Історична Полтавщина шанує героїв

Наддніпрянець Сергій Литвиненко – автор пам’ятника Великому Каменяреві

“Одна, єдина, неподільна від Карпат аж до Кавказу Самостійна Україна...” – ці слова із Декалогу Миколи Міхновського на сьогодні, коли в Україні править бал комуно-регіональна камарилья україножерів, звучать особливо актуально.

Якраз одіозні представники нинішньої владної верхівки через провокації на міжнародному полі, через фактичну здачу Криму шляхом продовження оренди ЧФ РФ на користь Московщини штучно намагаються розколоти Україну на кілька центрів суспільно-політичного протистояння.

Те, що український нарід є єдиним, згуртованим і монолітним, підтверджено багатьма прикладами з української історії та мистецтва.

Хто відвідував у Львові знаменитий Личаківський цвинтар, той не міг не звернути увагу на величавий надмогильний пам’ятник Великому Каменяреві Іванові Франкові, який був відкритий 28 травня 1933 року, в час, коли на території іншої частини України – підсовєтської – лютував страшний голод. Але мало хто й дотепер знає, що автором цього надмогильного пам’ятника є уродженець Пирятина на Полтавщині Сергій Литвиненко, який народився 5 жовтня 1899 року. Він також є творцем скульптурного портрета іншого відомого галичанина – св. пам. Митрополита графа Андрея Шептицького (1935). До того ж, починаючи від 1933 року, Сергій Литвиненко на замовлення львівської “Просвіти” виготовив також портрети видатних уродженців Наддніпрянщини – молодого Тараса Шевченка, гетьмана Івана Мазепи.

Своїми працями цей мистець повсякчас підкреслював єдність українських теренів, соборність українських земель, спільність героїв для всього українства, а в надгробному пам’ятнику Іванові Франкові він якнайвимовніше втілив провідну ідею життя, праці та творчости Великого Каменяра – невтомно працювати на благо української нації.

Земний життєвий шлях Маестро, уродженця полтавських теренів Сергія Литвиненка є направду героїчним і страждальницьким.

У січні 1919 року він пішов добровольцем в Армію УНР. Коли після поразки перших визвольних змагань Армія УНР була інтернована поляками, Сергій Литвиненко два роки перебував у таборі інтернованих українських вояків у Ланцуті і Вадовіцах, а пізніше (1924-1929) студіював у професора Константина Лящкі у досить відомій на той час Краківській Академії Мистецтв. Був головою Спілки студентів емігрантів (1926-1929). Від 1929 року коротко замешкав у Парижі, де захопився французькою модерністичною скульптурою, вивчав творчість Родена та Бурделя, у Франції продовжив своє навчання та виставкову діяльність в “Салоні Тюїльрі”, але невдовзі (1930) перенісся до Львова, де згодом став найвидатнішим скульптором Західної України, що тоді перебувала під польською окупацією.

Від 1933 року очолював у Львові керамічну фабрику “Око”. У цей час Сергій Литвиненко виготовив на замовлення Української Католицької Семінарії бронзові скульптури Святих Кирила і Методія, як також статуї галицького короля Данила та київського князя Володимира Великого, а також погруддя (1933) та фігуру (1941) все того ж таки генія Івана Франка, а ще – погруддя композитора Василя Барвінського (1933) і головного отамана військ УНР Симона Петлюри (1936), статую Тараса Шевченка (1940).

Під час так званого “львівського періоду” (1930-1944) Литвиненко також створив пам’ятники полеглим за волю України у Ланцуті, українським героям на цвинтарі Яворова, героям Української Галицької Армії у Раві-Руській, став автором скульптурних портретів ідеологові українського націоналізму Миколі Міхновському, генералові Мирону Тарнавському, надгробних пам’ятників поетові В. Пачовському, акторові М. Бенцалеві та І. Левинському, Р. Купчинському, погрудь Миколи Колесси та Ростислава Єндика, виготовив монумент Тарасові Шевченку в Косові.

У період німецької окупації Львова деякий час (1943-1944) викладав у Вищій Образотворчій Студії.

По закінченні совєтсько-німецької війни на території України Литвиненко з дружиною Надією переїжджає спочатку до Західної Німеччини (1944), а згодом (1949) до Нью-Йорку у США, де за його активної участи було створено Український Літературно-Мистецький Клуб та Об’єднання Мистців Українців Америки (ОМУА). Литвиненко був їх першим головою, централя ОМУА була в Нью-Йорку, а філія – у Філадельфії.

Мешкав Сергій Литвиненко у Нью-Йорку на так званій “українській” Другій авеню. Уродженець провінційного Пирятина на Полтавщині, він прихилив до себе вихідців з Великої України, але до нього як до авторитетного мистця, що тривалий час проживав і працював у Львові, горнулись галичани. Так чи інакше йому, Литвиненкові, далеко від України вдалось об’єднати розкиданих по всьому Американському континенту мистців та літераторів українського роду.

Сергій Литвиненко мав чимало персональних виставок, працював не лише як скульптор та художник, але й як різьбяр та кераміст, у тому числі застосовуючи неокласичні засоби виразу, при створенні портрета вдало передавав психологічну характеристику особи, створював гарні жанрові композиції. Особливо відомими є його монументальні іконостаси у церкві Святого Миколая в Чикаго та в церкві Святого Володимира і Ольги у Вінніпегу. Він також є автором пам’ятників С. Шухевичу (Амберг, Західна Німеччина), І. Раковському (Нью-Джерзі, США), В. Блавацькому (Філадельфія, США), знову ж таки Іванові Франкові (Глен Спей, США).

Помер уродженець пирятинської землі Сергій Литвиненко, який намагався у своїх творах і діяльності об’єднати таку неоднорідну, але єдину за історією і культурою Україну, 20 червня 1964 року у США. Похований далеко від рідної Полтавщини, на цвинтарі у Бавнд Бруку (Нью-Джерзі, США).

Згадуючи світлу пам’ять великого Патріота і Мистця Сергія Литвиненка, в нинішніх доволі непростих умовах боротьби за українську Україну, хочеться ще раз звернутися до всіх українців по обох боках Дніпра словами незабутнього Миколи Міхновського із його Декалогу: “Не вбивайте Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів!”

Олександр Панченко,

директор Інституту Українського Вільного Козацтва

ім. Антона Кущинського

PHOTOS

1 - Сергій Литвиненко

2 - Пам’ятник Великому Каменяреві Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі у Львові