Сторінки Віри КЕ: Хроніка, Коментарі, Різне...

Ввічлива та приязна зустріч

У четвер, 8 квітня 2010 р. в галереї КУМФ у  Торонто відбулася ввічлива та приязна зустріч українців з представниками євреїв-жидів, зорганізована паном Борисом Вжесневським, членом Парламенту Канади від Ліберальної партії

Програму провадив сам п. Борис Вжесневський. На початку він розказав дуже зворушливо про свої переживання під час однієї приватної поїздки в Україну, коли він намагався дослідити історію свого роду.

Відтак, коли приїхав, на прохання п. Марка Фреймана (Freiman), теперішнього президента Конгресу євреїв-жидів Канади, взяв участь у святковому вшануванні пам’яті жертв масових убивств євреїв-жидів, по яких залишилися величезні спільні могили. 

Головним доповідачем був Мейлак Шейкет (Meylakh Sheykhet). Він виріс в Україні, вивчав в Одеському Інституті телекомунікації. Тепер він живе у Львові, є директором Ради євреїв-жидів, що жили в Україні за часів радянської влади, а також шукає за єврейськими-жидівськими цвинтарями та масовими могилами з часів Голокосту.

Пан Шейкет навів кілька прикладів: 1. Призупинення відновлення стародавнього жидівського-єврейського кладовища в Самборі. 2. На могилах у Чорткові виплекано сад місцевої лікарні. 3. Єврейське-жидівське кладовище    у Львові стало частиною Кракеданів (Краківського ринку). 4. У Перемишлянах кладовище забудоване гаражами. Подібних випадків по всій Україні багато. Пан Шейкет говорив частинно прекрасною українською мовою і особливо гарним голосом. На жаль, йому здавалося, що в Канаді молодші покоління вже говорять тільки по-англійському, і він щоразу переходив на англійську мову, якою володів перфектно!

Після нього переповідав свої переживання через клопоти тут і клопоти в сучасній “ВІЛЬНІЙ” Україні президент   Конгресу євреїв-жидів Канади пан Марк Фрейман.

Під кінець попросили до мікрофону пані Ірину Корпан, ведучу першої півгодини телевізійної програми українською мовою “СВІТОГЛЯД” на CFMT International. Вона своїм професійним голосом, якому не шкодила хронічна зла акустика чи не скоординований звук у залі, розказала про свою бабцю, Катерину Сікорську, яка у 1942-1943 pp. переховувала в ямі, у своїй пивниці, трьох видатних жидів (тоді в нас ще не вживали назви “ЄВРЕЇ”). На жаль, хтось доніс про це нацистам, і вони застрілили жидів, а за якийсь час і бабцю Ірини – пані Сікорську. Залишилися заховані в родині її три неповнолітні доньки. Одна з них виросла на маму Ірини Корпан. Пані Ірина зніматиме за цією історією фільм.

Ще кілька офіційних людей забирало голос, але решта пішла до другої кімнати на “каву і солодке”. Ця небуденна зустріч розбурхала багато емоцій, оживила спогади, глибоко заховані в пам’яті, і мала, можливо, вплив на думання давньої і сучасної генерацій. А давня і сучасна генерації не завжди думають такими самими думками...

P.S. Зміст усього, що хто говорив, можна прочитати в газеті “МІСТ” – ч. 15 за 20 квітня, і в “НОВОМУ ШЛЯХУ” – ч. 16 за 22 квітня. Статтю в газеті “МІСТ” написала Інна Кручек українською мовою, а в газеті “НОВИЙ ШЛЯХ” написав Іван Підкович англійською мовою.

PHOTOS

1 - Зустріч – “ЗУСТРІЧІ”: (зліва направо) Мейлак Шейкет з України приїхав як “опікун загубленої культури”, а не як викладач “телекомунікації” в Одеському Інституті. Дехто до нього звертався “Пан Рабін”, а він з усміхом відповідав: “Я не є рабін. Я є ЖИД!” Біля нього п. Маркіян Швець – довголітній голова КУК, Відділ Торонто, далі пані Оксана Рева – теперішня голова КУК, Відділ Торонто, п. Марк Фрейман – президент Конгресу євреїв-жидів    Канади і п. Борис Вжесневський – член Парламенту Канади від Ліберальної партії

2 - Пані Ірена Вжесневська, а за нею – портрети Ярослави і Михайла Шафранюків, з якими пані Ірена  споріднена. В ті часи українці-емігранти ще не ділилися на “ХВИЛІ”, тільки всі разом жили для України та українських справ. Пан Михайло Шафранюк і його дружина Ярослава (з дому Завадович) були фундаторами “Енциклопедії Українознавства”, Шевченківської Фундації та творцями і фундаторами Канадсько-Української Мистецької Фундації – КУМФ, в якій відбулося багато мистецьких виставок, культурних подій і Світова Виставка    Українських Мистців. У 1982 р. за допомогою Онтарійського уряду, Міністерства громадянства і культури та Української Канадської Фундації ім. Тараса Шевченка у Вінніпегу Канадсько-Українська Мистецька Фундація, за ініціативою панства Шафранюків, видала “КАТАЛОГ СВІТОВОЇ ВИСТАВКИ УКРАЇНСЬКИХ МИСТЦІВ”. Тепер цей “КАТАЛОГ” уже тяжко дістати!

