Сумна звістка облетіла українську громаду –

27 травня відійшла на вічну Ватру

св. п.

Ірина Вжесневська

У наших серцях назавжди залишиться пам’ять про цю велику українську патріотку, пластунку, членку Комітету Українок Канади, Відділ Торонто, членку Ліги Українських Католицьких Жінок Канади, дописувачку і багатолітнього жертводавця “Нового Шляху”.

Дирекція і працівники редакції тижневика “Новий Шлях” висловлюють щире співчуття дітям, онукам, ближчій і дальшій родині

св. п. Ірини Вжесневської з приводу важкої втрати.

Нехай Господь оселить її душу там, де всі праведні спочивають,

а пам’ять про неї буде вічною.

Дирекція і працівники редакції “Нового Шляху”

Св. п. Ірина Вжесневська

(з дому Кусі)

Після того, як почалися величезні зміни після певної боротьби з наслідками кількох інсультів, що сталися останньої осені, Ірина була діагностована цієї весни на рак, який швидко прогресував. Вона спокійно відійшла у вічність у понеділок, 27 травня 2013 року в закладі опіки Dorothy Ley Hospice в Етобіко в оточенні родини.

Кохана дружина уже покійного Романа; матір доньки Руслани і сина Бориса; горда бабця Петри, Яри, Анки, Олени, Вікторії та Фелікса; сестра Уляни і Роми. Вона назавжди залишиться в пам’яті своїх племінниць, племінників і похресників; сеньйорів і новаків Пласту; членок Ліги Українських Католицьких Жінок Канади; її родини з Future Bakery і багатьох знайомих та друзів. Пережила свого брата Богдана, матір Марію Юрик і батька отця Лютослава.

Ірина була донькою, онукою і правнукою українських католицьких священиків, які служили окупованим і гнобленим українцям у Галичині. Під час Другої світової війни, як і десятки тисяч українців, які втікали від совєтського і нацистського терору, отець Лютослав опинився в таборі переселенців і був призначений Митрополією обслуговувати біженців як священик. Після кількох років у таборах біженців у Карлсфілді і Фреймені Ірина у 1948 році вирушила на вільну землю, в Канаду, працювати нянею у Монреалі. Незадовго після цього вона спонсорувала своїх батьків на постійне місце проживання в Канаді.

У 1949 році на пластовому злеті у Вінніпезі Ірина зустріла іншого біженця – Романа Вжесневського, родина якого була власником пекарні в Торонто. Після наступних кількох років, отримавши понад 400 листів, багато з яких були присвяченими їй поемами, донька священика одружилася із сином пекаря. Ірина почала своє подружнє життя, мешкаючи з батьками чоловіка у чотирикімнатному помешканні, яке містилося над пекарнею в околиці, де проживали “діпісти”, на Queen St. W. і Bathurst St., а у 1963 році переїхали у Humber Valley Village, нову околицю в Етобіко.

Ірина і Роман дали одне одному все найкраще, що можна було дати. Разом вони збудували успішну мережу підприємств, одночасно творячи родину і присвячуючи увесь свій вільний час служінню громаді. Ірина прищепила своїм дітям та онукам розуміння важливості родини, присвяти громаді, любов до їхньої другої батьківщини Канади, повагу до історії, підтримування і відданість родинним кореням в Україні. Її діти та онуки завжди жили її настановами: “Хто ми і чиї ми діти?”

Знаючи, що вона завжди буде з нами, нам буде не вистачати її фізичної присутності.

Панахиди за св. п. Ірину Вжесневську були відслужені в українській католицькій церкві Св. Миколая в середу, 29 травня, і четвер, 30 травня. Похована Покійна на цвинтарі Park Lawn в Етобіко. Поминальний обід і святкування життя св. п. Ірини Вжесневської відбулися у банкетному залі King’s Garden.

Замість квітів на могилу Покійної родина просить складати пожертви на Фонд “Допомога Україні”, з поміткою – на літній табір для дітей-сиріт в Україні: Help Us Help the Children summer camp for orphans (2 Jane St. #503, Toronto, ON M6S 4W3).

Родина Вжесневських