого немає сумнівів, що такий наступ на українську мову – це спланована у штабі Партії регіонів політична акція, метою якої є поставити “на коліна” чинну  владу, котра не зуміла придушити мовний сепаратизм у зародку.

Впадає у вічі й те, що парад мовних суверенітетів триває також після того, як  “мовні” рішення окремих обласних рад були опротестовані місцевими прокурорами, а Міністерство юстиції України оприлюднило відповідне роз’яснення, яке однозначно кваліфікує дії депутатів-сепаратистів як антизаконні й такі, що грубо порушують Конституцію країни.

Усе це спонукає до висновку, що Україна втягнулася у затяжну “мовну війну”, яка послаблює державу, підриває основи її національної безпеки. До речі, “мовну війну” не можна вважати “громадянською”. Зважаючи на те, що Росія всіляко підтримує мовних сепаратистів, а нещодавно російська Держдума ухвалила провокативне рішення стосовно розгляду питання щодо можливої передачі Росії одвічно українського півострова Крим, “мовну війну” слід вважати “національно-визвольною”, оскільки насправді йдеться про гідну відсіч агресорам, які посягнули на духовний, а відтак територіальний суверенітет України.

Поки що “мовна війна” ведеться жорсткими, але усе ж здебільшого “мирними” методами. На  порушення мовних прав українців влада реагує силою закону. Однак в Україні, на жаль, “закон як дишло”, а тому успіху добиваються не ті, хто на його боці, а хто відверто ігнорує закон. Схоже, що саме ця обставина примусила втягнутися у мовні баталії Президента України Віктора Ющенка.

Несподівано для багатьох глава держави у привітальному слові з нагоди відкриття сесії Верховної Ради України нового скликання значну увагу приділив “гуманітарним питанням” та “мовній проблемі”. Зокрема, Віктор Ющенко заявив, що виступає за “зміцнення української нації та забезпечення цілісности країни”, “формування власне української автентичної системи цінностей, яка б базувалась на українській національній спадщині та зберігалася і розвивалася за європейськими традиціями”. Особливо Президент наголосив на тому, що “поділ України за мовною, релігійною чи територіальною ознакою є неприпустимим”.

Слова Ющенка палко вітали окремі депутати “Нашої України”. Без особливого ентузіазму БЮТ та соціалісти. З презирством – Партія регіонів та комуністи.

Однак  справжній “контрудар” Ющенка відбувся під час його традиційного радіозвернення до українського народу. Президент нагадав депутатам, що, виборюючи депутатські місця, усі партії заявляли “про відданість національним інтересам України”, та наголосив, що національні інтереси нашої держави виключають будь-який її поділ за мовною, релігійною чи територіальною ознакою. У хід пішла важка артилерія – Конституційний Суд України. Своїм першим рішенням, наголосив В. Ющенко, Верховна Рада має привести до присяги суддів Конституційного Суду України. “Я не підпишу подання на прем’єр-міністра доти, доки не буде виконано цю норму Конституції. Нові депутати повинні засвідчити свою повагу до Основного Закону”, – підкреслив глава держави.

У цьому зв’язку варто нагадати, що Конституційний Суд вже одного разу висловлювався щодо мовного питання, коли давав тлумачення змісту мовним статтям Конституції України. Тоді його вердикт був однозначний: питання, що регулюють сферу застосування української мови та мов національних меншин, не належать до сфери компетенції органів місцевого самоврядування, якими є обласні та міські ради. Це питання може регулювати лише вищий законодавчий орган – парламент. Немає сумніву, що новий склад Конституційного Суду визнає рішення окремих обласних та міських рад щодо надання російській мові статусу “регіональної” такими, що не відповідають Основному Закону. Це буде остаточна юридична крапка у правовій дискусії на тему: мали чи не мали право депутати місцевих рад голосувати “мовні постанови”.

Іншими словами, узалежнивши підписання подання на призначення глави уряду від приведення парламентом до присяги суддів Конституційного Суду, Президент Ющенко взяв ініціативу в протистоянні з мовним і територіальним сепаратизмом у свої руки. Що більше, зазначене рішення Президента засвідчило, що влада із контрнаступу переходить до активних дій, спрямованих на захист української мови, територіальної цілісности держави.

Як уже зазначалося, мовне протистояння в Україні поки що не вилилося у серйозні акції громадянської непокори. Проте уже є перші симптоми. У Криму активісти російської шовіністичної організації “Прорив”, що намагалися зірвати проведення у Сімферополі українського книжкового ярмарку, наткнулися на силовий спротив з боку націоналістичних і козацьких організацій краю. У Дніпропетровську український націоналіст у знак протесту стосовно надання місцевими депутатами російській мові статусу “регіональної” прикував себе до приміщення облради. Усі сутички були короткочасними і безкровними, але засвідчили, що обидві сторони готові до “рішучих дій”. Впадає у вічі й те, що перші публічні, стихійні протести відбуваються на сході і півдні України, а їх форми та масовість важко передбачити.

У будь-якому випадку стає зрозумілим, що “мовна війна”, розв’язана Партією регіонів, загрожує перерости у громадянське протистояння. Хто буде переможцем? Історія свідчить, що у війні не завжди перемагає той, хто її починає. То ж чи варто “гратися з вогнем”?