Зоря, що звуками палала

До 125-річчя від дня народження Кирила Стеценка

Анатолій Житкевич, член Національної спілки письменників України,  Торонто

Краса землі й краса душі людської переплелися у творчості відомого українського композитора Кирила Стеценка і створили таку канву колоритних барв у музиці, що вона залишилася жити на довго-довго, я би сказав – на вічно. Саме краса і правда життя в музиці сприяли тому, що його твори живучі, надихані поезією, філософським змістом і разом з тим болями людськими, бо доля судила митцеві народитися і жити у назвичайно важкі часи, де було все: пробудження і занепади, революції й війни, епідемії та голод, насилля і смерть. І все це знайшло відображення у його творчості.

Ще замолоду Кирилові Стеценку пророкували велике майбутнє і покладали на нього неабиякі надії. І він виправдав їх. Його опери, кантати, музика до  драматичних вистав, хорові твори а капела, обробки українських народних пісень, вокальні та інструментальні твори стали великим вкладом в історію української класичної музики.

Кирило Стеценко народився 24 травня 1882 року в селі Квітки на Черкащині. Село із ставками, садами, лісами, а навколо, не так вже й далеко, дорогі кожному українцеві історичні міста: Суботів, Чигирин, Корсунь, Біла Церква, Канів, Київ.

Ще з дитинства у майбутнього композитора пробудився талант до музики і малювання. Музика – від мами, яка знала багато українських народних пісень і мала гарний голос, а малювання – від батька, що заробляв на прожиття, розмальовуючи церкви.

Грамоти Кирило, як і інші селянські діти, навчався в дяка. До науки був охочий, особливо до читання та до співу в хорі. Однак батько хотів бачити сина художником, а тому, коли Кирилові виповнилося десять років, його віддають до художньої школи М. Мурашка у Києві. Одночасно він відвідує Софіївську духовну школу, де навчається хоровому співу. Саме успіхи в музиці і посприяли тому, що після закінчення вищезгаданої школи його було прийнято до Київської духовної семінарії.

У 1899 році, 17-річним юнаком, Кирило Стеценко записується до хорової капели, яка комплектувалася для концертної подорожі по Україні. Керував нею Микола Лисенко, знайомство з яким і вирішило всю подальшу долю молодого композитора як у музиці, так і в формуванні особистости. Великий український композитор по-батьківськи полюбив цього допитливого юнака з розумними очима і неабияким талантом, про якого скаже: “Ось хто мене замінить після моєї смерти”.

Але буде це значно пізніше. А поки що ще семінаристом Кирило Стеценко береться за керування семінарським хором, з яким вивчає і виконує свої перші обробки українських народних пісень, оригінальні хори “Бурлака”, “Могила”, кантату “Миколі Лисенкові”, пробує свої сили у написанні опери “Полонянка” за сюжетом драми Є. Кротевича.

У червні 1903 року Кирило Стеценко закінчує семінарію і отримує право на працю відразу в декількох гімназіях Києва. Можна стверджувати, що в цей час повністю сформувався світогляд композитора, який стає справжнім патріотом свого народу. Свідченням цьому є факт, коли під час перевірки стану навчання у київських гімназіях ревізори від влади засвідчили, що помітили в його практиці надмірне захоплення українськими піснями, що суперечило великоросійським циркулярам: “Спостерігати за тим, щоб захоплення українськими піснями і читання українських книг не привело до українофільської агітації”.

Мабуть, це, а також революційний дух та наростаючий авторитет молодого композитора призвели до того, що Стеценка намагаються тримати подалі від Києва. Його відправляють спочатку до Олександрівська, а потім до Білої Церкви, Тиврова, Вінниці. Та всюди, де він був, композиторська творчість залишалася для нього невід’ємною.

Час складний, але разом з тим продуктивний. На період від 1905-го і майже до кінця 1917-го припадає написання кантат “Шевченкові” (сл. К. Малицької), “Єднаймося” (сл. Івана Франка), опери “Кармелюк”, хорових творів на слова Лесі Українки та Олександра Олеся, цілий ряд солоспівів, обробок українських народних пісень, музики до драматичних вистав “Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка та “Про що тирса шелестіла” С. Черкасенка, дитячі опери “Лисичка, котик і півник”, “Івасик-Телесик”, декілька творів інструментальної музики, а також укомплектування шкільних співаників для українських шкіл.