3 - Зліва направо: Маркіян Вжесневський – кузин Бориса, Ірина Корпан – із “Світогляду”, запрошений внук Степана Бандери – Степан Бандера

Опінія

Ми жили довгий час серед ворогів та ворожих обставин під час інвазії мільярдів бактерій, токсинів, вірусів, стрептококів, стафілококів, ботулінум (найгірша у світі отрута), однак людство не пропало, бо наука і медицина потрафили тих “ворогів людського життя” знищити щораз кращими ліками. Зростаючі арсенали антитоксинів, вакцин (щеплень) і групи лікувальних речовин постійно послаблюють дію старих і нових бактерій та вірусів. Здавалося, що війна з інфекціями звільнила наше життя від багатьох турбот і журби. На жаль, життя на Землі завжди буде повне турбот журби і тихого смутку... Бо Земля існує вже не як колись думали 5 чи 10 тисяч років, але десятки мільйонів, а може, й більше років. Вона і огрівалася, і замерзала, на ній вибухали вулкани, потоки лави заливали рослини, тварин і все, що жило. Тепер також маємо щораз нове трясення землі, знищені оселі, повені, дивовижні зміни клімату і маємо “мудреців” та “пророків”, що лякають людей і проповідують кінець світу!

Грецький поет і письменник Гомер, що жив приблизно у VIII столітті перед нашою ерою, автор “Іліади” та “Одіссеї”, (він був сліпий) описує в “Іліаді” Троянську війну і знищення міста Трої. Довгий час дослідники літератури і читачі вважали, що Троя – це легендарне місто, але у 1870 році німецький археолог Генріх Шліман знайшов місце, де насправді мало лежати місто Троя. Він почав робити розкопки і натрапив на камінні стіни та невеликі огорожі міста. Після смерті Шлімана розкопки продовжував його асистент Вільгельм Дерпфельд (1853–1940), праця якого у 1893 і 1894 роках пролила дуже важливе світло на розкопки Шлімана. Виявилося, що на першому маленькому селі “Троя” була щораз інша Троя – разом 9. Троя, що її описував Гомер, була сьомою. Вона згоріла в часі Троянської війни. Інші Трої були знищені землетрусами, війнами, повенями і також якимсь вогнем.

То ж не журіться кінцем світу, бо як його дотепер не було, то ще довго його не буде. А світ – це не Земля, тільки мільярди зір, галактик, сонць, що виповнюють безконечний простір, в якому дуже добре дає собі раду і наша маленька ЗЕМЛЯ.

Дата в червні

7 червня 1853 року народився в Новому Виткові недалеко Радехова на Львівщині славетний і заслужений співак Олександр Пилипович Мишуга, в родині селянина-шевця. В сім’ї було п’ятеро дітей, Олександр найменший. Коли йому ще не було трьох років, померла його мама. В хату прийшла мачуха. Ріс Олександр кволим, слабосилим, ніхто не вчив його музики, він навіть не бачив фортепіано. У 1868 р. Олександр Мишуга випадково дістався до дяківської школи при церкві Св. Юра у Львові. В короткому часі став першим тенором-солістом у хорі хлопчиків. Добрі й культурні люди допомогли йому вступити до гімназії. Передчасно помер його батько. Ставши круглим сиротою, Олександр писав у своїх спогадах: “...Життя, як і в дяківській школі, було дуже-дуже нужденне. Я дивуюся нині, як я міг його перенести і що в тій страшній біді не загинув...” Та при допомозі добрих людей він зумів закінчити чотири класи гімназії, а потім учительську семінарію. Але Мишугу манила музика, сцена і туга за мистецтвом. Вчив у школі, але за останні гроші ходив у театр слухати опери. Не кидаючи вчительської посади (він заробляв там 40 корон на місяць), Мишуга став учитися у Львівській Консерваторії у Валерія Висоцького співу. Професор Висоцький, знаменитий бас, співав колись на сценах Європи, але вже у старшому віці перейшов на педагогічну працю у Львові, виховав цілу плеяду оперних співаків, серед них і українських, таких, як С. Крушельницька, А. Дідур, М. Левицький і багато інших. Проф. Висоцький відразу пізнав талант Мишуги і присвятив йому дуже багато уваги і праці. У вересні 1880 р. Мишуга перший раз виступив на львівській сцені в уривках з опери С. Монюшка “Страшний двір”. У 20-ті роковини смерті Тараса Шевченка 2 березня 1881 р. відбувся величавий концерт, присвячений пам’яті поета, у великій залі Народного Дому у Львові. На ньому Мишуга відспівав нову композицію А. Вахнянина “Наша доля”. Композитора і співака захоплена публіка викликала кілька разів на сцену, і врешті Мишуга мусів повторити пісню.

