Книжка справді актуальна

Пенсіонер Йосиф Сірка (уродженець Пряшівщини, який довгі роки працював доцентом славістичного відділу Зіґенського Університету, а нині живе в Торонто) активно допомагає Україні від перших днів її незалежности. Спочатку його допомога мала більш-менш гуманітарний характер: харчі, одяг, взуття, медикаменти, санітарна техніка, комп’ютери, електротехніка. Він особисто завіз в Україну понад сто вантажів. Крім того, як засновник Німецько-українського товариства “Діалог” він влаштував ряд заходів, спрямованих на поглиблення українсько-німецьких взаємин, та подбав про стажування українських вчителів і студентів у німецьких вузах. В останні роки він віддає перевагу духовній допомозі – видає книги і власним коштом розповсюджує їх по всій Україні.

Цими днями в ужгородському видавництві “Мистецька лінія” вийшла вже третя книга його публіцистичних статей “Актуально – 3”. Це і справді дуже актуальні статті, спрямовані на злободенні проблеми сьогодення. 116-сторінкова книга відкривається листом в’язня сумління Олекси Тихого до газети “Радянська Україна” з 1972 року, в якому він вказує на кричущі недоліки національної політики радянської влади щодо української нації. Цікаво, що всі проблеми, на які О. Тихий вказував майже сорок років тому, не втратили своєї актуальности і в наш час, а деякі стали навіть більш виразними.

У своїх статтях Й. Сірка як приклад наводить демократичні країни Заходу, в яких подібні проблеми давно вирішені. Наприклад, у статті “Чому б не повчитись від чехів?!” Й. Сірка говорить, як чехи у процесі історичного розвитку відмовились від накинутої їм німецької мови і свою рідну чеську мову (а з нею і чеську культуру) піднесли на світовий рівень та на її основі побудували свою національну державу.

Часто він полемізує з українськими політиками та засобами масової інформації. Він не може зрозуміти, як це так, що чільні члени Українського уряду, депутати парламенту та дипломати за сімнадцять років незалежности України не засвоїли державної української мови. Такого явища, пише Й. Сірка, не буває в жодній країні світу.

Кілька статей присвячено штучному Голодоморові 1932-1933 років, існування якого деякі кола, зокрема в Росії, намагаються заперечити.

Хвилюють його і проблеми Закарпатської України та його рідної Пряшівщини, наприклад, питання “політичного русинізму”.

“Куди поділася творча молодь Донецька?” – запитує він у статті про рішення Вченої Ради Донецького Національного Університету, яка не погодилася, щоб її університет носив ім’я славного сина цього краю Василя Стуса, який вчився у даному університеті і за вірність Україні загинув в одному із таборів ГУЛАГу. “Боляче читати, – пише автор, – що 13.02.2009 року конференція представників органів студентського самоврядування ДНУ проголосувала проти надання ВНЗ імени Василя Стуса” (с. 72).

Повним неспокою і вболівання за долю України є “Відкритий лист до Віктора Януковича” (с. 75-78). Відштовхнувшись від таких його висловів, як “Діти плачуть, бо мусять вивчати українську мову” та “В Україні проходить примусова українізація”, Й. Сірка розглянув значення рідної мови не лише в навчальному процесі, але й у повсякденному житті, зокрема у промовах високих посадових осіб. “Якщо політик не здатний вивчити державну мову, – пише автор, – то він не повинен братися до політики, і таких нездар партія не повинна висувати на депутатів, міністрів чи на інші державні посади” (с. 77).

Збірник Й. Сірки “Актуально – 3” закінчується його інтерв’ю, даним журналістові М. Шкурлі. На запитання “На яку мудрість орієнтуєтесь у своєму житті?” Й. Сірка відповів: “Я керуюсь тим, що праця важлива не тільки для молодих, але й для старших, і вважаю, що людина не може відпочивати, якщо не знає, що таке праця... Крім усього, я вважаю, що краще бути в позиції щось давати, ніж отримувати, бо це свідчення того, що працюєш і живеш не тільки для себе” (с. 111).

Книжка “Актуально – 3” призначена для широкої громадськости в Україні, однак для політиків і громадських діячів вона мала б стати допоміжним підручником національного виховання. З неї є чому повчитися.

Микола Мушинка