Наростає хвиля боротьби українського народу за незалежність і творення державности. Кирило Стеценко повертається до Києва, де, незважаючи на голод, епідемії, терор з боку бандитських формувань та зовнішню агресію, композитор, як він сам висловлювався, “пробуджується від сплячки” і з великим ентузіазмом включається у мистецьке життя України. Як згадувала дружина композитора, “це був самий світлий період у житті Кирила”.

Займаючи посаду голови музичного відділу при Міністерстві освіти Української Народної Республіки, він добивається відкриття у Києві і по всій Україні цілого ряду консерваторій, музичних шкіл, виділення коштів на створення музично-педагогічного видавництва, організацію хорових капел.

З однією з них, очоленою Олександром Кошицем, К. Стеценко вирушає в гастрольну поїздку Україною, яка закінчилася у славному місті Кам’янці-Подільському во-сени 1920 року. Цікаво, що саме там у жовтні того року, на одній із квартир, зустрівся весь цвіт музичного мистецтва України – М. Леонтович, К. Стеценко, О. Кошиць, О. Приходько, Р. Купчинський, М. Гайворонський.

Саме тоді Михайло Гайворонський ознайомив присутніх з піснею “Журавлі”, створеною братами Богданом і Левком Лепкими. Згодом Кирило Стеценко зробить з неї знамениту хорову обробку, відому під назвою “Чуєш, брате мій”.

Серед творів композитора, написаних у цей час, привертають увагу опера “Іфігенія в Тавриді” за драмою Лесі Українки, хорові твори “Свобода, рівність і любов” (сл. П. Тичини), “Живи, Україно” ( сл. О. Олеся) та багато інших. Особливо вражаюче й боляче сприймався його хоровий твір “Сонце на обрії” на слова О. Олеся, який став для Української державної капели під орудою О. Кошиця своєрідним гімном прощання з Україною. Саме восени 1920 року цей колектив виїхав на Захід, щоб прославити українську пісню на весь світ.

Цього ж року Кирило Стеценко повертається до Києва, мистецьке життя якого з приходом більшовиків майже зовсім зачахло.

І тут, щоб сім’я не померла з голоду, композитор згоджується на те, від чого так відмовляв свого найкращого приятеля Миколу Леонтовича. Він вирішив взяти парафію в селі Веприк, що поблизу Фастова. У листі до Леонтовича Стеценко писав: “Я за відсутністю праці і куска хліба ради навіть взяв собі на селі, біля Фастова, парафію”.

І хоч композитор зумів у Веприку налагодити неабияке мистецьке життя, часу на реалізацію задуманого залишалося обмаль. Навесні 1922 року, коли в Україні лютувала епідемія, Кирило Стеценко захворів на тиф, і 29 квітня цього ж року його не стало.

Про таку творчу людину, як Кирило Стеценко, воістину можна сказати впевнено, що він зробив більше, ніж можна було зробити у той неспокійний до болю час.

На закінчення хочеться додати про значний вклад у музичну Стеценкіану компанії “MUSICA LEOPOLIS”, зусиллями якої в 2006 році було випушено CD із 42 солоспівами композитора.

Організатором і одним із виконавців цього проекту став відомий у Торонто і, зокрема, в українській громаді оперний співак Павло Гунька. Саме він зумів залучити до цього кращі сили Торонто і створити мистецький колектив, що втілив задумане у життя. Співавторами проекту стали продюсер, композитор і оперний режисер Роман Гурко, один із найбільш популярних баритонів на міжнародній сцені Рассел Браун, тенор Бенджамин Баттерфілд, викладач Торонтського Університету віолончеліст Роман Борис та піаніст Канадської Оперної Компанії в Торонто Альберт Крайволт. Вступну статтю написав композитор Василь Сидоренко.

Реалізація проекту стала можливою завдяки сприянню палкого прихильника музики Кирила Стеценка, відомого у громаді лікаря Петра Яцика, який надав для цього відповідну матеріальну допомогу. Гарних слів вдячности заслуговують також члени комітету: Леся Баб’як, Соня Івасиків-Потічна, Галина Дитиняк, Василь Жила, Олег Лещишин, Леся Комаровська, Зірка Кудла. Добру справу роблять наші земляки, і честь їм та слава за те, що мають чуйні серця, наповнені українським духом.

Багата українська земля талантами, і творча особистість Кирила Стеценка як славного сина українського народу – яскравий доказ цьому. Його музика живе та хвилює серця людей і сьогодні.