Закінчувалось навчання в Консерваторії, і О. Мишузі треба було виїжджати на дальші студії за кордон. І знов знайшлися добрі люди, діячі культури і допомогли талановитому співакові продовжувати науку. Після прощального концерту у Львові О. Мишуга виїхав у Мілан. Дорога йшла через Відень, і там студенти-українці, що вчилися у віденських вищих школах, зорганізували концерт, щоб познайомити віденську публіку з Мишугою, а йому придбати трохи гроша на дальші видатки. Опинившись у Мілані, Мишуга вчився в кількох учителів, заки врешті зрозумів, що сила голосу залежить від правильної позиції тону, і треба помалу самому добиватися докладної позиції, природности і легкости звуку, а головно – знайти відповідного, доброго вчителя. В останньому році навчання Мишузі дуже важко жилося матеріально. Він мусів заробляти мізерні гроші співом у церковних хорах і на концертах з різних нагод у приватних людей. Та люди і Бог допомогли Мишузі закінчити науку блискучим дебютом у кількох операх, і почався блискучий етап у його мистецькому житті. Він співав у найкращих оперних театрах до пізнього віку (пізнього для співака). Від 1906 р. до 1919 р. був викладачем у музичних школах у Києві та Варшаві, від 1919 р. – у власній студії під Стокгольмом у Швеції. Помер у Фрайбургу (Німеччина), похований у родинному селі Новому Виткові. Залишив значні гроші ремісничо-промисловій бурсі та Музичному Інститутові ім. М. Лисенка у Львові. Музична критика визнала Олександра Мишугу одним із найприємніших ліричних тенорів доби.

PHOTOS

1 - Олександр Мишуга, 1885 р.
2 - Фауст в опері Ш. Гуно “Фауст”
3 - О. Мишуга – Фернандо в опері Г. Доніцетті “Фаворитка”
4 - Могила Олександра Мишуги в Новому Виткові Радехівського повіту на Львівщині

Ще одна дата в червні

Цвітка дрібная молила неньку – весну раненьку...

“Нене рідная! Вволи ми волю – дай мені долю;
Щоб я зацвіла, весь луг скрасила,
Щоби я була, як сонце, ясна, як зоря, красна,
Щоби-м згорнула весь світ до себе!”
“Доню, голубко! Жаль мені тебе, гарная любко;
Бо вихор свисне, мороз потисне, буря загуде –
Краса змарніє, личко зчорніє, головоньку склониш,
Листоньки зрониш, жаль серцю буде”.

Ці чарівні слова написав Маркіян Шашкевич, поет, священик і речник від-родження західних українських земель. Слова поезії були вміщені у збірці “Русалка Дністрова”, виданій 1836 р. у Будапешті. Цей вірш з цієї збірки під заголовком “ВЕСНІВКА” був найбільше читаний, декламований, а потім співаний. Маркіян Шашкевич помер від туберкульозу, проживши всього 32 роки. Похований у Новосілках Лісних. Його слава, як будителя національної свідомости, почала зростати аж по його смерті. У Підліссі відкрито 1959 р. літературно-меморіальний музей, а 1962 р. там поставлено    бронзове погруддя Шашкевича. Культ Шашкевича зріс і поза межами України як реакція на русифікацію України і асиміляцію українців у діаспорі. Науковці України відбули традиційні Шашкевичівські читання 7 червня 1997 р. Також відкрито меморіальну таблицю на будинку друкарні в Будапешті, де друковано “Русалку Дністрову”. Тепер знов було би добре відновити культ Шашкевича... Або хоч від часу до часу його згадати... Як думаєте? Напишіть!

P.S. МАЛОВІДОМИЙ ФАКТ: Левицький Венедикт (1789-1851), професор морального богословія Львівського Університету, ректор Духовної Семінарії, цензор книжок і театральних вистав, противник народної мови, не дозволив друкувати “РУСАЛКУ ДНІСТРОВУ”. Тому Маркіян Шашкевич з друзями видали “РУСАЛКУ ДНІСТРОВУ” в Будапешті у 1836 р.

PHOTO

Маркіян Шашкевич